© Кадр з фільму «Ґуру»
Петро Катеринич
Матьє Вассьор з’являється на сцені, наче на арені: мікрофон біля губ, коштовний піджак без галстука, погляд, що пронизує аудиторію наскрізь, і початкові слова «Те, чого ти прагнеш, — це те, ким ти є», промовлені з такою переконливістю, що тисячі слухачів у залі замовкають. Він — найвідоміший коуч із самовдосконалення у Франції, його фірма Expand організовує аншлаги, а заохочувальні ролики мають багатомільйонне поширення. Він щиро переконаний, що допомагає людям. У нього немає жодного сертифіката — навіть атестата про середню освіту.
«Ґуру» — нова кінострічка Янна Ґозлана з П’єром Ніне в головній ролі — стартує в українському прокаті 9 квітня. Кінокартина — рентгенівський знімок проблеми, на яку страждає весь західний світ, зокрема й Україна: коли сфера саморозвитку функціонує на межі підприємництва та ошуканства. Ґозлан, чия діяльність базується на дослідженні людей, ув’язнених у власній неправді — від автогонщика у «Вигоріти» до авіаційного детектива в «Чорній скриньці», — знайшов у постаті вмотивованого коуча ідеальний об’єкт: особу, яка обманює інших настільки вміло, що вже не розрізняє обман від відвертості.
П’єр Ніне
Ніне — один із найталановитіших французьких акторів свого покоління: «Сезар» за «Ів Сен-Лорана» (2015), успіх у «Графі Монте-Крісто» (2024) — фільмі, який зібрав 9,3 мільйона глядачів тільки у Франції. Саме він ініціював проєкт «Ґуру», звернувшись до режисера Ґозлана відразу після «Чорної скриньки» (2021) — їхнього попереднього спільного фільму-саспенсу. Для створення образу Ніне взяв за основу Тома Круза в «Магнолії» Пола Томаса Андерсона — надихаючого оратора, котрий на сцені перетворюється на проповідника і хижака одночасно, — а також Джейка Джилленхола в «Стрінгері» та Ді Капріо у «Вовку з Уолл-стріт».
Персонаж Вассьор (у виконанні Ніне) не виглядає лиходієм. Він вірить у кожне своє слово, і це робить його насправді небезпечним. Як роз’яснив сам Ніне: «Матьє Вассьор — коуч, впевнений, що допомагає людям, і саме це робить його таким привабливим об’єктом для кіно». Ґозлан розгледів у коучинговій діяльності «ознаку суспільства в кризі» і створив із цього діагнозу повноцінний трилер, де обман вбраний у костюм натхнення, а зал для тренінгів нагадує святилище.
Кадр з фільму «Ґуру»
Задля автентичності творці залучили Елізабет Фейті — французьку дослідницю маніпулятивних практик, яка стала технічною консультанткою фільму й переконалася, що способи психологічного впливу продемонстровано точно та впізнавано. «Найсуттєвіше — головний герой щиро вірить у те, що робить, — зауважила вона. — Це і є головна відмінність небезпечного гуру: він не бреше, а існує в паралельній дійсності, яку нав’язує іншим».
Коучі як нова секта
Фільм з’явився на тлі реальних юридичних суперечок. У травні 2024 року Франція прийняла Закон №2024-420 «Про посилення боротьби із сектантськими відхиленнями та покращення супроводу потерпілих» — перший у Європі нормативний акт, який прямо визначає коучинг, велнес і персональний розвиток зонами ризику нарівні з традиційними сектами. Згідно з даними Miviludes — французької міжвідомчої місії з контролю за сектантськими діями — число скарг на маніпулятивні методи з 2015 року зросло вдвічі, причому 37% стосувалися сфери здоров’я та добробуту.
Закон запровадив новий вид правопорушення — «утримання особи у стані психологічного або фізичного підкорення», посилив покарання за незаконне здійснення медичної діяльності через Інтернет (до п’яти років ув’язнення) і зобов’язав Miviludes стежити, щоб шкільні програми включали інформацію про різні форми обману. У фільмі цей сюжет відтворено майже документально: сенаторка ініціює законопроєкт, який вимагає від коучів мати свідоцтва. І для Метта, котрий навіть школу не закінчив, це означає крах кар’єри.
Режисер Ґозлан знайшов у коучинговій діяльності ідеальний матеріал: систему, де грань між натхненням і маніпуляцією розмита настільки, що її не помічають ані жертви, ані самі маніпулятори.
