Українською мовою опубліковано бестселер “Завіт води” Абрагама Верґіса, який здобув титул вибору Книжкового клубу Опри Вінфрі, потрапив до переліку улюблених книг Барака Обами та протягом 37 тижнів утримував позиції в переліку бестселерів New York Times.
Абрагам Верґіс — лікар, який займається практикою, та професор медицини у Стенфорді — створював “Завіт води”, поєднуючи цю діяльність із працею в медицині. Сага здобула статус вибору Книжкового клубу Опри Вінфрі та у 2023–2024 роках увійшла до списків найбільш затребуваних книг у публічних бібліотеках США. Верґіс рішуче відмовляється розділяти літературну творчість і медицину. Як лікар він навчений розпізнавати незначні сигнали: симптоми, жести, зміни у стані. І саме цю здатність спостереження він переносить у прозу. Що ще вам слід знати про цього автора та якою постала його епічна сага?
Реклама.
Події “Завіту води” розгортаються з 1900 по 1977 рік і концентруються на сім’ї з громади християн Святого Томи (до якої належить і родина письменника) у штаті Керала, Південна Індія. Оповідь починається зі сцени, в якій 12-річну Маріамму після кончини батька направляють човном до маєтку Парамбіль, де вона бере шлюб із 40-річним вдівцем і стає володаркою приблизно 500 акрів землі. Згодом вона отримує звання Велика Аммачі та керує родиною протягом декількох десятиліть.
За словами Верґіса, у Кералі на початку ХХ століття подібні шлюби, як у Маріамми, були звичайним явищем: діти формально брали шлюб, але фактично лишалися частиною великої родини та розпочинали подружнє життя тільки після досягнення зрілості.
Основний мотив історії — родинне прокляття: у кожному поколінні хтось неодмінно помирає від води. Це незрозуміле явище персонажі намагаються пояснити логічно та взяти під контроль. Дітям забороняють наближатися до річок, радять уникати човнів і навіть купання, проте смерть від води все одно трапляється. Для розуміння: Керала має 44 річки, безліч лагун, озер і внутрішніх водних каналів. У такому середовищі відмова від контакту з водою означає значне обмеження повсякденного життя.
Сюжет розвивається через декілька паралельних ліній. Одна з них — історія шотландського лікаря Діґбі Кілґура, котрий у 1933 році прибуває до колоніальної Індії після професійних невдач у Глазго. У Великій Британії він зіткнувся з класовими та релігійними перешкодами, тому приїхав навчатися в Мадраському медичному коледжі — одному з головних освітніх центрів колоніальної Індії. Сам Верґіс навчався там.
Інша важлива лінія — діяльність шведського лікаря Руне Орквіста, котрий працює з хворими на лепру. Тема прокази виникає з дитячих спостережень автора в Африці та навчання в Індії, де ця хвороба була поширена. Верґіс з’явився на світ в Ефіопії, куди його батьки — вихідці з Керали — поїхали працювати викладачами за часів правління імператора Хайле Селассіє. Після початку громадянської війни Верґіс іммігрував до США. Отже, у романі відтворено реальні аспекти епідемії: тривалий інкубаційний період, необхідність тривалого лікування, а також соціальну стигму — ізоляцію пацієнтів та їхнє виключення із соціуму.
“Завіт води” можна сприймати як художню хроніку розвитку медицини в Індії ХХ століття: від колоніальних лікарень до поступових змін у ставленні до прокази, акушерства, залежностей і психічного здоров’я. Верґіс зображує не тільки технічний прогрес, але й трансформацію мислення — як страх, стигма та релігійні уявлення поступово поступаються місцем науковому підходу, хоча ніколи не зникають повністю.
Джерелом натхнення для створення світу саги стала не абстрактна дослідницька база, а конкретні матеріали — малюнки та спогади про життя в Кералі матері Верґіса, якій було майже дев’яносто років на момент початку роботи над історією.
Абрагам Верґіс створював “Завіт води” до і під час пандемії COVID-19, одночасно працюючи лікарем у Стенфордській медичній школі. Він фактично збирав його на великій дошці: виписував персонажів, малював зв’язки, фіксував сюжетні вузли. У міру того, як текст збільшувався, ця схема безперервно руйнувалася. Тоді письменник фотографував дошку, стирав її та починав знову. За його словами, початковий план був, але з плином часу персонажі відмовлялися йому коритися.
Задум написати великий твір був усвідомленим. Верґіс прямо заявляє, що прагнув створити масштабний текст, подібний до тих, які сам любить читати. Його аргумент простий: велика кількість сторінок — це формат, котрий зупиняє час, дозволяючи читачеві прожити десятки років за кілька днів читання.
У прозі Верґіса особисте життя нерозривно пов’язане із соціальним контекстом, а долі персонажів формуються під впливом значних історичних процесів. Важливим тлом саги є кастова система обмежень. Персонажі стикаються з прямими заборонами на спілкування або шлюб. Ці обмеження — не абстрактна проблема, а практичні правила, що визначають життєві траєкторії.
Верґіс наповнює текст другорядними фігурами, котрі з’являються на декілька сцен і детально демонструють, як влаштований цей світ. Навіть образ слона Дамодарана, котрий, до речі, має реалістичну основу. У південній Індії робочі слони були звичним явищем — їх застосовували для транспортування деревини або в релігійних обрядах. Верґіс згадує, що в дитинстві регулярно бачив, як слонів ведуть до річки на купання. У романі Дамодаран наділений майже людськими рисами, але це не вигадка, а спроба передати досвід взаємодії з твариною, котра в місцевій культурі сприймається як частина спільноти.
Характерно, що “Завіт води” тримається не стільки на подіях, скільки на паузах — моментах, де нічого значного не відбувається, але саме вони визначають подальше. Верґіс систематично переміщує увагу з кульмінацій на проміжки між ними: розмови, побут, спостереження, медичні дрібниці. У цьому сенсі роман працює майже всупереч очікуванням від великої саги: замість пришвидшення він уповільнює читання. І саме завдяки цьому дозволяє краще побачити, як формується життя на довгій дистанції.
Книга видана видавництвом Artbooks