Кінофестиваль “Санденс”, повний кінозал театру Eccles у Парк-Сіті, Юта. Тисяча п’ятсот глядачів, бурхливі оплески та сльози — саме так відбулася світова прем’єра кінострічки “Жозефін”, що розкриває історію 8-річної дівчинки, яка стає очевидцем акту жорстокості. Її батьків втілили на екрані Ченнінґ Татум і Джемма Чан. Перегляд фільму спеціально для Vogue Ukraine здійснила комунікаційниця та журналістка Ольга Самофалова.

Картина, над якою режисерка Бет де Араужу працювала більше десяти років, постала як абсолютно щире, особисте та відважне висловлювання про дитячий досвід пережитої травми. “Жозефін” миттєво стала однією з головних сенсацій і фаворитів Sundance 2026.
“Я почала створювати цей фільм у 2014 році. А можливо — ще тоді, коли мені було вісім”, — поділилася режисерка кінострічки Бет де Араужу. Їй було вісім років, коли вона стала свідком насильства, і ця травма супроводжувала її все життя. Однак повністю усвідомити це їй вдалося лише у двадцять, коли вона почала писати сценарій про той інцидент. Для режисерки “Жозефін” — це намагання повернутися до досвіду, який роками не мав ані імені, ані пояснення. “Я вирішила зробити “Жозефін” екстремальною версією того, що відчуваю: фільмом про жіночий страх, побачений очима восьмирічної дівчинки”.
Фільм оповідає історію подружжя (Ченнінґ Татум і Джемма Чан) та їхньої доньки Жозефін (дебютантка Мейсон Рівз). Їхня сім’я зіштовхується з травмою та судовим розглядом після того, як дівчинка випадково стає очевидцем сексуального насильства в парку Ґолден-Ґейт у Сан-Франциско.

Фільм починається сценою ранкової пробіжки: батько й донька біжать майже безлюдним парком, коли місто ще спить. Жозефін то прискорюється, то несподівано змінює напрямок, намагаючись жартома втекти від батька й сховатися серед дерев. Її погляд фіксується на незнайомій дівчині, яка заходить до громадської вбиральні. За нею — хлопець. Тишу пронизують крики. Дівчину кидають на землю. Вона намагається чинити опір. Жозефін завмирає — не розуміючи того, що відбувається. Несвідомо вона робить крок ближче. Жертва приходить до тями — їхні погляди перетинаються. Нападник зупиняється.
Момент, після якого нічого не буде як раніше. Світ восьмирічної героїні руйнується. У спробі повернути відчуття безпеки вона починає діяти імпульсивно, тоді як дорослі навколо виявляються неспроможними її заспокоїти. Бет де Араужу створює напружений, глибоко емпатійний портрет дитини, яка вперше зустрічається зі страхом і гнівом — емоціями, від яких неможливо втекти й до кінця осягнути.

Від самого початку режисерка бачила цю оповідь виключно з точки зору дитини — від моменту злочину до проголошення вироку. “Я намагалася пригадати, що здається значним, коли тобі вісім, — каже вона. — Перший спогад, у якому ти з батьком щиро регочете. Внутрішню боротьбу й переляк, які ти несеш із собою в кожну кімнату. І матір, яка мовчить про свій власний досвід, намагаючись тебе вберегти”.
“Жозефін” — це фільм про переляк, який зароджується задовго до того, як ми можемо називати речі їхніми іменами. Коли ти ще не знаєш, як пишеться слово rape (зґвалтування), але вже змушений жити з досвідом насильства, що залишається з тобою назавжди.
У центрі уваги — Мейсон Рівз, чия акторська гра значною мірою визначає атмосферу фільму. Для неї це перший досвід у кіно, а пропозиція ролі знайшла її просто на фермерському ярмарку в Сан-Франциско. “Коли я приїжджаю до батьків, ми зазвичай щонеділі відвідуємо ринок, — розповідає Бет де Араужу. — Того дня я взяла із собою листівки фільму й побачила, як Мейсон бігла купити фініки для своєї мами. Я запитала: “Хто твій тато або мама?” Вона подивилася на мене з легкою підозрою — ніби подумала: “Чому? Я щось зробила не так?” — і вказала на маму.
Я підійшла до неї й сказала: “Привіт, я шукаю дівчинку на роль доньки Ченнінґа Татума і Джемми Чан”. Зазвичай у відповідь чую недовірливе: “Ага, звичайно”. Але я додала: “Ні, це реальний проєкт. Ми починаємо вже за шість тижнів”. Її перше прослуховування вразило мене миттєво. У цьому було щось по-справжньому особливе”.
На прем’єрному показі під час сцен насильства Мейсон у залі не було — батьки виводили її, щоб не травмувати дитину. Разом з тим, спогади Мейсон про знімальний майданчик позбавлені драматизму. На питання, що їй сподобалося найбільше, вона без роздумів згадала сцену у Форт-Пойнті з Ченнінґом Татумом: “У кожному дублі мені треба було їсти пончик, а я не хотіла желеподібної начинки. Тому я їла лише зовнішню частину, а желе віддавала Ченнінґу”.

