Її герой не рятує світ, вона не живе в соцмережах, а самотність у її історіях звучить напрочуд точно. Крістіна Нгуєн – про «Ріо», кіно і вибір жити повільно.
Про неї легко знайти суперечливу інформацію: письменниця, художниця, підприємниця, колишня телеведуча, топменеджерка популярної молодіжної радіостанції, засновниця видавництва, авторка дитячих книжок і роману для дорослих «Ріо», за яким зараз готується повнометражний фільм.
Здається, ніби це все кілька різних людей під одним іменем. Водночас у неї немає інстаграму – і це виглядає дещо радикально в епоху, коли ми звикли дізнаватися про людей усе – потрібне й не дуже – за кілька хвилин у соцмережах.
Ми зустрілися, щоб поговорити про книжку, кіно і про те, як народжуються її історії про самотність, дружбу і мрії.
– Головний герой вашої книги «Я покажу тобі Ріо» викликає неоднозначні емоції. Частину читачів він навіть дратує. Чому?
Мабуть, тому що він не герой у звичному сенсі слова. Він не рятує світ і не перемагає драконів. Він просто живе як уміє – і це не завжди виглядає привабливо. Він внутрішньо беззахисний, і ця беззахисність декого злить. Нам зручніше мати справу з тими, хто виглядає сильним і зібраним.
– Ваш герой багато часу проводить онлайн – для нього це спосіб втечі і притулок. Водночас у вашому житті соцмереж майже немає. Чому?
Я не зникла з соцмереж повністю – я є у фейсбуці, але використовую його радше як поштову скриньку, і наразі мені цього достатньо. Соцмережі дуже легко з’їдають увагу. Зараз я надто сильно відчуваю цінність часу і неможливість його повернути, щоб витрачати його на постійну підтримку присутності в соцмережах.
– Тобто це не протест проти соцмереж як таких?
Ні, зовсім ні. Просто я для себе обрала жити більше офлайн і трохи уповільнити своє життя, тим паче, що поруч зі мною офлайн вже є люди, з якими мені подобається його розділяти. Соцмережі часто створюють ілюзію близькості, але вони не для правди. Бачу сенс у соцмережах, коли це стратегія – бренд, або проєкт. Але не хочу вести їх просто для демонстрації власного життя.
– У ваших словах про соцмережі в книзі часто з’являється тема самотності. Ви вважаєте, що люди, які багато часу проводять онлайн, – самотні?
У кожного свої причини обирати, де і як їм проводити час. Інколи це просто спосіб відпочити. Але допускаю, що люди, які більшість часу проводять онлайн, спостерігаючи за життям інших, мають менше часу на те, щоб проживати своє, і гостріше відчувають власну самотність. Можливо, відтоді як з’явився інтернет, самотність просто змінила форму.
– Тобто, це така самотність онлайн?
Так. Ви це сказали, і я згадала «Самотність онлайн» Януша Вишневського, завдяки якому цей вираз став загальним означенням. До речі, у Януша вдома висить моя картина з такою ж назвою.