5 березня в український кінопрокат потрапляє “Гамнет” – одна з ключових кінострічок року. Нова робота відзначеної “Оскаром” режисерки Хлої Чжао, спираючись на бестселер Меґґі О’Фаррелл, розкриває маловідому оповідь із юних років Вільяма Шекспіра. Це зворушлива кінокартина про те, як Шекспір трансформував біль утрати після смерті сина у свій видатний твір “Гамлет”.
Кінокритик Соня Вселюбська ексклюзивно для Vogue.ua поспілкувалася в Лондоні з актором Полом Мескалем, котрий виконав роль Шекспіра. Нагадаємо, що “Гамнет” номіновано на “Оскар” у восьми категоріях.
“Навчаючись акторській справі, я не міг і мріяти, що стану кінозіркою”, – ділиться 30-річний Пол Мескаль, відчуваючи певну незручність від уваги преси на круглому столі. У це важко повірити, але всього за п’ять років професійної діяльності ірландський актор перетворився на одного з найбільш популярних у кіноіндустрії. Все стартувало з екранізації бестселера Саллі Руні “Нормальні люди” – ролі, яка принесла йому першу масштабну впізнаваність і послужила початком ряду привабливих кінопроєктів.
Уже через рік він знявся у стрічці Меґґі Джилленгол “Загублена дочка”, а потім з’явився успішний фільм “Сонце моє”. У цій ніжній, меланхолійній історії про взаємини батька і дочки Пол цілком розкрив свій драматичний хист, що забезпечило йому номінації на “Оскар” і BAFTA та сприяло переходу з театральної сцени на великі екрани.
Саме тоді, на кінофестивалі в Теллурайді, де презентували кінофільм “Після сонця”, трапилася незвичайна зустріч, яка дала початок новій роботі – можливо, найбільш емоційній у творчій біографії кожного з її учасників.
“Це був ідеальний збіг обставин. На фестивалі я щойно завершив читання “Гамнета” і несподівано дізнався, що Хлої, яка приїхала показати свій фільм, теж читає цю книгу. Ми сиділи на березі річки Святого Михайла й довго її обговорювали, а згодом до нас приєдналася Джессі Баклі, яка також була присутня на фестивалі”. В дійсності Чжао ще до початку роботи над сценарієм ясно уявляла Пола і Джессі в цих ролях – і, здається, не помилилася.
Реклама.
“Гамнет” переказує маловідому історію про легенду світової літератури на зорі його діяльності. Юний Вілл заробляв на життя викладанням латини й одного разу зустрів дивовижну дівчину Агнес (захоплююча роль Джессі Баклі). Вона – ніби лісова німфа, зі спіритуальним контактом із природою, яку ми вперше бачимо згорнутою калачиком біля коріння дерева. Її жіночність, надмірна чутливість до всього живого й таємничість душі змушують Вілла палко закохатися. Але цій всеохопній любові призначено зіткнутися з важкими випробуваннями.
Вілл – геній, котрий ночами наполегливо працює над ескізами п’єс і вимагає від себе неможливого. Зрештою, він розуміє, що повинен шукати долю в Лондоні. Агнес змушена погодитися з цим, адже усвідомлює, що його обдарування повинне знайти свою реалізацію. Та поки Вільям розривається між Лондоном і домом, навколо лютує епідемія чуми, і їхній одинадцятирічний син Гамнет смертельно хворіє. Переживаючи безмежне горе втрати дитини, Вільям перетворює свій біль у п’єсу, яка стане одним із найбільших шедеврів літератури.
Для землячки Пола, письменниці Меґґі О’Фаррелл, саме факт існування хлопчика Гамнета, який фактично вплинув на творче становлення батька і розвиток світової культури, але був викреслений зі світової пам’яті, став поштовхом до написання роману. Сам Пол підтверджує, наскільки мало нам насправді відомо про особисте життя Вільяма Шекспіра:
“Про нього відомо дуже небагато: офіційні документи засвідчують рік народження, дату одруження, кількість дітей і дату смерті, а також те, що він переїхав зі Стратфорда-на-Ейвоні до Лондона працювати в The Globe. Крім цього – лише припущення істориків”.
На питання, яким чином він шукав ключ до образу через нестачу інформації, актор відповідає, що “волів покладатися на сценарій, який надав мені свободу створити персонажа”. Сміючись, він додає: “Не маючи точних фактів про Шекспіра, я не ризикував припуститися помилки”.
Насправді в Пола вже був надійний фундамент для перевтілення в Шекспіра. Граючи в театрах Лондона та Дубліна з 2017 року, він встиг зіграти роль молодого Деметрія у “Сні літньої ночі”. Пол висловлює жаль, що поки що йому не випала можливість виконати головну роль у “Ромео і Джульєтті”. “П’ять років тому я був би чудовим Ромео! Я хотів би зіграти Макбета. І короля Ліра – але для цього я ще занадто молодий”.