В інтерв’ю українському Vogue Ченнінґ Татум поділився, як досвід батьківства вплинув на його роботу у фільмі: “Хоч цей фільм дуже складний і серйозний, сам процес зйомок — особливо коли поруч семирічна дитина, яка ніколи раніше не знімалася, — вимагав піклуватися про неї поза кадром так само уважно, як і в кадрі. Я сприймав це майже як окрему задачу — не менш важливу, ніж акторську гру, — адже для мене було принципово, щоб Мейсон почувалася в безпеці та комфорті протягом усього процесу. Іноді мені доводилося кричати на неї, сваритися, бути суворим. Але я мусив чітко дати зрозуміти: “Зараз я — тато-актор. Це не твій друг Ченнінґ”. Найбільше я боявся, щоб вона не подумала, ніби я справді на неї серджуся.
Як батько 12-річної доньки, я часто думаю: чи існує єдино вірний спосіб виховання дітей? Напевно, неправильний — так, але я не впевнений, що є ідеально правильний. Мій підхід до батьківства дуже відрізняється від того, як виховували мене мої батьки. У героїв фільму теж різні погляди на виховання, але вони просто намагаються зробити все можливе в дуже непростій ситуації”.
Реклама.
Міркування Татума про батьківство відгукуються з центральною ідеєю “Жозефін”: “ніхто не полагодить нічого за тебе. Ти мусиш зробити це сам” лунає у фільмі як головна тема — безкомпромісна та глибоко чесна. Вона не дарує заспокоєння, але відкриває простір для вибору там, де його, здавалося б, немає.
Окрім головної ролі, Татум також виступив продюсером кінострічки: “Я хотів захистити цю історію. По-перше, переконатися, що в нас є достатньо ресурсів, аби розповісти її як слід, по-друге — щоб ніхто не заважав авторському баченню. Зняти кіно складно, але створити справді видатний фільм — ще складніше. Гадаю, моя роль полягала в тому, щоб бути тим великим злим хуліганом у кімнаті й стежити, аби ніхто не чіпав мою дівчину”.
“Це, до речі, перший раз, коли я побачив фільм. Я плакав п’ять, шість, сім разів — таке трапляється нечасто”, — поділився Татум.

Торік The New York Times в одній зі своїх публікацій поцікавився: “Чи знає Ченнінґ Татум, наскільки він чудовий?” Після “Жозефін” це питання вже не актуальне. Це, безперечно, найбільш вражаюча роль у його кар’єрі.
Операторська робота Ґрети Зозулі заслуговує на особливу згадку. Камера буквально “занурює” глядача у світ Жозефін, змушуючи відчувати кожен її переляк на фізичному рівні. Зозуля зізналася в розмові з Vogue, що її прізвище для неї залишається загадкою: “Мені здається, у мене є українське коріння, але це якась таємниця. Ніхто насправді не може розповісти всі подробиці нашого роду”.
Фільм дебютував у програмі U.S. Dramatic Competition на Sundance і найближчим часом буде показаний на Берлінському міжнародному кінофестивалі.