CHERNETSKA — молода українська співачка, яка перетворює власний досвід на музику та говорить про важливі для нового покоління теми. Її нові релізи «Чи я варта» та трек «Прокинься» — це не просто пісні, а дві частини особистої історії про досвід, який формує людину, пошук себе та прийняття власної унікальності.
У своїй творчості CHERNETSKA відверто говорить про внутрішнього критика, наслідки булінгу, силу підтримки та право кожного бути собою. Для артистки музика стала способом проживати складні емоції, осмислювати минуле й перетворювати його на щось світле та підтримувальне.
У розмові CHERNETSKA розповідає про особисту історію, яка стоїть за її новими композиціями, пояснює, як творчість допомагає їй справлятися зі складними переживаннями, та чому сьогодні особливо важливо нагадувати підліткам: вони не самі.
Яка особиста історія стоїть за створенням Ваших треків?
Ці треки — це насправді весь досвід, який я прожила. Складний, болісний, але водночас дуже важливий. У ньому була і втома від усього, через що мені довелося пройти, і велика вдячність, адже саме цей шлях сформував мене такою, якою я є сьогодні. Я переконана: іноді саме найскладніші періоди життя відкривають у нас силу, про яку ми навіть не здогадувалися.
Ці пісні народилися в момент, коли я зрозуміла: більше не хочу жити, як раніше. До цього я багато років проявлялася через контент, тому що боялася співати, боялася відкрито говорити про свої думки й почуття. Відео стали моїм способом комунікації зі світом. Коли я переживала втрати, складні розставання чи інші болісні моменти, я створювала історії, у які вкладала всі свої емоції. Сам процес творення допомагав мені проживати те, що відбувалося всередині.
З музикою сталося так само, але на ще глибшому рівні. Вона прийшла в той момент, коли я відчула, що більше не хочу залишатися в цьому стані. «Прокинься» — це про біль, який ми носимо в собі, але водночас про вдячність своєму минулому. Це ніби чесна розмова із собою: «Так, мені було складно. Так, цей досвід залишив слід. Але тепер я обираю йти вперед».
«Прокинься» — це також про внутрішнього монстра. Про той голос усередині, який постійно критикує, змушує сумніватися в собі й відчувати, що ти недостатньо хороша. Можливо, якби раніше я була до себе більшою мірою такою ж підтримкою, як для інших людей, багато речей я б пережила легше. Рядок «Прокинься, твій монстр у тобі» — це про усвідомлення, що часто найбільша боротьба відбувається не з навколишнім світом, а із собою. І я більше не хочу дозволяти цьому голосу визначати мою цінність.
«Чи я варта» — не менш особлива для мене пісня. Це той трек, який коли я вперше його слухала, сама плакала. Кожне слово в ньому народилося з мого особистого досвіду — періоду, коли я проходила один із найскладніших етапів у житті як людина і як творча особистість.
Я багато разів стикалася з оцінкою з боку інших людей: коментарями про мою зовнішність, мої погляди, мої рішення. Постійно було відчуття, ніби зі мною щось не так: то я змінилася зовні, то неправильно щось роблю, недостатньо відповідаю чиїмось очікуванням. І навіть зараз, коли я створюю музику, іноді чую, що вона «якась не така».
Саме тому в центрі цієї пісні стоїть питання: чи я варта просто так? Без необхідності постійно щось доводити, бути зручнішою, правильнішою чи відповідати чужим уявленням про те, якою я маю бути.
Ці дві пісні — це мій особистий шлях. Мені хочеться сприймати їх як певну крапку в цій історії. Ніби покласти цей досвід на полицю, подякувати йому за все, чого він мене навчив, і рухатися далі. Не забувати минуле, а прийняти його й нести з собою лише ту силу, яку воно мені дало.
Яке головне послання ви хотіли б донести до слухачів через пісні «Чи я варта» та «Прокинься»?
Мені б дуже хотілося, щоб кожна людина одного дня зрозуміла: вона вже варта. Не через свої досягнення, зовнішність, думку інших людей чи те, наскільки добре вона відповідає чиїмось очікуванням. А просто тому, що вона є.
Мабуть, найважливіше — навчитися приймати своє минуле. Не намагатися стерти його чи змінити, а подивитися на нього з вдячністю. Адже кожен досвід, навіть найболючіший, певним чином формує нас і приводить до тієї людини, якою ми стаємо сьогодні.
Важливо не закриватися від світу через пережитий біль чи страх бути неприйнятими. Навпаки — дозволити собі залишатися відкритими, проявляти себе, говорити про свої почуття й бути справжніми. Бо саме в цій відкритості з’являється можливість отримати щось нове від життя.
