27 квітня команда українського Vogue організувала перший ексклюзивний показ фільму "Диявол носить Prada — 2" в Києві. Своїми враженнями після перегляду ділиться головна редакторка vogue.ua Віолетта Федорова.
Реклама.
У 2006-му "Диявол носить Prada" пробудив у мені, тоді ще підлітка, захоплення світом моди та глянцю, про що я детально написала тут. У 2026-му друга картина досить гостро нагадала, як змінилася індустрія за два десятиліття. Сюжет сіквелу розгортається навколо намагань головного редактора Міранди Прістлі пристосувати журнал Runway до сучасних умов в період трансформації "традиційних медіа". Декілька разів фільм дійсно зачіпає за живе, демонструючи актуальні для багатьох сучасних редакцій питання — від освоєння нових форматів і залучення молодої публіки до налагодження взаємодії з партнерами.
Ключова сюжетна лінія у другому "Дияволі" розвивається вже не між Мірандою Прістлі (Меріл Стріп) та її помічницею Енді (Енн Гетевей), а між головною редакторкою Runway і її колишньою підлеглою Емілі Чарлтон (Емілі Блант), яка стала топменеджеркою розкішного конгломерату. Тепер Міранда змушена звертатися за допомогою (і рекламними бюджетами) до своєї колишньої асистентки, до якої колись ставилася з презирством. Паралельно з цим ми бачимо, як улюблениця публіки Енді Сакс продовжує ідеалізувати світ навколо себе, прагнучи всіх врятувати та допомогти. Вона розповідає про своє життя: після Runway багато мандрувала світом, сім'ю не створила, але подбала про майбутнє і заморозила яйцеклітини. Чимало представниць покоління міленіалів впізнають тут себе.
Основною темою через усю стрічку проходить зміна поколінь. Сценаристка Алін Брош Маккенна приділяє значну увагу руйнуванню старої ієрархії, коли тренди тіктоку визначають порядок денний. Фільм детально досліджує, як Міранда Прістлі намагається втриматися в епоху інфлюенсерів, коротких відео та повної відкритості, де її холодний авторитаризм більше не діє. Разом з тим ми бачимо, що магія глянцю нікуди не поділася — найбажаніші персони все ще готові розкривати свої секрети саме виданням з репутацією та історією.
Якщо розглянути ширше, то перша частина фільму була розповіддю про дорослішання, ця ж — про цінності та силу брати на себе відповідальність. Глядач бачить Міранду як героїню, яка керує кораблем крізь шторм і сповнена рішучості дійти до кінця. А також готова залучити усі зв'язки та контакти, але зберегти справу всього життя.
Важливо, що над другою частиною фільму працювала та сама команда, що й 20 років тому. На мою думку, спроба зберегти тонкий баланс між сатирою та щирим захопленням модою, що зробило перший фільм культовим, вдалася. І якщо у 2006-му бренди боялися надавати речі для зйомок, щоб нікого не зачепити, то зараз із задоволенням брали в них участь, адже "Диявол носить Prada" став культурним явищем. Участь Донателли Версаче та Леді Гаги підтверджує, що модна індустрія повністю підтримала сіквел. Про що також свідчить і остання обкладинка американського Vogue, на якій Міранда Прістлі позує поруч з Анною Вінтур, яка частково надихнула акторку на цю роль.
"Диявол носить Prada — 2" безсумнівно викличе жваві дискусії в соціальних мережах, але цей ажіотаж підтверджує: попри всі складнощі мода залишається такою ж привабливою, як і колись, а хімія між Меріл Стріп, Енн Гетевей та Емілі Блант — те, заради чого мільйони підуть у кіно.