Бучак. Покинутий котлован Канівської ГАЕС (Канівський район, Черкаська область)
Північніше Канева, на Трахтемирів-Бучацькому кряжі, що утворився, за однією з наукових гіпотез, під впливом льодовика, розкинулася горбиста місцевість із доволі значним перепадом висот. Над широким плесом водосховища височіють заліснені гори, які після наповнення цього гігантського водоймища майже спорожніли.
Радянська влада планувала звести тут гідроакумулюючу електростанцію – вирили дві гігантські котловани і… зупинили будівництво. З розпадом Союзу один із котлованів поступово зсунувся, вкрився деревами та чагарниками. Інший же наповнився водою, адже його викопали прямо на шляху струмка, що струмує з гір.
Так з’явилося справжнє гірське озеро, яке височіє над “морем” (так часто називають Канівське водосховище місцеві жителі) і вражає туристів своїм колоритом та візуальною бездонністю. Нині Бучак – село майже безлюдне, як і більшість тутешніх населених пунктів. Нормальної дороги сюди немає – лише бетонна, а потім ділянка ґрунтовки, що збігає вниз, вся в коліях та рівчаках. У дощову погоду сюди краще не потикатися, хіба що на позашляховику.
Однак побувати тут неодмінно варто – в Україні, мабуть, немає іншого такого поєднання ландшафтів та подібного озера. Це зрозуміли й екологи, які почали селитися у глиняних хатах Бучака, адже природа тут справді неймовірна.
Буки. Каньйон Гірського Тікича (Маньківський район, Черкаська область)
Більшість пересічних громадян, особливо дівчат (які завжди більш схильні до емоційного сприйняття дійсності), захоплено вигукують, переглядаючи фотографії каньйону в Буках: “Невже таке є в Україні?” Справді, людині, яка звикла до офісу, а у коротку відпустку бачить лише заморські пляжі, важко уявити, що й у нас є така краса. Можливо, вона не така доглянута, без належної інфраструктури, але вона справжня. І справді вражаюча.
У Буках річка Гірський Тікич протікає між скелястими берегами, які інколи змикаються, утворюючи справжній вузький каньйон. У погожі дні тут багато туристів із наметами. Часто вони підіймаються на скелі – тренуються. Глибоко в долині збереглися руїни ГЕС. Цю бетонну споруду звели у далекому 1929 році. Потім її закинули…
Є тут і давніша споруда – руїни водяного млина кінця ХІХ століття. Зараз його намагаються перетворити на кафе. Місцями долина Тікича нагадує гірську місцевість із химерними формами рельєфу. Тут цілком могли б знімати якийсь фентезі-фільм. А вода бурхливо вирує – в літню спеку відпочивальники не вилазять із води, але навіть це не завадить отримати захват від найеталоннішого каньйону України.
Мезинський національний парк (Коропський район, Чернігівська область)
Розсипані серед долинного лісу картопляні лани та покручені вулички, що стрімко котяться вниз або захекано підіймаються вгору, звиваючись та плутаючись. Усі вони закінчуються біля заплави Десни, і це типовий опис для будь-якого села в Мезинському національному парку, хоча самі села – не найцікавіше місце тут.
А що ж найцікавіше? Важко сказати однозначно. Можливо, листяний ліс, що вкриває правобережні пагорби лісових островів – таємничий та мальовничий, із віковими дубами, такими величезними, що в дуплі одного з них може вміститися з два десятки людей. А можливо, це місцеві пороми, які замінюють тут мости.
Тут є розрізана Десною крейдяна товща, в якій збереглася неймовірна кількість доісторичних закам’янілих молюсків – белемнітів. На малюнках вони схожі на кальмарів, а насправді – на зуби величезного хижака. Їх часто називають зубами акули або чортовими пальцями.
Тут же розташовані великі пагорби, найцікавішим із яких є Пузирева гора з оглядовим майданчиком. Звідти відкривається фантастичний краєвид широчезної заплави, з луками та старичними озерами – навіть заради одного цього краєвиду варто побувати в Мезинському національному парку…
А ще тут є відомий археологічний музей, присвячений стоянці кроманьйонців.
«Україна Інкогніта» – один із найбільших у країні краєзнавчих порталів. Від 2008 року сайт, фактично на чистому ентузіазмі організаторів – професійних географів, наповнюється краєзнавчою інформацією про регіони України. Серед авторів сайту є знані мандрівники, наприклад, Андрій Бондаренко (колишній заступник міністра інфраструктури, нині віце-мер Хмельницького), відомий київський архітектор Іван Биков.
Від 2014 року «Україна Інкогніта» – це ще й туристичний оператор, який спеціалізується на внутрішніх, часто унікальних, туристичних мандрівках. Напрямки турів – вся Україна, але головна увага акцентується на Наддніпрянщині та Поділлі.
incognita.com.ua
