Катерина Білокур – визначна українська художниця, майстриня наївного мистецтва та народного декоративного живопису. Вона здобула славу завдяки розкішним полотнам із зображенням квітів, які створювала без попередніх ескізів. Роботи Білокур вирізняються надзвичайною яскравістю барв, що створює ефект живого саду.
Ранні роки
Майбутня художниця народилася 7 грудня 1900 року в селі Богданівка на Полтавщині. Її батько, Василь Білокур, був заможним землевласником. Катерина рано навчилася читати, проте батьки вирішили не віддавати її до школи, аби зекономити на одязі та взутті.
Катерина почала малювати змалку, попри протидію родини. Батьки вважали, що захоплення творчістю завадить її заміжжю та відволікатиме від домашніх обов’язків.
Щоб рідні не помітили її захоплення, дівчина малювала вугіллям на клаптику полотна, який потім прала. Одного разу її викрили: тканина була спалена, а Катерину залякували, що вона не зможе вийти заміж. Попри це, художниця продовжувала відстоювати своє право на творчість і прагнула здобути освіту.
Участь у драмгуртку та спроби отримати освіту
У 1922-1923 роках, дізнавшись про Миргородський технікум художньої кераміки, Білокур спробувала вступити туди, представивши два малюнки. Проте їй відмовили через відсутність документа про закінчення школи. Це було великим розчаруванням для дівчини, яка поверталася додому пішки.
Білокур допомагала своєму сусідові Микиті Тонконогу, створюючи декорації для драмгуртка, а згодом і сама брала участь у виставах. Батьки не заперечували, якщо це не заважало її хатнім справам. Катерина грала у таких виставах, як “Наталка Полтавка”, “Сватання на Гончарівці”, “Наймичка” та “Безталанна”, переважно втілюючи образи молодиць.
Цікаво, що Білокур самотужки виготовляла пензлі з коров’ячої та котячої шерсті, використовуючи вишневі гілочки та інші підручні матеріали. Для створення фарб вона використовувала соки рослин, зокрема буряка, бузини та калини.
У 24 роки Білокур вперше спробувала працювати професійними фарбами за допомогою художника-аматора Івана Калити. Він також навчив її ґрунтувати полотно, аби воно не темніло. У 1928 році художниця дізналася про набір студентів до Київського театрального технікуму, але й там їй відмовили через відсутність середньої освіти.
У 1934 році Білокур намагалася втопитися в річці Чумгак, але мати врятувала її. Цей випадок призвів до застуди ніг, що негативно позначилося на її здоров’ї. Після цієї спроби самогубства батько дозволив Катерині малювати.
Картини Білокур
У 1940 році, почувши пісню “Чи я в лузі не калина була” у виконанні Оксани Петрусенко, Білокур написала їй листа, додавши малюнок калини. Співачку вразили роботи художниці, і вона звернулася до Центру народної творчості з проханням оцінити їх.
«Натюрморт “Сніданок”»
Згодом керівник художньо-методичної ради Володимир Хитько відвідав Богданівку, вибрав кілька полотен Білокур і показав їх художнику Матвієві Донцову. Через рік у Полтаві відбулася перша персональна виставка Катерини, що складалася з 11 картин, які справили глибоке враження на відвідувачів.
«Жоржини (Квіти і калина)»
У 1944 році директор Державного музею українського народного декоративного мистецтва Василь Нагай запропонував придбати роботи Білокур та організувати персональну виставку. Національний музей декоративного мистецтва України отримав багату колекцію робіт художниці.
«Натюрморт, кавун, морква, квіти»
Цікаво, що Білокур ніколи не зривала квітів, а малювала їх, спостерігаючи в природі. Квіти стали головним мотивом її творчості. Вона також створювала портрети та пейзажі. Художниця працювала без попередніх начерків, поступово вибудовуючи композицію від однієї деталі.
«Будинок в Богданівці»
Картини Білокур відзначаються особливим сяйвом: кожна квітка, овоч чи фрукт ретельно вимальовані та обрамлені світлим контуром. Улюбленими кольорами художниці були ультрамарин і синій кобальт, тому чимало її полотен виконані на синьому тлі.
«Квіти на блакитному тлі»
У 1947 році Катерині запропонували створити портрет Сталіна, що могло відкрити їй багато можливостей у мистецтві. Однак Білокур відмовилася.
У 1949 році Катерина стала членом Спілки художників України. Через два роки її нагородили орденом “Знак Пошани”, а також присвоїли звання Заслуженого діяча мистецтв України та Народного художника України.
«Привіт урожаю»
У 1954 році полотна художниці “Цар-Колос”, “Берізка” та “Колгоспне поле” були представлені на виставці радянського мистецтва в Парижі. Знаменитий іспанський художник Пабло Пікассо, побачивши роботи української майстрині, був вражений і високо оцінив їх: “Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ”, – сказав він.
«Колгоспне поле»
«Цар-Колос»
«Берізка»
Однак міжнародне визнання не вплинуло на матеріальне становище художниці. У ті часи колгоспники не мали паспортів, їх видавали лише за дозволом голови колгоспу та секретаря партійного осередку. Колгоспному керівництву потрібна була безкоштовна робоча сила, тому вони не дозволяли селянам виїжджати. Білокур не стала винятком, а її творчість у СРСР представляли як роботи “колгоспниці з села Богданівки”.
«Садові квіти»
Останні роки життя і пам’ять про Білокур
У 1948 році помер батько Катерини, і вона залишилася доглядати хвору матір. Невдовзі до них переїхав брат Григорій із сім’єю. Спільне проживання спричиняло конфлікти.
У 1961 році у Білокур з’явився сильний біль у шлунку. Домашнє лікування не допомагало, а інших медичних засобів у селі не було. У червні 1961 року померла мати Катерини. Через кілька днів її госпіталізували до Яготинської районної лікарні, де провели операцію. Проте, вона не допомогла, і Білокур померла. Художницю поховали у рідній Богданівці.
У 1977 році в Богданівці відкрили Музей-садибу Катерини Білокур. На честь мисткині названо десятки вулиць і провулків в українських містах, а у 2000 році викарбували пам’ятну монету.
У 2016 році Український інститут національної пам’яті включив ім’я Білокур до проєкту “Незламні”, до списку 15 видатних людей, які пережили Голодомор 1932-1933 років і досягли висот у своїй діяльності.
У 2020 році на державному рівні відзначили 120-річчя від дня народження мисткині. А у 2024 році на честь Білокур назвали кратер на Меркурії.