Агата Крісті — найбільш успішна письменниця у всесвітній літературі: екранізації її романів не зникають із кінотеатрів і посідають перші позиції в рейтингах популярних серіалів Netflix, а шанувальники продовжують насолоджуватися її книгами вже багато років.
Вона постає однією з героїнь книжки “Гострі підбори” Віри Агеєвої та Ростислава Семківа, яка розповідає про 14 письменниць, котрі трансформували світову літературу. Пропонуємо уривок з книги, опублікованої видавництвом Stretovych. Він допоможе краще пізнати дивовижну Агату Крісті, яка вчинила переворот у письменницькій справі.
Реклама.
Агата Крісті (1890–1976) — мабуть, найуспішніша жінка-автор у літературі світу. Вона є унікальним випадком, найбільш тиражована авторка усіх часів і народів — одразу ж після Біблії та на одному рівні з Шекспіром. Принаймні видавничий дім Simon & Schuster, що започаткував у США традицію “м’яких обкладинок” (так званих paperbacks), повідомив, що з 1939 року було видано близько мільярда екземплярів популярних видань авторки (найбільш друкований роман — “Убивство Роджера Екройда”). Загальний тираж усіх видань романістки оцінюють у 2 мільярди примірників.
Яким чином виник подібний незвичайний феномен? Зрозуміло, що Агата Крісті обирає чи не найбільш затребуваний у ХХ столітті жанр, надзвичайно плідно працює в ньому (66 романів, приблизно два десятки збірок новел), але також робить ряд нововведень у написанні детективних історій — саме вони для нас найважливіші й, очевидно, пояснюють виняткове положення авторки у всесвітній літературі.
Авторка формується в дуже специфічному оточенні. З одного боку, ще триває вікторіанська епоха, впродовж якої жінкам не знаходилось місця в університетах, а з іншого, світ починає змінюватися. Мати Агати намагається надати їй та старшій сестрі Маргарет хорошу домашню освіту — читання в той час вже вважають цілком природним заняттям і для дівчат (а кілька десятків років до того, як знаємо від Флобера, воно швидше шкодить). Проте у британській родині початку ХХ століття ситуація значно більш прогресивна: Агата Крісті згадувала, як одного дощового дня до неї, восьми- чи десятирічної, в кімнату увійшла мама зі словами: “Якщо тобі нудно, то виший подушечку або напиши новелу”.
Сумарний наклад усіх видань романістки оцінюють у 2 мільярди примірників
Цікаво, що це розглядають як рівноцінний вибір: за бажанням, Агата може сісти й почати писати. У той час сестра Медж вже писала. Журнали навіть приймали до друку її досить традиційні витончені новели. Однак сестра припинила літературну діяльність, щойно вийшла заміж, і зосередилась на обов’язках одруженої жінки. Агата ж намагалась писати різне: дебютувала в літературі з поезією, зарекомендувала себе як успішна драматург (між іншим, її п’єса “Мишоловка” — одна з небагатьох, що не сходить з англійської сцени з 50-х років).
Зрештою Агата розповіла сестрі, що хотіла б писати детективи, на що та відповіла, ніби, такого Агата точно ніколи не напише. Сестри навіть уклали парі на пляшку шампанського. Це парі остаточно переконало авторку спробувати. Як бачимо, все логічно: навколо майбутньої авторки існувала певна читацько-письменницька атмосфера, а вже потім настав час експерименту, який і закінчився таким безпрецедентним успіхом.
Таким чином, Агата Крісті ніби ще відноситься до вікторіанської епохи, однак водночас бачить далеко в ХХ століття. Проникливість її творів полягає у здійсненні цілком феміністичної революції в детективному жанрі: саме Агата Крісті вперше створила популярний образ жінки-слідчого. З-під її пера врешті-решт виходить міс Марпл, звичайна британська леді, котрій господарство, сад і в’язання не заважають створити інтелектуальний контекст навколо тих загадок, які не в змозі розв’язати навіть найвідомішим детективам-чоловікам. Міс Марпл непомітна й тиха, проте досить уважна, щоб помічати найменші деталі (або ж “сунути свого носа в чужі справи”), а її розум достатньо проникливий, щоб робити правильні висновки і викривати злочинців, яких в її околицях волею авторки зустрічається надзвичайно багато. Вона все життя живе в маленькому селищі Сент-Мері-Мід, яке Агата Крісті вигадала, проте зіставляють його найчастіше з котримсь із малих містечок на південний захід від Лондона — у графствах Гемпшир або Девон.
На користь першого той факт, що звідси до столиці можна досить швидко дістатися поїздом (що часто роблять герої її книжок). Але це взагалі цікаві місця: у Чотоні є будиночок Джейн Остін, недалеко на північ маємо Стоунгендж, а ще далі — Оксфорд, де проживав Дж. Р. Р. Толкін, а в околицях столиці графства Саутгемптон нещодавно з’явився парк розваг із будиночком Свинки Пеппи. Саме в Гемпширі BBC знімало фільми за книгами Агати Крісті; міс Марпл, роль якої виконувала Джоан Гіксон (відібрана особисто Агатою Крісті), в серіалі проживає в одному з будиночків селища Незер Воллоп на вулиці П’яти дзвонів. Проте окремі місцини, де розслідує вбивства Міс Марпл, все ж таки в Девоні — рідному графстві Агати Крісті, яка народилася в прибережному Торкі. Її дім не зберігся, проте на його місці є традиційна “синя памʼятна табличка” (blue plaque), яку встановлюють на всіх відомих будівлях Британії. В місті є також памʼятник Агаті Крісті — вона сидить у порту на лавці з песиком біля ніг — зовсім як актор Микола Яковченко біля Театру імені Франка в Києві. Лише в Яковченка — такса Фан-Фан, а в Агати — фокстерʼєр Пітер, що надихнув романістку на роман “Німий свідок”.
