Митсткиня Поліна Мороз досліджує сутність людей — у споглядальних працях і незвичайних предметах, народжених на перетині дійсності та мрій. З нею поспілкувався Веня Брикалiн.
Реклама.
“Всі мої серії базуються на вивченні людської психіки. Якби я не творила, то, можливо, вивчала б антропологію. Мене надзвичайно цікавить людська істота та її стани”, — ділиться Поліна Мороз. Її абстрактним малюнкам з чіткими, майже препарованими лініями та чуттєвим акварелям найбільш підходить характеристика “мрійливі”. Художниця нерідко відтворює квіти, що перетворюються на жваві плями насичених відтінків, та розмиті повсякденні речі, які набувають символічного вигляду: “У кожного з нас є прагнення до трансцендентності — я досягаю її через свою практику”.
Поліна Мороз народилася та зростала в сім’ї зодчих у Києві. Згідно з бажанням рідних вивчала архітектуру в мистецькій академії, працювала моделлю в агенції Faces. Ми познайомилися на початку 2010-х — тоді ніхто по-справжньому не вживав вислів it-girl, однак серед креативної молоді, що кочувала між спонтанними пікніками на Пейзажній алеї та вечірками в нічному клубі “Хліб” на Подолі, Поліна з копицею іссиня-чорного волосся й характерною червоною помадою на губах була саме нею. Згодом був переїзд до Швеції, навчання в магістратурі, далі — Нью-Йорк і прагнення працювати в архітектурній фірмі Herzog & de Meuron.
Найбільш захопливе, що в нас є, — з’ясовувати, хто ми є, що ми робимо, як ми живемо
Майбутнього чоловіка та батька своєї дитини Жоакіма Буазіза Поліна зустріла на манхеттенській вечірці — їх звела спільна знайома, українська фотографиня Таня Постернак. “То була закоханість з першого погляду — ми більше ніколи не розлучалися”, — пригадує Мороз. Через проблеми з її робочою візою вони вирішили повернутися до Європи. Жоакім — електронний музикант, творець музики та диджей (у 2024 році він виступав у Паризькій філармонії з перформансом за мотивами твору In C американського мінімаліста Террі Райлі — Поліна розробила обкладинку до вінілового видання цього запису). Новий дім означав нове буття: у Парижі Мороз перейшла до предметного дизайну та присвятила себе давній мрії — творчості.
Обидва високі, з витонченими рисами обличчя та тактовною манерою спілкування, Мороз і Боазіз схожі як брат із сестрою. У квітні 2023 року вони спільно влаштовували перформанс в артцентрі La Tour Orion, де знаходиться робоча майстерня мисткині. Величезну бетонну споруду в східному передмісті Парижа тоді активно готували до повної реновації: за задумом кураторок Габрієль Балагері та Матильди Баді колектив розташованих тут творців представив груповий проєкт-дослідження місця.
У цій роботі Жоакім виконував аудіосет, сформований зі звуків будівлі: брязкоту замка, що замикає двері майстерні Поліни, та механічного голосу, що коментує функціонування публічного ліфта. У незвичному для себе образі звабливої офісної працівниці (зачесане волосся, вузька спідниця-олівець, тонка оправа в стилі класичних колекцій Prada 1990-х) Поліна зачитувала зміст знайдених у місцевих архівах документів. Звісно, французькою. В офіційних паперах хтось із місцевих вимагав від влади не рубати розташоване поблизу дерево — у виконанні Поліни та в обробці ASMR цей номенклатурний твір звучав як сексуальний щоденник. Запитую, що з цього перформансу мала винести публіка. “Я не прагну давати настанов глядачеві, — відповідає мисткиня. — У цьому й полягає краса мистецтва — викликати в людини нову емоцію, відчуття. Навіть якщо робота не до вподоби, вона провокує запитання “чому”. Найбільш захопливе, що в нас є, — з’ясовувати, хто ми є, що ми робимо, як ми живемо. Перформанс — один із засобів направити людину на цей пошук”.
Незважаючи на професійну кар’єру в модельному бізнесі (вона працювала в Нью-Йорку та Парижі, була натхненницею дизайнерів Артема Климчука, Лілії Пустовіт та Руслана Панчука), Поліна дивно закрита, навіть боязка. Здається, кожної миті вона може зникнути від співрозмовника — розчинитися в повітрі, як один із нереальних об’єктів у її роботах.
Під час зйомки Vogue Ukraine у світлій оселі пари в одинадцятому окрузі ми фотографуємо білосніжний, покритий гіпсом “рослинний” світильник Pollen, зроблений Поліною на замовлення цюрихського готелю Teufelhof. Неподалік знаходиться монументальний робочий стіл Carioca, дві ніжки якого ніби сформовані з розтопленого пластиліну. У холі висить дзеркало “Одеса”: кругла рама оформлена у вічному круговороті макрокрапель. На підлозі вітальні — один із найвідоміших об’єктів Мороз: лампа Maremata з оксидованої бронзи, що скидається на квітку стреліції. “Це утилітарні речі й водночас вони є скульптурами, елементами абстрактної форми, з якими не до кінця ясно, на що саме ти дивишся”, — зауважує їхня творчиня.
“Моя діяльність — про пристрасть до кольору й вивільнення краси. Є моменти, коли я бачу щось неймовірно чудове, і кортить поділитися з іншими моїм світобаченням”. Минулого року Поліна Мороз стала матір’ю. Доньку, яка з’явилася на світ у листопаді в Парижі, назвали Белла Любов — на честь бабусь художниці: “Материнство відкриває абсолютно новий вимір ніжності й відчуттів, яких я до того ніколи не знала. Воно відсікає все другорядне — часу стає менше і всі вагання зникають, натомість виникає відчуття могутності, що можливо все — потрібно лише працювати”. Наприкінці нашого спілкування запитую Поліну, який колір її улюблений. “Ніжно-блакитний — як очі моєї донечки”.
Фото: Cole Fawcett
Стиль, текст: Venya Brykalin
Зачіски та макіяж: Yulia Zalesskaya
Асистент фотографа: Alexandre Yague
Асистент стиліста: Maksym Fadeev