Я хочу, щоб люди не боялися бути собою, навіть якщо поруч завжди будуть ті, хто критикуватиме, засуджуватиме чи намагатиметься переконати їх у тому, що вони недостатньо хороші.
Зрештою, найважливіший шлях — це шлях до прийняття себе. Прийняти своє минуле, свої помилки, свої сильні й слабкі сторони. Зрозуміти, що чужа думка може існувати, але вона не має права визначати нашу цінність. Бо наша цінність не потребує доказів. Вона вже є — просто тому, що ми є.
Як музика допомагає вам проживати складні емоції та відновлювати внутрішній баланс?
Зараз я розумію, що музика — це набагато більше, ніж просто творчість. Це дуже сильний інструмент, який дозволяє говорити про те, що іноді неможливо висловити словами.
Раніше я цього не усвідомлювала. Навіть ті два треки, які я написала три роки тому, були для мене радше музикою заради музики — красивими словами й мелодією, але без тієї глибини, яку я вкладаю сьогодні. Тоді я ще не знала, що пісня може бути продовженням твого власного досвіду, способом чесно розповісти про те, що ти проживаєш усередині.
Зараз, коли сідаю писати музику, я розумію: якщо в мені накопичилася якась емоція, історія чи переживання — я можу перетворити це на пісню. Це стає способом не лише висловити себе, а й відпустити те, що я довго носила в собі.
Музика допомагає мені проживати різні стани — біль, радість, втрати, важливі моменти, які залишили слід. Я ніби повертаюся до цієї історії ще раз, але вже з іншої точки — з більшим розумінням і прийняттям. І в якийсь момент вона перестає бути тягарем.
Мені навіть шкода, що не відкрила цей інструмент раніше. Я завжди любила аналізувати своє життя, повертатися до певних моментів, шукати в них сенс і розуміти, чого вони мене навчили. Але музика дала мені можливість не просто осмислювати цей досвід, а й ділитися ним.
Вона дозволяє передати не лише історію, а й відчуття — той самий настрій, який я колись пережила, знайти слова, здатні відгукнутися в іншій людині.
І, мабуть, саме це для мене сьогодні найцінніше. Я вдячна за можливість створювати музику, адже через неї я можу говорити про найглибше — про те, що іноді неможливо пояснити звичайними словами.
Якби ви могли поговорити із собою у 15 років лише одну хвилину, про що була б ця розмова? І що б точно не сказали?
Якби я могла поговорити із собою у 15 років лише одну хвилину, я б, мабуть, сказала найпростіше: «У тебе все буде добре. Згодом стане легше». І, можливо, саме цих слів мені тоді найбільше бракувало.
Я не стала б застерігати себе від якихось помилок чи говорити: «Не роби цього» або «Не кажи того». Навпаки, я б сказала: слухайся батьків, вчися, розвивайся, не бійся проявляти себе й дозволяй собі бути тією, ким ти є.
Я не хотіла б переписувати свою історію чи змінювати якісь моменти минулого. Навіть найскладніші періоди стали частиною мого шляху й привели мене до тієї людини, якою я є сьогодні.
Тому головне, що я сказала б собі тоді: «Продовжуй. Вір у себе. Не відмовляйся від своїх мрій і не бійся йти своїм шляхом. Усе, що з тобою відбувається, зрештою приведе тебе туди, де ти маєш бути».
Якщо ці пісні почує підліток, який зараз переживає непростий період, що б ви хотіли, щоб він відчув або зрозумів після прослуховування?
Мабуть, найважливіше, що я хочу сказати кожному підлітку: ти не один. Підлітковий вік — це період, коли багато речей відбуваються вперше, а тому переживаються особливо гостро. Перше кохання, перші втрати, перші великі розчарування, пошук себе й свого місця у світі. У цей момент може здаватися, ніби все навколо руйнується, ніби цей біль ніколи не закінчиться і краще вже не стане.
Саме тому через ці пісні мені хотілося нагадати: усе минає. Це може звучати просто, але за кожним складним періодом приходить новий етап. Життя не складається лише з болю — воно постійно змінюється. Просто в підлітковому віці, коли емоції настільки сильні, дуже важко побачити цей горизонт і повірити, що попереду може бути щось світле.
Те, що відбувається з нами сьогодні, не визначає все наше життя. Попереду завжди є нові зустрічі, можливості, моменти радості й відкриття.
Дуже важливо дозволяти собі проживати свої емоції, пізнавати себе, говорити про те, що болить, і не боятися звертатися по підтримку. Саме через прийняття себе, крок за кроком, ми можемо пройти навіть найскладніші періоди й зрозуміти: жоден біль не триває вічно.
Чи був момент, коли ви зрозуміли, що мовчання забирає більше сил, ніж відверта розмова про власний біль?
