© Фото надане автором
Олег Супруненко
Навряд чи той, хто не цікавиться танцювальним мистецтвом, одразу згадає чеський або французький національний танок, однак «грецький танець із семи літер» майже завжди фігурує в будь-якому кросворді, адже всім відомо, що це сіртакі. Вужчому колу людей відомо, що сіртакі насправді зовсім не є народним танцем, а своїм виникненням і популярністю він завдячує американському кіно. У 1964 році на світові екрани виходить стрічка «Грек Зорба» (режисер — Міхаліс Какоянніс, фільм отримав три «Оскари») з Ентоні Квінном у ролі протагоніста – ніби збірного типажу грецького чоловіка з народу, фізично дужого, лукавого, не дуже освіченого, але кмітливого в життєвих питаннях, старанного, але й поціновувача гарного відпочинку, люблячого, навіть чуттєвого, з власним кодексом одночасно зверхнього й шанобливого ставлення до жінок.
Втілити образ найвідомішого кіношного грека американцеві з мексиканським, зокрема й індіанським походженням, вдалося чудово. Настільки добре, що через декілька років Ентоні Квінн виконав роль Кончіса, містичного персонажа з фаулзівського «Мага» (на жаль, це не врятувало фільм від провалу, що й не дивно — надто нереально було екранізувати цю велику й заплутану містерію). У 1988 році він же зіграв Аристотеля Онассіса у фільмі «Онассіс: найзаможніша людина у світі», а в 1994-му — самого Зевса в «Дивовижних мандрах Геракла» (і хто скаже, що Зевс — не грек?).
Музичний супровід із сіртакі звучить протягом усього фільму «Грек Зорба» — від початкової сцени розгойдування на кораблі, який доставляє двох героїв на острів Крит для пошуку пригод, до фінального танцю двох приятелів, які зазнали невдачі в усіх своїх критських починаннях, але не опустили руки. Музику до нього створив Мікіс Теодоракіс (1925–2021), найвідоміший грецький композитор сучасності, в основу лягли критські танці, а сама назва містить алюзію до назви острова. Незважаючи на літературний опис, у якому головний герой віддається танцю з усім запалом своєї нестримної вдачі, у фільмі Ентоні Квінну довелося робити доволі стримані рухи: незадовго до початку зйомок він травмував ногу, тому інакше просто не зміг би. Це не завадило кіношному сіртакі швидко підкорити світ і з того часу міцно асоціюватися з грецькою культурою.
Кадр з фільму “Грек Зорба” (1964)
А тепер звернімося до першоджерела фільму «Грек Зорба» — роману найвидатнішого грецького письменника ХХ століття Нікоса Казандзакіса (1883–1957) «Життя та пригоди Алексіса Зорбаса» (в українському перекладі — «Кумедні й лихі пригоди Алексіса Зорбаса»). Детально описувати біографію Казандзакіса, звичайно, не потрібно — вона є загальнодоступною. Хіба що варто зауважити, що майбутній класик грецької літератури народився на Криті, який тоді був окупований османами. Ще дитиною з батьками він покинув свій розкішний маєток через грецьке повстання на острові. Незабаром після їхнього повернення додому спалахнуло друге повстання, яке зрештою завершилося перемогою.
Отримавши юридичну освіту, Нікос вирішив стати письменником — і став ним. Маючи можливість подорожувати світом і навчатися в найкращих університетах, Казандзакіс певний час вивчав філософію в Сорбонні та переважно писав — есе, статті в газетах, п’єси. У «Пригодах Зорбаса» (написаних у 1946 році, вже наприкінці письменницької кар’єри) автор зобразив себе в образі письменника, який переживає творчі муки. У романі він працює над твором «Будда», який важко дається ліричному герою. У реальному житті Казандзакіс приділяв значну увагу буддизму, а також вченню Ганді, але найбільше — християнству та постаті Ісуса Христа. Щодо Зорбаса, то тут також за основу взято реальну особу — робітника Йоргіса Зорбаса, з яким автор познайомився за 30 років до написання роману.
Екранізація не передає повною мірою широту та глибину невтомного шукача пригод, самородного філософа на порозі старості, але ще сповненого енергії, який надихає свого інтелігентного друга (якого він називає Господарем, адже найнявся до нього виконробом, щоб видобувати вугілля на орендованій шахті й разом збагатитися). Атмосферу сільської глибинки з її показною скромністю та набожністю, які не запобігають таким жахливим подіям, як убивство жінки за нібито спокусливу поведінку чи викрадення майна вмираючої під виглядом оплакування ще не зовсім померлої, кінокартина передає лише поверхово, на відміну від книги, де автор не обмежує себе в розлогих описах.
Українською мовою «Кумедні й лихі пригоди Алексіса Зорбаса» (у перекладі Анатолія Чердаклі) були видані 1989 року, і це був той випадок, коли твір світового класика на території СРСР уперше вийшов не російською мовою. Загалом, незважаючи на велику симпатію Казандзакіса до «країни рад» (яку він неодноразово відвідував, зокрема побував у Києві та Одесі; там він не лише вивчав досягнення більшовиків, а й сприяв репатріації османських греків із Кавказу на історичну батьківщину, чим, очевидно, врятував чимало одноплемінників від подальшого етноциду) і до російської мови, яку він вивчив у міжвоєнний період, взаємності не було. Якщо українською мовою було опубліковано чотири книги з величезної літературної спадщини автора (окрім «Зорбаса», це «Христа розпинають знову» (1958), «Капітан Міхаліс» (1975) і дитяче видання «У Кноському палаці. Александр Македонський» (1986), то російською за радянських часів вийшла лише «Христа розпинають знову».
Фото надане автором
Цей твір із життя віддаленого грецького села часів османського панування, де селяни відтворюють сцену розп’яття Христа з реальними акторами — місцевими жителями, викликав осуд грецьких патріархів. А коли до нього додався роман «Остання спокуса» (1955), дійшло до спроби відлучити Казандзакіса від лона православної церкви. Варто зазначити, що у 1988 році екранізація роману Мартіном Скорсезе (під назвою «Остання спокуса Христа») також не обійшлася без суперечок, спроб зірвати показ і засудження церковними діячами — від американських протестантських проповідників до ієрархів РПЦ.
Наразі всі чотири перекладені книги можна знайти в електронному форматі на сайтах Lib.in.ua та «Читомо», у відсканованих версіях. На жаль, після здобуття незалежності зацікавленість українських видавців до творчості Казандзакіса майже зникла. Пошук видає лише інформацію про перевидання у 2019 році дитячої книжки «У Кноському палаці. Александр Македонський». Ані «Зорба», який міг би бути цікавим для українського читача, який уже відкрив для себе Грецію, ані інші романи до перевидання поки що не дійшли. І можна лише мріяти про переклад і публікацію «Одіссеї» — епічного твору, який автор переписував сім разів протягом свого життя. Остаточний варіант був завершений у 1938 році й містив 33 333 вірші з історії Одіссея, улюбленого літературного героя самого Казандзакіса. Сюжет роману виходить за межі класичного гомерівського, оскільки є відображенням світогляду самого автора. Так, Одіссей Казандзакіса у своїх мандрах зустрічається з Буддою, Христом і навіть Дон Кіхотом… Саме «Одіссею» письменник вважав своїм найважливішим твором, і будемо сподіватися, що українські елліністи колись також ознайомляться з ним — попри значні труднощі перекладу авторської грецької мови.