21 лютого одна з найважливіших відзнак секції Panorama Берлінського кінофестивалю дісталась українській кінострічці “Сліди”. Документальний фільм режисерок Аліси Коваленко та Марисі Нікітюк, який розповідає про жінок, що зазнали насильства під час російсько-української війни, отримав нагороду The Panorama Audience Award for Documentary, за яку віддають свої голоси глядачі.
Реклама.
На Берлінале з авторами кінокартини спеціально для Vogue.ua поговорила кінокритикиня Єлизавета Сушко.
Для обох режисерок участь у Берлінале не є дебютом: фільм Аліси Коваленко “Ми не згаснемо” був презентований у Generation 14plus у 2023 році, а художній фільм Марисі “Коли падають дерева” у Panorama у 2018 році. Але вперше такі різні за стилістикою та попередніми проєктами режисерки об’єднались, щоб створити документальний “кадр часу” про одну з найбільш болючих тем сучасної війни – сексуальне насильство з боку російської армії.
Ця розповідь є особистою для Аліси: у 2014 році її взяли у російський полон та вона зазнала насильства. Вона зазначає, що запросила Марисю як близьку людину та колегу долучитися до проєкту у той момент, коли розповіді героїнь фільму, інших жінок, “почали їй снитися”. За словами Аліси, потрібна була людина поза цим досвідом, але з кіноіндустрії.
У кінострічці “Сліди” зібрали шість історій українок, які з 2014 року пережили сексуальне насилля на Донбасі, Херсонщині та Київщині внаслідок російського вторгнення. Усі вони є частиною організації “СЕМА Україна” (SEMA Ukraine), що об’єднує українських жінок, які постраждали через сексуальне та гендерно-зумовлене насилля внаслідок збройної агресії Росії проти України.
На прем’єрі у берлінському кінотеатрі зібрались українські кіномитці, іноземні колеги, журналісти, звичайні глядачі та героїні кінокартини – українки різного віку, які колись об’єдналися, щоб розповідати про пережите. У цей вечір одна з них, 76-річна Мефодіївна, як її називають у фільмі, на питання, як сестринство допомагає їй рухатися далі, поставила аудиторії зустрічне питання. Вона сказала: “Ми знаємо, що ви стомились чути про війну. Ми втомились від неї ще більше. За що нам це? За що мої пра-пра-онуки чують дрони та ракети? За що ці жінки у поважному віці пережили таке знущання?”.
Це не єдиний політичний вислів цієї прем’єри – подію відвідала Почесна Амбасадорка ООН та співзасновниця ГО “Фонд Маша” Маша Єфросиніна у чорній сукні бренду Gasanova з червоним написом на все тіло “Russian Genocide Through The Body”. “Фонд Маша” співпрацює з групою фільму над імпакт-кампанією з боротьби зі стигмою та пропонує героїням фільму реабілітацію.
“Я переглядала кінофільм декілька разів, і кожного разу це були діаметрально протилежні емоції. З одного боку – паралізуючий жах, з іншого – абсолютне захоплення силою жінок, які наважились розповісти свої історії. І якщо вони пройшли через це і знайшли в собі сили свідчити, то найменше, що можу зробити я, – це підтримати їх та використати свій голос, щоб їхню правду почув кожен”, – говорить Маша Єфросиніна.
Аліса Коваленко як авторка документального кіно відома насамперед тим, що створює фільми про те, що є її особистим досвідом. У 2014 році вона приєдналась до війська, а її власні кінощоденники з війни зрештою перетворились у документальні фільми “Аліса у країні війни”, “З любов’ю з фронту”. “Сліди” не є винятком: Аліса була першою жінкою в Україні, яка засвідчила про пережите сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, та вже понад 8 років працює у правозахисній сфері.
Фільм не акцентує увагу на жорстоких та нещадних деталях свідчень жінок. Він описує історії героїнь з суб’єктної позиції, які намагаються знайти нову підтримку. Всередині себе, організації, у спільному досвіді та сестринстві. “Мені було важливо спробувати відшукати поетичність у тому, як розповісти цю розповідь. Часто правозахисне кіно рухається по правозахисній колії. Мені хотілося йти у глибину”, – зазначила Аліса Коваленко.
“Ми спочатку розглядали гібридну форму оповіді, але в процесі роботи стало зрозуміло, що цей проєкт – не лише про кіно, а й про адвокацію теми, – говорить співрежисерка Марися Нікітюк. – У цій зраненій реальності нам здалося важливим зберегти максимальну документальну чесність і бути поруч із героями від початку і до кінця”.
В результаті авторкам вдалося створити кінематографічний вислів, де поетичність не руйнує реальність та правду. Фільм проводить паралелі між досвідом героїнь та природою, що проходить різні цикли відновлення. Цю форму шукали тривалий час, кажуть продюсерки Ольга Брегман та Наталія Лібет, щоб нарешті збалансувати усі жахіття та невимовний біль, що відчуваєш, коли чуєш про історії сексуального насилля.
Режисеркам, які працювали разом на фоні власної дружби та бажання підтримати одна одну у складній темі, вдалось створити фільм, що об’єднує: у ненависті до росіян, у сестринстві, у прагненні говорити про пережите, яким би жахливим не був цей досвід. Фільм спонукає діяти, допомагати тим, хто поруч.
Про це після перегляду розповіла і Марина Ер Горбач, режисерка фільму “Клондайк”, що був відзначений Призом екуменічного журі на Берлінале 2021.
“Я придбала квиток на “Сліди” в перший же день продажу і думала, що сяду десь біля виходу із зали й, якщо раптом відчую, що не можу дивитися фільм, то просто вийду, щоб нікому не заважати. Потім, сівши в крісло в залі кінотеатру, вирішила, що просто закрию очі в найскладніші моменти. Проте нічого з цього не було потрібно. Фільм зовсім не віктимний – він про жінок неймовірної душі. Єдине, що захотілося дійсно зробити після перегляду, – це довго аплодувати їм і обійняти”.
Про це свідчить і головна нагорода Panorama, яку “Сліди” отримали на фестивалі, вперше для українського кіно. Найкращою кінострічкою у секції “Панорама” фільм визнали 26 500 глядачів, які залишили йому свою високу оцінку.