Але повернімося до феміністичної революції в детективному жанрі: з одного боку, Агата Крісті розвиває традицію знаменитих британських (Артур Конан Дойл, Річард Остін Фрімен, Ґілберт Кіт Честертон, Едґар Воллес) і французьких (Еміль Ґаборіо, Моріс Леблан, Ґастон Леру) авторів детективів, так би мовити, традицію найвідомішого розслідувача — Шерлока Голмса; з іншого — пориває з нею, висуваючи на перший план незвичного детектива. (До слова, найбільш відому свою справу Шерлок розслідує саме в Девоні, або Девонширі: саме там знаходяться вигаданий маєток Баскервілів і справжні безкраї болота, що навіюють меланхолійну тугу.)
Упродовж декількох десятиліть Агата Крісті відстоює право жінки не просто бути інтелектуалкою, а бути дієвою інтелектуалкою, від якої багато залежить
Спочатку Агата Крісті виводить на авансцену забавного вусатого Пуаро, який є зовсім іншим, як порівняти зі снобічним денді Голмсом, чи зі статечним отцем Брауном, чи з гіперактивними розслідувачами французьких авторів. Бельгієць Пуаро виразно чужий у Британії, що одразу ставить питання про інклюзивність жанру і руйнує уявлення про його однозначну патріархальність, адже в Еркюля чимало звичок, підозрілих з погляду домінантної маскулінності: він захоплюється кулінарією, вирощує троянди й до запаморочення ретельний у догляді за своїми вусиками. Фактично з традиції в нього залишаються лише проникливий розум і дещо патерналістське ставлення до жінок. Далі романістка вводить у жанр пару детективів — чоловіка та жінку. Томмі й Таппенс з’являються лише в п’яти сюжетах, що напряму пов’язано з розлученням Агати в 1926 році, коли її віра у спільну справу зазнає краху. І майже одразу після цієї події — в 1927 році в збірнику “Тринадцять випадків” — вже бачимо міс Марпл. Перший роман за її участю має назву “Вбивство в домі вікарія”; його надруковано в 1930 році. Сама Агата Крісті пише в “Автобіографії”, що міс Марпл є реінкарнацією її бабусі Марґарет Міллер, проте, здається, в цьому образі захована й автопроєкція: Агата, уявляючи себе старою і розлученою, виходить на образ поважної, дещо дивної інтелектуалки “з місцевих”, яка рішуче змінює баланс сил у жанрі — відтоді жінки-розслідувачки стають у детективах звичними фігурами.
…
Таким чином, упродовж кількох десятиліть Агата Крісті відстоює право жінки не просто бути інтелектуалкою, а бути дієвою інтелектуалкою, від якої багато залежить. І це в такому важливому й показовому для британської літератури жанрі, як детектив.
Детективи Агати Крісті — це завжди трохи більше ніж просто заплутані історії чи загадки, які необхідно розгадати. Авторка дуже добре зображує те, на що автори детективного жанру переважно взагалі не звертають увагу. За романами Крісті можна вивчати вікторіанський побут, архітектуру, звичаї, танці, кухню. А успіх міс Марпл пов’язаний зокрема і з відмінним знанням локального контексту: хто коли й куди повинен йти. Такий собі геній місця, не доступний чужинцю, будь-кому, хто втручається ззовні. Міс Марпл достеменно знає, коли порядок порушено: якщо молочник чи пекар прибули не тоді чи не туди, це дає безперечний ключ до розв’язки. Приміром, у “Вбивстві в будинку вікарія” міс Марпл говорить, що бачила підозрювану, яка йшла до будинку о такій-то годині, й акцентує, що добре знає крій її сукні: револьвер із собою вона принести не змогла б. А в “Оголошено вбивство” ключем до міркувань стають елементи інтер’єру, старі фото та поведінка кішки.
Детектив без уваги до деталей неможливий, проте персонажі Агати Крісті демонструють особливий тип уваги — менш формальний, значно більш варіативний та гнучкий. Шерлок Голмс меншою мірою звертає увагу на модисток, перукарок чи те, як стиль одягу може вплинути на стиль злочину. Гра ж із формальними правилами жанру та відмова від звичної прямолінійності так само пояснюють успіх романістки. Безумовно, тексти Агати Крісті ставлять нову й дуже високу планку своєю точністю, інтелектуальними контекстами та складними витонченими іграми, а також вкрай сильно впливають на розвиток жанру загалом, зокрема на формування школи скандинавського детективу, серед авторів якого теж, до речі, жінки. У Британії часів Агати Крісті її наслідують та експериментують поруч також доволі популярні авторки детективів: Дороті Лі Сеєрз, Найо Марш, Жозефіна Тей і Марджері Аллінґем. Далі традицію підхоплюють Філліс Дороті Джеймс, Рут Ренделл і, звісно, Дж. К. Ролінґ (під псевдонімом Роберт Ґалбрейт) — утім, чи бракує детективних сюжетів у самій сазі про Гаррі Поттера? Агата Крісті тим часом досі залишається неповторною і неперевершеною — справжньою королевою детективу.