У даній статті авторка, Лора Антонія Джордан, відверто ділиться особистими роздумами про свій досвід утримання від спиртного, побоювання щодо рецидиву, а також про те, чому відкриті заяви знаменитостей про повернення до вживання алкоголю можуть бути важливими та підтримувати інших людей.
Кадр з серіалу “Секс і місто”
Січень 2016 року – десять років тому – став фінальним етапом мого існування, коли я вживала спиртні напої. У день останньої випивки я не усвідомлювала, що тримаю в руках свій завершальний келих. Вираз “більше ніколи” звучав для мене так само буденно, як і “чи не випити ще по одній?” – риторичне питання без реального вибору. У мене не було наміру припиняти вживання алкоголю та наркотиків. Основна причина була тривіальною: я не вірила у власну спроможність відмовитись від цього. Сп’яніння до втрати контролю, прогалини в пам’яті, сльози, падіння, гематоми невідомого походження, ранки за кухонними столами в незнайомців – це було не просто складовою мого буття. Це було тим, як я себе ідентифікувала. До тих пір, поки це не перестало відповідати дійсності.
Того січневого місяця я нарешті досягла власного “дна”. Воно майже не відрізнялося від десятків інших критичних ситуацій до цього моменту. Але саме цього разу дещо в ситуації дійсно мене налякало, приголомшило і разом з тим цілком виснажило. Я відчула переляк, стомленість і нудьгу від повторення одного й того ж кола дій. Саме тоді я зважилася діяти. За сприяння добрих, чуйних і терплячих людей я почала все спочатку і здійснила перші кроки на шляху до тверезості та відновлення.
Реклама.
Зазвичай, саме тут подібні історії підходять до кінця. Я була поганою – і стала хорошою. Хаос змінився ладом, морок – світлом, алкоголь і цигарки – зеленими соками та смузі. Це зручна, надихаюча історія з чіткою кульмінацією та простим висновком. Все начебто стало на свої місця. Титрі. Завершення.
Однак насправді це був тільки початок. Старт складнішої, глибшої та значно чеснішої оповіді про тверезість, залежність і реабілітацію. Ми часто говоримо – і я також – “я відмовилася від алкоголю”, ніби це пункт у переліку завдань, який можна виконати раз і назавжди. Але тверезість і вилікування від алкоголізму – це безперервний процес. З часом він не стає незмінним. Він лишається живим і змінним. Іноді мені доводиться дуже міцно триматися за власну тверезість, ніби я можу її втратити. Здебільшого мені з нею відносно легко.
Кадр з серіалу “Секс і місто”
Як я усвідомила, мотиви вживати спиртне є завжди. Часом вони серйозні й болісні – горе, втрата, сильний емоційний дискомфорт. У подібних ситуаціях важко когось засуджувати. Інколи ж ці мотиви незначні та майже сміховинні. Наприклад, помаранчеве вино стало модним. Чому б не скуштувати? Я досі не діяла під впливом таких роздумів. Але я була б нещирою, якби сказала, що вони не з’являються і не затримуються довше, ніж мені комфортно. Я маю надію, що то дійсно був мій останній напій саме десять років тому. Я в це вірю. Але я також усвідомлюю, що не можу знати цього напевно.
Для багатьох людей рецидив є частиною шляху до тверезості. За ці десять років у мене не було зривів, але до цього я пережила численні безуспішні спроби покінчити з випивкою. Рецидиви не узгоджуються зі зручним сценарієм “і жили вони довго й тверезо”. Саме тому про них часто не згадують. Людину після рецидиву легко охарактеризувати як слабку або сказати, що вона “ще не готова”. Сором, страх, розчарування і збентеження – причин для замовчування дуже багато.
