Відкриваєш новини, а там черговий знавець розповідає, який колір стін принесе мені радість, яку крупу вживати, щоб відкрити енергетичні центри, і які штани одягати, аби не виглядати як «жінка з минулого століття». Ця манія трендів перетнула всі адекватні межі. Ми перетворилися на бранців рекламного навіювання, де нам нав’язують думку, що без останнього «писку моди» ми – ніхто, повідомляє Ukr.Media.
Але сьогодні я хочу висловити подяку своїй лінощі. Чи то обережності. Чи то банальному переляку, який захистив мене від б’юті-рішень, за які зараз було б ніяково. Я обійшла стороною декілька хвиль масового захоплення, і знаєте що? Ні разу про це не зжурилася.
Тату: поезія, що обернулася на "партак"
Пригадуєте двотисячні? Усі раптом побажали стати трішки маорі, трохи кельтами або, в крайньому випадку, японськими якудза. Трайбли на спині, ієрогліфи (які замість "сили" означали "борщ з вермішеллю"), потім з’явилися руни, мексиканські скелети…
Мене завжди вражало: як можна сліпо слідувати за модою в тому, що лишається з тобою назавжди? Це ж не застарілий одяг, який можливо заховати на верхню поличку гардеробу і забути, як кошмар. Тату – це наче шлюб у католиків: розірвати можна, але це довго, коштовно, неприємно і рубці залишаться. Видаляти фарбу – це вам не на манікюр піти, це ціла історія з непевним результатом.
Я майже здалася. Відвідувала консультації, вибирала малюнки. Але, хай йому грець, як я рада, що тоді "притримала" кошти або просто змінила думку. Зараз я милуюся на своє чисте тіло і тішуся. Я можу вдягнути шовкову сукню з відкритою спиною, і жоден вицвілий змій не зіпсує цю гармонію.
Є люди, на яких татуювання виглядають як твори мистецтва. Або коли це щось сокровенне – імена дітей, згадка про когось важливого, чи спосіб приховати рубці. Це нормально. Але коли бачу жінку в ніжному романтичному образі, а на гомілці в неї видніється якась "біомеханіка" десятирічної давнини… Ну, таке. Втрачається весь флер.
Вуста, якими можна зупиняти потяги
Я не святенниця. Косметологія – це дар небес, і я нічого не маю проти того, щоб трохи підкоригувати природу. Межа між "бадьорим виглядом" і "дамою-пасічником" надто не виразна.
Коли виникла тенденція на гігантські губи, світ трохи втратив розум. Я бачила дівчат, у яких філер мігрував так, що виникали ті самі "гіалуронові вуса". Це виглядає неприродно, це руйнує пропорції, і, відверто кажучи, це просто некрасиво.
Я рада, що моє відчуття прекрасного (або звичайний острах ін’єкцій) врятувало мене від перетворення на качку. Тим паче, я знаю дівчат, які потім кололи лонгідазу, щоб розчинити це неподобство. Це страшенно боляче, а тканини не завжди відновлюються у вихідний стан. Інколи залишаються ямки, нерівності.
Татуаж: привіт із 2007-го
О, цей незабутній період, коли брови малювали наче фломастером. Сині, зелені, цегляні стрілки, які з часом розповзаються, як моє терпіння на зборах. Сучасні майстри, безумовно, роблять чудеса – пудрові техніки мають чудовий вигляд, я й сама інколи думаю про перманент губ.
Але як же я щаслива, що не зробила собі ті графічні "стріли" над очима 15 років тому! Видаляти татуаж з повік – це процедура для людей зі сталевими нервами. А ті, хто "набив" собі брови на сантиметр вище за свої природні? Це ж просто лихо в дзеркалі.
Косметологи можуть скільки завгодно повторювати, що потрібно починати "колотися" з 25 років. Ні, дякую. Я краще почекаю п'ять років. Подивлюся, як ця нова модна техніка "лисячі очі" чи "кути Джолі" виглядатиме на інших, коли пройде ажіотаж. Якщо їхні обличчя не відпадуть – тоді й поговоримо.
Брови-ниточки vs Брови-гусениці
Брови – це взагалі найбільш змучена частина жіночого обличчя. То ми їх вискубували в нуль, перетворюючи на здивовані ниточки, то малювали "паркани Брежнєва", то зараз замазуємо консилером, ніби їх взагалі немає.
Я просто відмахнулася. Не чіпала їх, коли було популярно ходити "лисою", і не намагалася відростити соболині, коли це стало трендом. І виграла. Бо ті, хто нещадно вищипував волоски в нульових, зараз гірко плачуть, бо цибулини відмерли, і виростити там вже нічого не реально. Стабільність – ознака класу, дівчата.
Пірсинг і "Цибулина" на голові
Колись я мріяла проколоти язик і пупок. Знаєте, що мене зупинило? Страх отримати наганяй від батьків. І дякувати долі! Зараз я уявляю себе зі штангою в язиці на нараді й мені стає весело. Ніс? Можливо, блогерам це додає харизми, але я не розумію, навіщо добровільно робити зайву дірку в обличчі, яка потім залишить рубець. Про інтимний пірсинг я взагалі мовчу – це для мене якась інша реальність.
Тепер про зачіски… Останнім часом бачу цю дивну тенденцію на "цибулину" – виголені скроні й маленький хвостик на маківці. Виглядає так, ніби перукар розізлився посеред стрижки й пішов обідати. Можливо, це наслідування якихось аніме-персонажів, не знаю. Але для мене це виглядає як повне нерозуміння. Чесне слово, краще вже поголитися налисо – це хоча б зухвало і модно, можна перуки змінювати під настрій.
Я буркотун? Ну і добре.
Це моя особиста думка, і я поважаю право кожної жінки робити зі своїм тілом все, що заманеться.
Поділитися
⚡ Пульс читачів
Як ви ставитеся до радикальних змін зовнішності під впливом моди: як до способу самовираження чи як до ризикованих рішень?
Вже проголосували 3 людини. Долучайтесь до обговорення.
✨ Сміливі експерименти 🌿 Свідома природність 🤔 Шукаю баланс
📊 Карта думок
✨ Сміливі експерименти 33% 🌿 Свідома природність 66% 🤔 Шукаю баланс 0%
Коментарі
Бородатий Щука 🌿 Свідома природність 03.03.2026 12:44 А у мене псоріаз (хронічне захворювання шкіри з численними плямами висипань і шкірою що постійно відшолушується), – уражено понад 70% шкіри. Хворію з дитинства (вже понад 30 років) …і лише нещодавно перестав комплексувати з приводу своєї зовнішності. Да! – і на "експерименти" зі своїм тілом мене ніколи не тягнуло, – наді мною вже "поексперементувала" бригада з генетеики, стресу, Чорнобиля і батьків, що вкрай погано жили разом і ще гірше розлучалися. 😢 1 + Відповісти