© Unplash
Петро Катеринич
У 1822 році поблизу сучасного німецького містечка Клюц мисливець підстрелив білого лелеку. Звичайна справа для того часу, але з однією особливістю: з шиї птаха виступав 80-сантиметровий дротик, яким у нього влучили заздалегідь. Ця шокуюча знахідка змінила уявлення європейської науки про те, куди подіваються птахи взимку. До цього науковці абсолютно серйозно думали, що ластівки дрімають на дні озер, а лелеки прямують на Місяць.
Коли науковці вірили в небесних птахів
XVII століття, Європа, епоха Просвітництва. Ісаак Ньютон вже встановив закони тяжіння, Галілей довів, що Земля кружляє навколо Сонця. Проте кращі уми континенту досі не мали жодного розуміння, куди щоосені зникають мільйони птахів.
Ще в IV столітті до нашої ери Аристотель висунув дві гіпотези. Перша: птахи засинають на зиму. Ластівки, на його думку, обмотуються в глиняні кульки й опускаються на дно боліт. Друга гіпотеза ще більш незвичайна: птахи просто трансформуються в інші види. Горихвістки стають вільшанки, садові кропив’янки (літній птах у Греції) – чорноголовими (частково зимує). Логіка проста: одні птахи зникають саме тоді, коли проявляються інші.
Ці міркування домінували в науці майже два тисячоліття. Карл Лінней, засновник біологічної систематики, вірив, що ластівки зимують під водою. Навіть Жорж Кюв’є, основоположник палеонтології, не заперечував гіпотезу про зимову сплячку.
Англійський вчений Чарльз Мортон у 1684 році відкинув думку підводної сплячки як безглузду: птахи ж не можуть дихати під водою! Натомість запропонував єдине, на його погляд, логічне пояснення: вони зимують на Місяці. Мортон все розрахував: мандрівка триває 60 днів, птахи летять зі швидкістю приблизно 200 кілометрів на годину, харчуються накопиченим жиром і переважно сплять в дорозі. Відсутність атмосферного опору полегшує політ, а відсутність гравітації допомагає долати відстань. Відповідно до тогочасних уявлень про космос – цілком наукова гіпотеза.
«Куди ж іще могли відлітати ці створіння, як не на Місяць?» – риторично запитував Мортон. І дійсно: ніхто в Європі не знав, куди птахи зникають. Вони просто розчинялися в повітрі.
Pfeilstorch: коли стріла стала доказом
21 травня 1822 року поблизу села Клюц на балтійському березі Німеччини місцевий мисливець застрелив білого лелеку. Коли наблизився до трофею, побачив дивовижне: шию птаха пронизав довгий дерев’яний спис із залізним наконечником.
Лелеку відправили до Ростоцького університету, де ботанік Генріх Густав Флерке здійснив детальне обстеження. Спис мав широкий залізний наконечник, з’єднаний жилами до держака з дрібнопористої тропічної деревини. Флерке дійшов висновку: птаха поранили в районі верхнього Нілу, на території теперішнього Судану, де подібні списи використовували для полювання. Це означало, що лелека пролетів понад 3000 кілометрів із африканською зброєю в шиї.
Експонат музею природної історії Зенкенберга, Німеччина
Німці назвали знахідку Pfeilstorch – «лелека зі стрілою». Птаха обробили разом зі списом, і сьогодні він експонується в зоологічній колекції Ростоцького університету. Але це був не єдиний такий випадок. Протягом наступних десятиліть зареєстрували ще 24 аналогічні знахідки.
Експонат із зоологічної колекції Ростоцького університету, Німеччина
Спис пройшов крізь м’які тканини шиї, оминувши хребет, головні кровоносні судини та дихальні шляхи. Довга еластична шия лелеки має вдосталь місця між життєво важливими структурами. Крім того, унікальна дихальна система птахів із повітряними мішками, сполученими з порожнистими кістками, дає їм можливість виживати навіть при частковому пошкодженні трахеї. Орнітолог Ернст Шюц згодом каталогізував ці випадки. Знахідки траплялись навіть у лебедів і гаг зі стрілами інуїтів – доказ міграцій до Арктики.
Вирій: український рай для птахів і душ
Поки європейські вчені дискутували про Місяць і підводну сплячку, українці вже мали свою відповідь на питання про місце зимування птахів. Це місце називали Вирієм.
У слов’янській міфології Вирій (також Ірій, Урай) – це тепла родюча країна далеко на сході або півдні, за морем. Там панує вічне літо, росте Світове Дерево, в кроні якого мешкають птахи та душі померлих. Це місце, де відсутні страждання і тривоги – слов’янський рай, який існував задовго до прийняття християнства.
Як стверджує українська вчена-філософ Олена Предко, походження слова «вирій» пов’язане зі спорідненими поняттями: рай (вічне тепло, блаженство), рій (роїтися), обрій. Деякі дослідники знаходять зв’язок із рухливістю – «ринути», плином повітряних мас. Давньоукраїнське слово «ир» позначало схід сонця і тепле місце.
Уявлення про Вирій було ієрархічним: у верхній частині Світового Дерева – пташиний рай, де живуть птахи та душі праведників. Під корінням – «гадючий вирій», куди на зиму повзуть змії. Браму охороняв бог Велес, який зберігав ключі від потойбічних світів.
Лелеки біліАвтор колажу: Петро Катеринич
У народних піснях весняного циклу зберігся мотив відкривання Вирію ключем. За переказом, ключі колись належали вороні, але та розгнівила Бога, і їх передали зозулі – птахові, який першим відлітає у Вирій і останнім повертається. «Ворона й за морем літає, та дурна вертає», – говорили в народі.