Водночас сьогодні формується нова, більш смілива відвертість у розмовах про залежність, тверезість і рецидиви. Минулого тижня акторка Наташа Ліонн написала в X: “Я зробила свій рецидив публічним. Далі буде”. Згодом вона додала: “Одужання – це процес на все життя. Якщо ви зараз боретесь, пам’ятайте: ви не самотні. Ми настільки нездорові, наскільки нездорові наші таємниці. Якщо сьогодні ніхто не сказав вам цього – я вас люблю”. Того ж тижня Кріссі Тейген повідомила, що утримувалася від алкоголю вже 52 дні після останнього зриву. “Після року тверезості я знову почала вживати спиртне. Я пообіцяла собі, що робитиму це усвідомлено, – написала вона в Instagram і пояснила, як її вживання алкоголю поступово збільшувалося. – Це не було пияцтво з плутаною мовою чи падінням на сходах. Це було тихе й систематичне вживання. І я почувалася жахливо”.
Наташа Ліонн в серіалі “Матрьошка”
Наташа Ліонн і Кріссі Тейген, як і будь-хто з нас, не мають обов’язку ні перед ким виправдовуватися за свій досвід залежності чи рецидиву. Але подібні публічні зізнання потребують великої відваги. Їхня відвертість допомагає іншим людям не відчувати себе покинутими у власній боротьбі з алкоголізмом. Навіть ті, хто виглядає успішним і бездоганним, можуть зіштовхуватися з проблемами із залежністю.
Зсередини життя завжди виглядає складнішим і менш упорядкованим. Якби десять років тому мене попросили уявити себе тверезою в майбутньому, я б не поставилася до цього серйозно. У моїй уяві така жінка була б спокійною, врівноваженою, ідеально зібраною, з блискучим волоссям і гардеробом у нейтральних кольорах. Реальність виявилася іншою. Тверезе життя може бути тривожним, нерівним і далеким від ідеалу.
Це не означає, що тверезість не принесла мені внутрішньої гармонії. Вона принесла. Але я усвідомила важливу річ: коли усуваєш алкоголь або іншу речовину, сама залежність нікуди не зникає. Причини, з яких ти пив або вживав, залишаються. Алкоголь послаблює гострі відчуття життя. Без цього знеболення інколи дуже важко. Для особи із залежністю будь-яка речовина спершу підтримує, а вже згодом починає нищити.
Про це відверто говорила і Періс Джексон. Вона писала, що тверезість не робить життя бездоганним. Через кілька років після утримання від алкоголю їй стало надзвичайно складно. Вона зізнавалася, що не володіла навичками, які б допомагали давати раду з реальністю без звичних механізмів. Їй довелося навчитися жити на умовах самого життя. Здатність приймати життя таким, яким воно є, – це універсальний виклик, незалежно від того, чи страждає людина від залежності.
Я безліч разів намагалася збагнути, чому пила саме таким чином. Остаточної відповіді досі немає. Найпростішими словами це можна пояснити так: мені завжди було важко бути собою. Я дуже глибоко переживаю емоції, і часом здається, що мене самої недостатньо, щоб їх витримати. Іноді я й досі шукаю способи приглушити внутрішній гамір і почуття самотності. Залежність може набувати різних форм. У моєму випадку це були покупки, стосунки, робота і їжа. На початку тверезості я сильно погладшала, коли відкрила для себе цукор. Відмінність полягає лише в тому, що тепер я здатна помічати ці заміни й розумію, коли вони починають завдавати шкоди.
Можливо, якщо ви ніколи не мали справу з алкогольною залежністю й не бачили, як із нею бореться близька людина, вам здається, що ця розповідь не має до вас відношення. Але це не так. У щирих розповідях про тверезість, рецидиви та реабілітацію є важливе нагадування: ідеального шляху не існує. Помилки, зриви й важкі моменти трапляються з кожним. Важливим є лише те, як ми рухаємося далі. Як написала Наташа Ліонн: “Продовжуйте рухатися вперед”. Іншого варіанту у нас немає.
За матеріалом vogue.co.uk