Аншлаги, прогресивні постановки й нові таланти – українська театральна сфера переживає підйом. Vogue Ukraine поринув у закулісся визначних театрів країни: у заключній статті циклу на нашій карті – незалежний театр "Нафта" у Харкові, який створює відважні, політично та соціально чутливі перформанси за 30 кілометрів до передової.
“У Харкові завжди чудово. Тут моє джерело енергії”, – ділиться режисер, актор, співзасновник театру “Нафта” Артем Вусик. З Артемом і командою, акторкою і режисеркою Ніною Хижною та директоркою Тетяною Голубовою, ми спілкуємось через зум. У Харкова безліч нюансів: за 40 кілометрів – Росія, за 20 – зона бойових дій, з одного боку – непроста ситуація з безпекою, з іншого – пульсує життя: автостоянки переповнені, люди вранці прямують на роботу, а ввечері відвідують концерти й театральні постановки.
Реклама.
Тетяна стверджує, що їхній театр – обличчя міста, і вони жодного разу не думали про переїзд. На питання, чи не боязко залишатися, відповідає: “У мене є джгут, і я знаю, як його використовувати”. Ніна зазначає, що в перервах між вибухами полегшення не настає — навпаки, в цей час чекаєш обстрілу, це вимагає особливої уважності. Тому для неї існування в Харкові – екстремальний стан: “Між напруженістю і відчуттям задоволення від того, що я там, де повинна бути”.
Театр "Нафта"– візитна картка міста, і в команді стверджують, що вони ніколи не розглядали можливість релокації
Робочий і репетиційний простір театру “Нафта” – на другому поверсі офісної будівлі в центрі. Вікна обклеєні захисною плівкою, команда пройшла навчання з надання першої медичної допомоги. Вистави показують у більш безпечному місці – підвальному приміщенні Центру нової культури Some People. Незважаючи на регулярні обстріли, коли навіть сирена іноді спрацьовує вже після вибуху, тут незмінно аншлаги. Публіка – молодь, військові, діячі мистецтва, літератори, підприємці. У найбільшому місті на Сході осідає чимало вимушено переміщених осіб із тимчасово окупованих територій, тому в “Нафту” постійно приходить нова аудиторія.
“Ми вже не андеграунд, оскільки збираємо переповнені зали, – розмірковує Артем Вусик. – Наша трупа відома, виступає в різних містах і країнах. Проте ми все ще сприймаємо себе як неформатний, альтернативний театр, тому що в Харкові інших подібних проєктів усе одно немає”. На відміну від класичних державних театрів, “Нафта” – відкрита платформа без штату: актори, режисери, музиканти, хореографи, художники можуть приєднатися зі своєю ідеєю й втілити театральний проєкт.
Колектив називає свій театр політичним і соціально відповідальним: у виставах піднімають теми свободи слова, рівних можливостей, екологічної свідомості суспільства. Його символом став динозавр із паливозаправним пістолетом: нафта завжди була важливим ресурсом для існування держави (як і театр має бути “пальним” для суспільства), а динозавр іронічно нагадує про витоки. Харків – місто, де у 1920-ті роки зародився новий український театр: тут працювали режисер Лесь Курбас, письменники й драматурги Микола Хвильовий і Майк Йогансен.
Вусик розповідає, що вони підсвідомо порівнюють себе з попередниками, які сто років тому так само чинили опір русифікації та російському тоталітарному режиму: “Сьогодні ми несемо відповідальність за збереження памʼяті про них”.
Команда називає свій театр політичним і соціально відповідальним: у виставах порушують питання свободи думки, рівних прав, екологічної обізнаності
У репертуарі театру – вистава про екоцид “Оргія кіборгів” та імпресіоністська музична вистава “Хартеде 20” про митців Розстріляного відродження, режисеркою яких стала Ніна Хижна, та актуальна сьогодні комедія про обивательщину й українізацію “Мина Мазайло” за п’єсою Миколи Куліша 1928 року, створена у співпраці з Харківським театром ляльок.
Минулого року автобіографічна моновистава-концерт “Веселка на Салтівці” Артема Вусика отримала дві нагороди театрального фестивалю “ГРА”, а він сам – театральну премію імені Леся Курбаса. Гумористична панк-рок-постановка – рефлексія про Салтівку, рідний для автора робітничий район Харкова, який з початку повномасштабної війни найбільше страждає від обстрілів. Відзнаки відкрили перед режисером нові перспективи: проєкти в державних театрах Києва, Дніпра, Львова та Сум, а також викладання на акторському курсі в Харківському університеті мистецтв. На можливість працювати в освіті Артем дивиться як на свою місію.
Цього року половину вистав “Нафта” зіграла вдома, іншу частину – в інших містах України та за кордоном – в Австрії, Німеччині, Італії, Литві. Так, нещодавно театр брав участь у фестивалі перформативних мистецтв Fringe у шотландському Единбурзі. Там у серпні спільно з Українським Інститутом та Британською Радою Ніна Хижна представила моновиставу “Хтось такі як я”.
Це розповідь про істоту, яка через пластику свого тіла переживає стани, котрі відчувають люди у воєнний час: авторка досліджує, як тіло реагує на вибухи, стрес або, навпаки, позитивні емоції. В основі постановки – інтервʼю з реальними людьми, тому істота у виконанні Хижної втілює безліч індивідуальних досвідів харківʼян. На фестивалі в Шотландії висока конкуренція за локації та увагу аудиторії: вистави йдуть одна за одною. Ніна виступала щодня дванадцять днів поспіль.
Моновистава буде зіграна двома мовами: мелодійність української обов’язково має звучати. Показ “Хтось такі як я” супроводжували обговорення, англомовні матеріали в соціальних мережах. Така комунікація особливо важлива в контексті повідомлень про війну за кордоном: донести, що за 40 км від Росії – не спустошена земля і не terra incognita, а місто-мільйонник, де, попри все, живе й продовжує розвиватися театр.
Текст: Настя Євдокимова
Фотографка: Vasylyna Vrublevska
Відео: Yaw Hinne
Редагування: Marina Shulikina
Макіяж і зачіски: Daria Zhadan, Maria Pogorelova
Продакшн: Marina Sandugei-Shyshkina , Marie Nikolaenko, Oleg Patselya