Катеринич підкреслює, що український геймдев створює імідж України серед мільйонів юних осіб по всьому світу © S.T.A.L.K.E.R. 2: Heart of Chornobyl Серед упущень — і геймінгова галузь.
Як пояснила очільниця департаменту стратегічних комунікацій Мінкульту Ганна Красноступ, у межах програми “Тисячовесна” всі авторські права на створений продукт належатимуть державі, а з переможцями змагання будуть підписуватись ліцензійні договори терміном щонайменше на два роки. Як роз’яснив доктор філософії з журналістики Петро Катеринич у дописі “Тисяча і одна ніч Мінкульту: хто буде переказувати байки за чотири мільярди“, програма таким чином стає не грантом чи капіталовкладенням, а по суті схемою державного замовлення.
Автор акцентує, що згідно з усталеною європейською практикою (в Україні, Франції, Польщі) та звичайною моделлю діяльності майнові права лишаються за виробником. Однак концепція “Тисячовесни” суттєво відрізняється від європейського досвіду: виникає ситуація, в котрій незалежний продюсер фактично працює на державне підприємство, котрого назва — Центр захисту інформаційного простору України.
“Сім сфер програми — ігрове кіно, документалістика, анімація, музичне мистецтво, перформативне мистецтво, візуальне мистецтво, контент для соціальних мереж — виглядають масштабно, доки не помітиш прогалини. Найбільш очевидна — книжкова сфера: видавці Олександр Красовицький (“Фоліо”) та Віктор Круглов (“Ранок”) вже відкрито розкритикували відсутність допомоги навіть аудіокнигам. Парадокс: програма, яка намагається сформувати “гранд-наратив”, виключає найдавнішого і найглибшого носія наративу — літературу”, — додає Катеринич.
Іншою “сліпою зоною” автор визначає ігрову індустрію. З його слів, українська геймдев-спільнота продукує значні розміри експортного прибутку та формує уявлення про Україну серед мільйонів молодих людей по всьому світу, і робить це більш ефективно, ніж документальні стрічки. Втім, у “Тисячовесні” немає жодного конкурсного напрямку для ігор.
“Насамкінець, обтяжливі вимоги до тих, хто подає заявки, — наявність апаратури та матеріально-технічної бази, співробітників з досвідом, довідка про ділову репутацію від банку, копії подібних угод, для кінопроєктів — виписка з Держреєстру суб’єктів кінематографії та повний сценарій — по суті відкидають індивідуальних креаторів, невеликі студії, молодих постановників без напрацювань і ФОПів-початківців. Програма, яка на словах звернена до всіх “митців і креаторів”, насправді орієнтована на великі продакшн-компанії з юридичними відділами та багаторічним стажем”, — підсумовує автор.
З іншими публікаціями автора можна ознайомитись за посиланням.