Птахи, що поверталися з Вирію, за повір’ями, несли з собою тепло та нове життя. А в українському фольклорі збереглося відлуння давніх уявлень про перевтілення: відліт птахів до Вирію асоціювався з переміщенням душ у потойбічний світ, де чекають свого часу душі ще ненароджених дітей. Звідси і народна приказка: «Звідки беруться діти?» – «Бусол приніс».
Володимир Мономах у «Повчанні» писав про птахів перелітних, які навесні «из ирья идут» за Божим велінням. Тобто концепція міграції – нехай і в міфологічній формі – існувала у слов’ян за сотні років до Pfeilstorch.
«Прилетіла ластівочка»: чому весняний птах співає на Щедрий вечір
«Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка…». Ці слова знає весь світ – мелодія Миколи Леонтовича стала однією з найвідоміших різдвяних пісень планети, знаною як Carol of the Bells. Проте чому ластівка прилітає взимку, серед снігу і холоду?
Відповідь криється в глибині тисячоліть. Текст «Щедрика» – це не різдвяна пісня в сучасному розумінні. Це стародавня обрядова щедрівка, яку виконували на свято Нового року. А Новий рік наші пращури святкували навесні – саме тоді, коли з Вирію поверталися птахи, вісники тепла та відродження.
Ластівка в слов’янській традиції – священний птах, який приносить щастя в дім. Вона символізує новий початок, плодючість, добробут. У тексті щедрівки птах прилітає до господаря з доброю новиною: «Там овечки покотились, а ягнички народились» – весна, нове життя, достаток.
Ластівка сільська Автор фото: Петро Катеринич
На думку музикознавця Анатолія Іваницького, музичні форми подібної структури, як у «Щедрику», – чотири ноти, що повторюються, – могли існувати 12 тисяч років тому, в епоху мезоліту. Не сам «Щедрик», звичайно, а тип наспіву, з якого він розвинувся. Це робить щедрівку одним з найдавніших прикладів українського фольклору.
Між іншим, у пісні може йтися не лише про ластівку. Щедрик – це також реальний птах, в’юрок канарковий (Serinus serinus) – його мелодія швидка, пташка про щось швидко говорить, наче щедрує. Такої швидкомовної пісні немає у жодного іншого птаха в Україні. Щедрик прилітає до нас наприкінці березня – на початку квітня, тоді ж, коли і ластівка. Хоча назву птах отримав згодом – ймовірно, через подібність швидкого співу до щедрування.
ЩедрикАвтор фото: Петро Катеринич
ЩедрикАвтор фото: Петро Катеринич
Українські лелеки: 10 тисяч кілометрів від дому
Сьогодні ми достеменно знаємо, куди відлітають птахи. GPS-трекери, супутникове спостереження, кільцювання – технології дозволяють відстежувати кожен кілометр міграції. Відстань міграції – близько 10 тисяч кілометрів до місць зимівлі у Східній та Південній Африці, близько 5 тисяч кілометрів до Судану (де зупиняється велика кількість білих лелек). В Україні є своєрідна пролітна лінія, яка проходить Лівобережжям Дніпра. Лелеки із західних, центральних і північних областей летять вздовж західного узбережжя Чорного моря, перетинають Босфор і прямують до Східної Африки. Птахи зі східних областей мігрують південно-східним шляхом через Кавказ.
Орнітолог Віталій Грищенко зауважує, що в Україні гніздиться близько 45–50 тисяч пар білих лелек – за результатами VIII Міжнародного обліку 2024 року це одна з найбільших популяцій у Європі. Найбільше їх у північно-західних областях, далі на південь і схід кількість поступово знижується. На південному сході та в більшій частині Криму лелеки не гніздяться. Після зменшення у воєнні роки популяція почала відновлюватися.
Під час весняної міграції лелеки долають до 550 кілометрів на день в Африці та понад 350 кілометрів на день у Європі. Вони летять вдень, на середній висоті 1,5 км, використовуючи термальні потоки повітря. Саме тому уникають польотів над морем – там відсутні висхідні потоки.
Від стріли до супутника: двісті років відкриттів
Pfeilstorch із Клюца став переломним моментом в історії орнітології, але не миттєвим осяянням. Навіть після 1822 року деякі науковці все ще вірили в підводну сплячку. Лише масове кільцювання птахів наприкінці XIX століття остаточно підтвердило теорію міграції.
Сьогодні ми знаємо, що полярний крячок долає понад 70 тисяч кілометрів на рік, мігруючи від Арктики до Антарктики й назад. Що птахи орієнтуються за магнітним полем Землі. Що в пісні чагарникової очеретянки можна почути звуки 45 африканських видів птахів – відгомін місць зимівлі.
Сучасна наука знає значно більше, ніж двісті років тому. Ми з’ясували, що зміна тривалості дня ініціює гормональні зміни, які спонукають птахів до міграції. Вчені з Оксфорда та Ольденбурга довели, що птахи буквально «бачать» магнітне поле Землі завдяки квантовим процесам у білку криптохромі в їхніх очах – це як вбудована доповнена реальність. Але деякі загадки залишаються: як саме мозок обробляє ці сигнали? Як птахи формують ментальні карти маршрутів? Чому молоді лелеки, які жодного разу не бачили Африки, знаходять туди дорогу? Міграція досі залишається одним з найбільш дивовижних феноменів природи.