21 березня світ відзначає Всесвітній день поезії. Це чудова можливість поринути у всесвіт української лірики, зокрема тієї, що недостатньо оцінена та не виявлена нами. Спеціально для Vogue Ukraine літературознавець Віра Агеєва, професорка Національного університету “Києво-Могилянська академія”, лауреатка Шевченківської відзнаки, співтворчиня подкасту "Шалені авторки", вибирає митців слова, про яких нам слід говорити більше — тих, чий голос сьогодні особливо актуальний, співзвучний, щирий.
Микола Бажан
Микола Бажан – один з найвидатніших ліриків 20 сторіччя, якого 1970 року було номіновано Гарвардським університетом на отримання Нобелівської премії.
Реклама.
Якщо ви бажаєте ознайомитись зі спадщиною Бажана, то варто приділити увагу новій добірці "Микола Бажан. Вибрані вірші", що з’явилася минулого року у Vivat. Вона поєднала лірику, написану впродовж 60 років, від "революційного запалу 1920-х до зрілого осмислення 1980-х".
“Тут ви зустрінете ліричного героя, який сміливо дивиться в обличчя життю, ідейного натхненника, що прагне віднайти гармонію в сумбурі, творця, чиї слова — це спроба осягнути вічне", — зазначають у видавництві.
"Любисток"
З-під вій — лазурна тінь, прикмета невловима,
І рожевий відбиток лишився там і тут,
А він вже став ногою міцно в стремена,
І кінь його швидкий вже гривою трясе.
Зосталася одна, кохана анонімна,
І вдивляється у шлях, де курява встає.
Одного вечора, як праця щоденна
Завершиться цілком, вона дитя веде…
Віра Агеєва:
Бажан — один з найпотужніших наших ліриків ХХ століття (поряд з Максимом Рильським, Богданом-Ігорем Антоничем та Василем Стусом). Зараз саме Бажан з його осягненням катастрофічності епохи особливо резонує з нами. Саме він у ХХ столітті найбільше доклався до створення нової мови поезії.
Володимир Свідзінський
Український лірик епохи Розстріляного відродження, перекладач, літературний критик. Виріс на Вінниччині в сім’ї священнослужителя, цікавився ткацтвом, подорожував в експедиціях Україною.
Перша збірка вийшла у 1922 році. Свідзінського критикували за відсутність у його ліриці громадянських мотивів, що, за спогадами сучасників, призвело до самоізоляції лірика. “В цій позиції — єдиний його порятунок та надія на виживання. Замкнутися, щоб зберегтися. Зменшитися, щоб не помилитися у власній сутності. Відійти убік, щоб не бути співучасником…” — писав про Свідзінського Василь Стус.
Лірика Свідзінського — інтимна, надзвичайно своєрідна, герметична. Його остання за життя збірка “Поезії” з’явилась у Львові 1940 року. Наступного року Свідзінського, який тоді проживав у Харкові, заарештували за звинуваченням в антирадянській пропаганді. Поет був убитий у Харкові 18 жовтня 1941 року.
Значну кількість віршів Свідзінського було вивезено за кордон, де 1975 року вийшла його збірка “Медобір”.
Прозорий січень небо відчинив,
І знову сяйво світу подарив.
Сріблиться обрій в легкому серпанку;
Щедро день роздав блискучі відтінки,
І я дивлюсь — і всі радісні дні,
Що зотліли в сонячному вогні,
Як віяло, таємничою рукою
Розгорнене, встають переді мною.
І первинна прихована любов
На втомлене серце набігає знов.
Над паростком, над весняним струмком
Схиляюся і гірко плачу сам…
Хто загубив його? Чия рука?
Невинно плине Дунай-ріка.
Де вогнище на мрійливому смерканні?
Де образ милий в білому вбранні?
Віра Агеєва:
Свідзінський — лірик камерний, проте дуже вишуканий та глибокий.
Ігор Римарук
Виразний лірик-модерніст, філософ; значну частину життя працював як журналіст та редактор. Послідовник Миколи Зерова, важлива постать в українській літературі та культурі 1980-х, життя якого було поєднане з Києвом та Львовом.
Перша збірка Римарука “Висока вода” вийшла 1976 року, лірик Віктор Неборак сказав про неї так: “Тоненька книжка на 70 сторінок, що легко вміщається на долоні, встановила новий рівень якості в українській ліриці. У літературі це явище можливо назвати якісним стрибком — з’являється твір (книга, збірка), який не заперечує попередню високу традицію, а підіймає її ще на один щабель вище”.
У 1996 збірка “Золотий дощ” була видана одночасно українською та німецькою; а за збірку “Діва Обида”, яка вийшла в івано-франківському видавництві “Лілея-НВ”, в 2000 році Римарук отримав Шевченківську премію. Лірика Римарука непроста, наповнена символами і разом з тим прозора, зрозуміла.
ми будемо жити
на спокійному-спокійному березі
в дитячій іще не зляканій
єресі неначе у Форосі
в еросі недремний наш страж
нескінченний наш серпень
відбитки засмаглого тіла твого
роздрукує на теплім піску як
на ксероксі тайнопис
солодкий клинопис коліна
і лікті і вузлики
гулкі переповнені віщими знаками
вулики допоки в медовій імлі
у знемозі я наше нереальне минуле
як Трою розкопую
читає при місяці янгол піщану
твою ксерокопію.
Віра Агеєва:
Саме Володимир Свідзінський був улюбленим ліриком Римарука — класициста та майстра форми
Василь Голобородько
Лірик-шістдесятник, лауреат Шевченківської відзнаки. Василь Голобородько родом з Луганщини, колись був виключений з Донецького педагогічного університету за те, що розповсюджував серед студентів працю Івана Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація". Голобородько — палкий шанувальник та дослідник українського фольклору, що відбивається і на його ліричній мові — образній, метафоричній. Світ у віршах Василя Голобородька — дивовижний, казковий, чарівний.
Голобородько зазнав утисків, його тривалий час не публікували, а перша лірична збірка “Летюче віконце” вийшла в 1970 році у Парижі у видавництві “Смолоскип”. Перша публікація в Україні відбулася лише в 1988-му. У 1990 році вийшла друком збірка “Ікар на метеликових крилах”, у 1992-му — збірка “Калина об Різдві”, за обидві лірик отримав Шевченківську відзнаку.
Серед поціновувачів Голобородька — письменник Сергій Жадан, який називає його одним з “найтиповіших” українських ліриків, та Оксана Забужко, для якої це лірик, у котрого “викрали ім'я”.
Ще вчора я нізащо б не згодився на твій від'їзд,
ти ж знаєш як неприємно мені було б спостерігати
за автобусом, що рушає,
автобус, заповнений поглядом моїх очей.
Мала втіха знати,
що ти від'їжджаєш не назавжди.
А сьогодні
я з радістю кладу праву долоню
автобусом на шлях,
долоня підіймається на чотирьох колесах,
двері відчиняються,
ти заходиш в автобус,
придбаєш квиток,
сідаєш біля вікна —
і несе тебе моя долоня до зупинки,
де тобі виходити, звідки тобі найближче додому.
Як надумаєшся ти повернутися,
виходь на ту ж зупинку,
там на тебе чекатиме автобус
із обох моїх рук.
Віра Агеєва:
З нинішніх ліриків Василь Голобородько, напевно, король метафор.