Мені здається, так було майже завжди: я знала, що говорити про свої почуття важливо, але все одно обирала мовчання. Усередині я розуміла, що проговорений біль стає легшим, що чесна розмова може допомогти прожити складні емоції. Але водночас у мене постійно виникала думка: «Кому це потрібно? Чи справді хтось хоче це чути?».
І саме це мовчання поступово ставало тягарем. Те, що я не дозволяла собі сказати, накопичувалося всередині й із часом ставало дедалі важчим.
Мабуть, особливо я відчула це ще у перших серйозних стосунках. Були моменти, коли мене щось зачіпало, коли хотілося поговорити, пояснити свої почуття, але я обирала промовчати. Здавалося, що так простіше уникнути конфлікту чи зайвих емоцій. Але насправді невисловлені слова нікуди не зникали — вони залишалися всередині.
Лише два роки тому я по-справжньому зрозуміла, що більше не хочу так жити. Не було якогось одного конкретного моменту, який усе змінив. Просто одного дня я відчула, що мені стало надто важко носити в собі все, про що я мовчала.
Тоді я прийняла рішення більше не ховати свої думки й почуття. Говорити про те, що для мене важливо, що мене болить, що я переживаю.
І саме тоді я відчула справжнє полегшення. Ніби стало більше повітря, більше свободи. Я зрозуміла, що відвертість — це не прояв слабкості, а форма любові до себе. Це спосіб почути себе й дозволити іншим людям почути тебе.
Мабуть, єдине, про що я шкодую, — що не дозволила собі зробити це раніше.
Чому, на вашу думку, саме музика здатна говорити про булінг і внутрішні переживання так, як іноді не можуть соціальні кампанії чи офіційні звернення?
Мені здається, музика — це значно більше, ніж просто текст чи мелодія. Це мова, яка здатна торкнутися людини на глибшому рівні — там, де іноді не працюють звичайні слова.
Якщо я просто вийду у свої соціальні мережі й скажу: «Є така проблема, давайте поговоримо про неї», — хтось, можливо, зверне увагу, хтось погодиться, що це важливо, але часто на цьому все й закінчується. Люди звикли швидко споживати інформацію, але не завжди мають можливість по-справжньому зупинитися, відчути чужий досвід і подивитися на проблему глибше.
Музика працює інакше. Коли до слів додаються мелодія, візуальна історія, емоція — народжується щось більше, ніж просто пісня. Людина не просто слухає її, вона проживає певний стан разом з автором. І саме в цьому я бачу силу мистецтва — у його здатності створювати емоційний зв’язок.
Мені хочеться, щоб після перегляду кліпу чи прослуховування цих пісень люди не просто подумали: «Це гарна музика». Можливо, хтось із батьків зупиниться й запитає себе: «А раптом моя дитина зараз переживає складний період, а я цього не помічаю?». Можливо, хтось із підлітків відчує, що він не один зі своїми переживаннями. А хтось нарешті наважиться сказати вголос те, що довго залишалося всередині.
Саме тому для мене ця музика — не лише про творчість. Вона про створення простору для важливих розмов. Про можливість говорити про те, що часто залишається непоміченим або замовчаним.
І якщо хоча б одна людина після цих пісень відчує підтримку, попросить про допомогу або стане уважнішою до себе чи близьких — значить, ця історія була створена не дарма.
Часто булінг асоціюють лише зі школою, хоча його наслідки людина може нести роками. Як вам хотілося показати цю «невидиму» сторону через свою музику?
Для мене було надзвичайно важливо чесно показати власний досвід — не приховувати складні моменти, а перетворити їх на історію, у якій інші люди можуть впізнати себе.
«Прокинься» — це пісня, яку, на мою думку, важливо почути кожному, хто хоча б раз був надто суворим до себе. Це не історія про один конкретний випадок чи лише про шкільний булінг у звичному розумінні. Це сукупність різних ситуацій, слів і моментів, які поступово формують у людині певний внутрішній голос — той, що змушує сумніватися в собі й постійно повторює: «Ти недостатньо хороша».
Якщо озирнутися назад, я розумію, що таких моментів у моєму житті було багато. І кожен із них залишав певний слід, формував моє ставлення до себе й до світу.
«Чи я варта» — це вже інша точка цієї історії. Це момент, коли після всього пережитого ти нарешті ставиш собі найважливіше запитання: «А чи я справді варта?». Варта любові, підтримки, прийняття. Варта бути собою — без необхідності постійно щось доводити.
За кожною людиною стоїть власний досвід. Іноді він стає настільки сильним, що ніби закриває нам можливість побачити себе справжніх. Але на певному етапі важливо не залишатися заручником цього минулого. Не стерти його і не забути, а прийняти, подякувати за уроки й дозволити собі рухатися далі. Саме це я хотіла передати через ці пісні.