“Мене дуже лякало братися за цю роль: вона потребує виняткових акторських здібностей”.
Хлої Чжао, яка працює в глибокій гармонії зі своєю майже містичною режисерською інтуїцією, зробила ідеальний вибір, запросивши Пола на цю роль. Його тиха харизма й сценічна привабливість допомогли розкрити складність персонажа, у чому сам актор спочатку вагався: “Мене дуже лякало братися за цю роль: вона потребує виняткових акторських здібностей”. Водночас він нагадував собі, що звернення до особистого “я” є правильним шляхом на невідомій території: “Як актор, чи хочеш ти цього, чи ні, ти завжди підсвідомо спираєшся на власний досвід. Я не знаю, як це – бути драматургом, батьком, а тим більше батьком, який втратив дитину, але я знаю, як це – закохатися і захотіти сім’ю. Для актора уява може бути більш цінною, ніж реальний досвід: вона розкріпачує, бо не змушує грати лише тих, хто на тебе схожий”.
Дивлячись на нього на екрані, можна стверджувати, що він подолав і свої страхи, і перевершив самого себе. У кінофільмі є вражаюча сцена – коли біль у родині досягає піку й Вільям застрягає в Лондоні. Змучений підготовкою до вистави, він репетирує з акторами, зриваючись на плач, ходить по колу й вигукує фразу знову і знову, доки вона не досягне максимальної щирості. “Коли я репетирував її на знімальному майданчику, я повною мірою відчув, наскільки мене захоплює складність цієї ролі”.
Вілл у трактуванні Чжао також постає надзвичайно сучасним персонажем, чиї дилеми знаходять відгук сьогодні. Він – дійсно люблячий чоловік і дбайливий батько, але, як істинний геній, має чимало нарцисизму. Пол визнає цю болючу дуальність, яку намагався передати чесно: “Вілл – це поєднання інтелекту, імпульсивності, доброти та амбіцій. Я хотів показати його як сім’янина, що гаряче любить дружину і ніжний до дітей, і як егоцентричного митця, який пожертвував життям заради театру – навіть на шкоду родинним обов’язкам. Щоб розвивати кар’єру драматурга, він перебирається до Лондона, а Агнес залишається у Стратфорді-на-Ейвоні з дітьми, але це також є спільним рішенням – подібним до тих, які приймали багато родин того часу”.
Пройшовши такий великий шлях із персонажем, Пол тепер по-іншому сприймає і самого Шекспіра, і “Гамлета”: “Я вірю, що Вілл відчував величезну провину, хоча в контексті того часу його відсутність удома не була чимось дивним. Тому мені було важливо зобразити його чудовим батьком — не таким, як його власний, що вважав талант Вільяма марною тратою часу. Як батько і чоловік, Шекспір робив усе, що міг, — і ці аспекти, як пом’якшувальні обставини, повинен враховувати глядач”.
Я не знаю, як це — бути батьком, а тим більше батьком, який втратив дитину, але я знаю, як це — закохатися і захотіти сім’ю.
Велика сила фільму “Гамнет” полягає в узгодженому акторському ансамблі та майстерній роботі команди за кадром, які кінематографічно відтворили такий чутливий світ. Разом вони створили промовисту картину про всеосяжну силу мистецтва, яке здатне виразити те, що не може людина, й перетворити біль на художню форму, що залишається у вічності. Саме почуття втрати й глибокої любові, якими наповнений “Гамлет”, на думку Пола, робить його одним із найвідоміших творів у світі.
Після такого емоційного досвіду Пол Мескаль не робить перерви й далі прагне до біографічних постановок. Зараз він активно працює над чотирисерійним байопіком про The Beatles режисера Сема Мендеса, де грає Пола Маккартні. Незабаром очікується й результат перевтілення в композитора Франкліна Шепарда в новому проєкті Річарда Лінклейтера.
“Однак мій план на 2027 рік – грати лише в театрі, у двох виставах, про які поки що не можу розповісти. Я люблю театр і завжди відчуваю, що приділяю йому менше часу, ніж хотів би. Театр – найкраща школа для актора. Він оживає в унікальному зв’язку між сценою і глядачем, який існує лише під час вистави. Фільм можна переглядати безліч разів, але те, що ти зробив як актор, вже не змінити – на відміну від театру, де роль проживаєш і переосмислюєш вечір за вечором. Саме тому “Гамнет” став для мене ідеальним простором: він дозволив бути одночасно і кіноактором, і театральним актором”.