Кадр з фільму «Ґуру»
Українське віддзеркалення: інфоцигани в зоні безкарності
В Україні аналогічного закону немає. Коучингова діяльність не ліцензується, не регулюється і не контролюється — будь-хто може іменувати себе коучем, «тренером із самовдосконалення» або «експертом із трансформації» і почати збирати кошти за «марафони бажань». Українська мережа давно вигадала для цього влучний вислів — інфоцигани, проте за ним не існує жодного юридичного способу захисту потерпілих.
Згенеровано на запит автора
Достатньо лише відкрити Instagram або Telegram, щоб усвідомити масштаб: безліч пропозицій «змінити долю за 21 день», «активувати грошовий потік», «вийти на прибуток від 5 тис. дол. без досвіду» — кожна зі знімками з орендованих яхт, чужих готелів, позичених автомобілів або навіть із зображеннями, створеними штучним інтелектом. Глобальний ринок коучингу 2025 року оцінювали у 7,3 млрд дол., але жодна держава світу не вимагає ліцензії для цієї діяльності, і різниця між сертифікованим фахівцем і пройдисвітом є очевидною лише зсередини індустрії.
Кадр з фільму «Ґуру»
Система діє скрізь однаково: безкоштовний вебінар — платний марафон — преміум-програма за тисячу доларів — якщо не дає результату — ви неякісно виконували інструкції, пройдіть наступний етап. Це класична структура секти: вину потерпілого вбудовано в систему, а кожна невдача стає причиною для нової покупки.
Кінострічка Ґозлана — не перебільшення: реальні «гуру» закінчували значно гірше за свого екранного двійника. Американець Кіт Раньєр, засновник організації NXIVM, маскував повноцінну секту під коучингову компанію з п’ятиденними курсами по 5 тис. дол. — серед його послідовників були голлівудська акторка Елісон Мек і спадкоємиця імперії Seagram Клер Бронфман. Раньєр 2020 року отримав 120 років ув’язнення за торгівлю людьми і сексуальну експлуатацію. «Тренер із саморозвитку» Джеймс Артур Рей сів за ґрати після того, як троє учасників його ретриту померли під час духовної вправи в «хатині для потовиділення».
В Україні немає жодного відомого вироку саме за коучинг-шахрайство: діяльність потрапляє в юридичну «сліпу зону», де стаття 190 ККУ (шахрайство) формально застосовна, проте довести шахрайський намір людини, котра «щиро вірить у свою методику», практично неможливо.
Кадр з фільму «Ґуру»
Найбільш гучний український кейс — псевдопсихотерапевт Спартак Суббота (справжнє ім’я — Олександр), який із 2017 року публічно називав себе кандидатом психологічних наук, хоча офіційно отримав ступінь лише у квітні 2022-го. Він вів колонки для «Української правди» та Forbes Ukraine, регулярно з’являвся в ефірі «24 каналу», видав книгу і збирав зали на лекціях — усе це за фасадом із фальшивих регалій. У квітні 2023 року психотерапевт Ілля Полудьонний та видання «Свідомі» опублікували п’ятисерійне розслідування: Суббота не мав акредитації когнітивно-поведінкового терапевта з 2019 року, його диплома магістра Університету Ніцци не було в реєстрі ЄДЕБО, а МОН повідомило, що не видавало йому свідоцтва про визнання іноземного документа про освіту, і звернулося до поліції. Розслідування також містило свідчення про зваблення клієнток і систематичну брехню про кваліфікації. Видавництво «Віхола» розірвало контракт із Субботою, партнер у «Подкаст-терапії» Женя Янович закрив проєкт і публічно назвав співведучого «брехуном». У серпні 2024 року, під час воєнного стану, Спартак Суббота, ймовірно, незаконно перетнув кордон і виїхав до Барселони. Відповідальності за роки псевдопрактики він так і не поніс.
Однак проблема не має меж. До 2022 року тисячі українців споживали російськомовний контент із «марафонів бажань» — найвідомішим із яких був проєкт росіянки Олени Бліновської, через який пройшли понад 300 тисяч учасників. Уже 25 лютого 2022 року, наступного дня після початку повномасштабного вторгнення, Бліновську звинуватили у спробі заробити на війні: її марафон «Дружба» за 15 тис. руб. з учасника пропонував «загадувати бажання» для якнайшвидшого припинення воєнних дій, посилаючись на наукові публікації 1988 року про лівано-ізраїльську війну. 2023-го Бліновську затримали під час спроби втекти з Росії за несплату податків на суму понад 900 млн руб.
