На екрани України вийшла нова кінострічка з Анджеліною Джолі в одній з головних ролей – “Кутюр” французької режисерки Аліс Вінокур. До акторського ансамблю також увійшли Луї Гаррель та Аньєр Аней – багатообіцяюча юна модель з Південного Судану.
Текст: Ельдар Шеріфов
Реклама.
Сюжет висвітлює складнощі та міцність, що приховані за пишністю модної індустрії. Максін (Анджеліна Джолі) – американська кінорежисерка, котра приїжджає на Паризький тиждень моди, дізнається про свій діагноз – рак грудей – і раптово опиняється у вирі нових відносин з колишнім творчим партнером (Луї Гаррель). Ада (Аньєр Аней) – висхідна зірка світу моделінгу, яка рятується від заздалегідь визначеного майбутнього в її рідному Південному Судані. У її сюжетній лінії виникає й українська модель Юлія Ратнер, героїня якої натхненна автобіографією самої Юлії. Третьою історією фільму стає доля Анжель (Елла Рампф) – візажистки, яка працює за лаштунками подіумів.
Ми поговорили з режисеркою та розпитали її про українське походження, теми, що розглядаються у фільмі, і джерела натхнення.
Ваше прізвище звучить по-українськи – чи маєте ви коріння в Україні, і якщо так, чи вплинуло це на персонажів у “Кутюр”?
Так, у мене українське коріння по лінії батька: мій дідусь походив із Бердичева та покинув Україну під час погромів [Єврейські погроми в січні 1919 р. – Прим. ред.]. Підсвідомо я вважаю, що ця болісна сімейна історія, на яку також вплинув Голокост, відбилася на моїх фільмах, що часто стосуються травми, витривалості та одужання. Я вірю в цілющу силу кінематографа.
Юлія Ратнер, українська манекенниця, яка знялася у вашому фільмі, повідомляла, що ви обговорювали долю біженців і це вплинуло на одну з центральних ліній фільму. Чи можете розповісти докладніше про вашу комунікацію з Юлією?
Я познайомилася з Юлією за кулісами показів Chanel, де провела більше року, досліджуючи індустрію, зустрічаючись із гримерами, моделями, швачками та іншими експертами. Мене одразу вразила її історія. Вона приїхала з Києва, щоб працювати в шаленому ритмі та розкоші Тижня моди, живучи між цими двома різними світами. У фільмі ми спостерігаємо, як вона спілкується з південносуданською манекенницею, яка також постраждала від війни. Мені близька ця ідея єдності та моментального розуміння між людьми, котрі, хоч і походять із різних реалій, розділяють ті самі рани, ті самі потрясіння – ті, що приносить війна.
Я адаптувала героїню української моделі, опираючись на власну історію Юлії. У фільмі ми навіть чуємо, як вона розмовляє українською по телефону зі своїм хлопцем.
В інтервʼю французькому TIME Анджеліна розповіла, що ця картина дуже особиста для неї. Чи було для вас важливим співпрацювати з Джолі над цим проєктом, чи це сталося спонтанно?
Героїня Максін Вокер натхненна моєю особистою історією боротьби з раком, але я прагнула, щоб її зіграла акторка, яка також має особистий зв’язок із цією недугою.
Тематика фільму близька Анджеліні, тому що її мати та бабуся померли від раку молочної залози. Вона також перенесла подвійну мастектомію, щоб уникнути долі своєї сім’ї. Вона поринула в образ і вивчила французьку мову. Як і героїня Максін, її мати була французького походження. Анджеліна – одночасно велика зірка, яка перебуває в самому центрі голлівудської системи, але водночас повністю незалежна, здатна протистояти будь-якій владі. Я дуже ціную її за це – за цю самотність і особливість. Я хотіла показати її вразливість, що криється за її силою.
Чи слово “Кутюр” має глибший сенс у рамках стрічки, окрім асоціації з модною індустрією?
Французькою це також означає “шви”. Ідея полягала в тому, щоб продемонструвати всі рани, що стоять за haute couture. Було прагнення “зшити” долі цих трьох жінок, які походять із різних світів, зібрати уламки їхнього життя.
Я прагнула, щоб “шви” фільму створювали відгомін, рими та контрапункти між кадрами, які перегукуються між собою, як у хороводі. Фільм відтворює реальне життя з його випадковостями та знайомствами.
Назва також визначає напрямок формі та естетичним задумам фільму, представленого як колаж, у якому видно шви, – через несподівані зміни світів і розриви звуку.
Чи були серед вашого натхнення для цієї роботи певні режисери або кінокартини?
Антоніоні та його фільм “Забріскі-Пойнт” стали джерелом натхнення для фінальної сцени руйнування будинку та її візуального стилю з гіпнотичною уповільненою зйомкою. У цій сцені, коли будинок розлітається на частини, звичні побутові предмети – книги, одяг, їжа, меблі, навіть холодильник – вириваються назовні й зависають у повітрі, перш ніж остаточно зникнути. Мені близькі поезія та ліризм цієї сцени, яка критикує споживацьке суспільство та капіталізм. У якийсь момент я захотіла відтворити цю ліричну драматичність.
Я вважаю, що відповідь на жорстокість світу – у поезії. У фізичному образі шторму, який порушує усталений порядок. Це остаточне руйнування спричиняє трансформацію, перехід до нового життя. Це форма катарсису.
Цей проєкт – перший повнометражний фільм, для якого відчинило свої двері легендарне ательє Chanel на rue Cambon. Як це – знімати всередині одного з найбільших модних домів?
Ми хотіли, щоб історія базувалася на реальному модному домі. Ми знімали в Chanel, але без прямої згадки назви, адже для мене – і для цілісності фільму – було важливо уникнути логотипів і зберегти відчуття вигаданого простору. Водночас деякі глядачі впізнають парадні сходи на вулиці Камбон і майстерні haute couture, де швачки грають самих себе.
Щодо показу, це була мистецька співпраця, тому що всю колекцію створила студія у партнерстві з Паскаліною Шаванн [художниця з костюмів фільму – прим. ред.]. Ми надихалися художниками-прерафаелітами, щоб підкреслити казкову атмосферу фільму.
Стрічка “Кутюр” режисерки Аліс Вінокур вже в українському прокаті – з 5 березня. Інтерв’ю підготовлено за підтримки кінодистриб’ютора Green Light Films, який випускає фільм в Україні.