Якими б не були ваші міркування стосовно кіноверсії "Буремного перевалу" від Емеральд Феннелл, споглядання драми про трагічне кохання, що крає душу, може бути цілющим. Не випадково ми повертаємось до “Титаніка” майже через три десятиліття після релізу, подібно до “Ромео і Джульєтта” База Лурманна. Якщо вам також до вподоби виплакуватись у кінотеатрі або просто переживати почуття вдома, ось іще п’ять кінострічок про фатальне кохання — більш-менш сумного характеру — які варті перегляду після “Буремного перевалу”.
“Вічне сяйво чистого розуму”
Реклама.
“Вічне сяйво чистого розуму” від Мішеля Гондрі можливо переглядати багато разів, і щоразу відчувати, як намагаєшся не плакати (або даєш волю сльозам — залежно від того, чи є хтось поряд). Хоча чимало людей вважають цю стрічку “романтичною комедією”, цей нереальний сюжет про витирання відносин із пам’яті обох закоханих влучає просто в душу. Найбільш емоційні епізоди — ті, де Джоел (Джим Керрі) та Клементайн (Кейт Вінслет) пригадують теплий момент, а спогад несподівано зникає з їхньої свідомості. Це руйнівно.
"500 днів літа"
Чи торкнеться вас ця картина до глибини серця, чи видасться лише легкою розвагою — значною мірою залежить від того, на якій стадії власного романтичного шляху ви знаходитесь. У будь-якому випадку це класичний фільм нульових. Стрічка показує приречені стосунки без чіткого визначення (ще до появи самого слова situationship) і бездоганно передає відчуття закоханості в особу, яка не може або не прагне брати на себе зобов’язання — а згодом без проблем робить це з кимось іншим. Проте, це ромком, тому фінал не зовсім похмурий: деякі навіть вважатимуть його щасливим — у кисло-солодкому плані.
"Керол"
Ще один фільм, який хочеться дивитися знову і знову — просто щоб щось відчути. “Керол”, яку часто називають однією з найкращих робіт Тодда Гейнса, розповідає про двох жінок — Керол (Кейт Бланшетт) і Терезу (Руні Мара), які закохуються у 1950-х, коли гомосексуальні стосунки були протизаконними. Одна з найбільших переваг кінострічки — її оптимістичний фінал: найсумніші події трапляються в середині, що було досить незвично для того часу (до “Керол” більшість фільмів про лесбійок закінчувалися трагедією).
“Назви мене своїм ім'ям”
У цьому фільмі є безліч деталей, які змушують закохатися. Прозорі, освітлені сонцем італійські види. Ейфорична сцена, де Еліо (Тімоті Шаламе) та Олівер (Армі Гаммер) танцюють під “Love My Way” гурту Psychedelic Furs. І, безумовно, сцена з персиком. Якщо вам пощастило пережити болісний, але такий, що наповнює життям, роман у підлітковому віці — бажано протягом спекотного літа, — то багато моментів цього фільму знайдуть відгук у вашому серці. Основна історія кохання приречена, це так, але найкращі історії часто такими і є.
“Ромео + Джульєтта”
Якщо говорити про яскраві адаптації класики з хаотичною постановкою сцен, варто згадати екранізацію “Ромео і Джульєтту” База Лурманна 1996 року — оповідь про перше фатальне кохання. Ми всі знаємо, чим завершується шекспірівська п’єса. Але перед фіналом ця версія вибухає нереальними перестрілками, ангельськими крилами, вечірками та освідченнями. А ще тут грає юний Леонардо Ді Капріо у своїй романтичній золотій порі — і вже заради цього фільм варто побачити.