У Польщі, згідно з даними Міжнародної наукової конференції з коучингу (Академія Леона Козьмінського, 2019), з приблизно 10 тисяч осіб, які називали себе коучами, лише близько тисячі мали професійну акредитацію — решта працювала без будь-якої перевірки. Відповіддю стала сторінка Zdelegalizować coaching i rozwój osobisty («Заборонити коучинг і особистісний розвиток») із понад 113 тисяч підписників, автор якої назвав індустрію «антивакцинаторством ментальної сфери». Однак ні Польща, ні жодна інша держава ЄС, окрім Франції, так і не прийняла законів, які б регулювали коучингову діяльність.
Згідно з даними дослідження ICF і PricewaterhouseCoopers (30 тисяч респондентів у 30 країнах), 35% дорослих у світі вже мали досвід співпраці з коучем, а ще 32% готові спробувати. Водночас 65% клієнтів запевняють, що їхній коуч мав сертифікацію — а це означає, що кожен третій працював із людиною без жодних підтверджених кваліфікацій. Східна Європа — один із найбільш швидких ринків: число коучів тут зросло на 59% лише між 2019 і 2022 роками.
Чому люди потрапляють на гачок
Спосіб маніпуляції коуча-шарлатана — це та сама психологія, яку застосовують традиційні секти й телефонні аферисти, тільки загорнута в обгортку TED-виступу. Перший крок — створення невідкладності: «місця закінчуються», «ціна збільшиться за 24 години», «ваше життя не зміниться, якщо ви не вирішите просто зараз». Другий — ілюзія авторитету: стильний костюм, орендований автомобіль, фото з конференцій, сертифікат від «академії». Третій і найнебезпечніший — перекладання вини: якщо після марафону клієнт не «трансформувався», проблема не в методиці, а в самому клієнті — «ви недостатньо працювали», «вам потрібен наступний рівень програми», «установки, які вас обмежують, ще не знято».
Кадр з фільму «Ґуру»
Цей цикл самозвинувачення — класичний метод утримання жертви, описаний дослідниками сектантських дій, і він діє особливо результативно на людях у стані стресу, виснаження або посттравми — тобто на тих, хто найбільше потребує допомоги й найменше здатний критично оцінити того, хто її пропонує.
Війна посилила проблему: травма, виснаження, пошук сенсу, потреба у швидких відповідях — усе це ідеальне середовище для «тренерів», які продають ілюзію людям, котрі тільки-но втратили контроль над реальністю.
Французька Miviludes у своєму звіті 2022–2024 років прямо зазначає, що пандемія COVID-19 стала «ідеальним підґрунтям для нових сектантських відхилень». І Україна, де до постпандемічного періоду додалося ще й повномасштабне вторгнення, опинилася в епіцентрі цієї вразливості — без жодного інституційного аналога французької Miviludes або навіть публічної дискусії про те, де закінчується законний коучинг і починається обман.
П’ять ознак, які відрізняють професійного коуча від маніпулятора: наявність акредитованої сертифікації (ICF, EMCC), чітко прописаний і заздалегідь оголошений прейскурант без «таємних» рівнів, готовність пояснити свою методологію та її наукове обґрунтування, відсутність обіцянок конкретного результату (професійний коуч не обіцяє «подвоїти прибуток за місяць») і — найпростіший показник — відсутність тиску, щоб ви ухвалили рішення «просто зараз». Якщо вас просять заплатити, не виходячи з безкоштовного вебінару, — це не коучинг, а система продажів.
Кадр з фільму «Ґуру»
«Ґуру» — трилер, побудований за логікою саморуйнування: герой, який вірить у власну всемогутність, зіштовхується з дійсністю — у вигляді закону, сім’ї та учня, котрий сприйняв його вчення занадто буквально. Але навіть на дні, п’яний і розбитий, він виходить на сцену перед американською аудиторією і знову запускає свою машину — слова, ритм, енергія, контроль. Зал піднімається. І ти розумієш, що монстра не переможено — він просто перезавантажився.
Це портрет людини, яка настільки глибоко увійшла в роль рятівника, що перестала помічати, кого вона топить.
Кадр з фільму «Ґуру»