Володимир Івасюк: життєпис легендарного композитора
24 квітня 1979 року зник легендарний український композитор, музикант і мультиінструменталіст Володимир Івасюк. Цього дня він вийшов із дому і не повернувся. 18 травня тіло композитора, знайденого повішеним на дереві, випадково виявив солдат у Брюховицькому лісі. Слідчі кваліфікували подію як самогубство, однак у суспільстві ця версія не викликала довіри. Viva! розповість про цікаві факти з життя Івасюка та розкриє правду про причини його смерті.
Дитинство та юність
Володимир Івасюк народився 4 березня 1949 року в місті Кіцмань, що на Чернівеччині. Його батьки, Михайло Івасюк і Софія Карякіна, були вчителями. Михайло Івасюк володів шістьма мовами, писав прозу та вірші, зокрема про Голодомор. У молодості батько планував вступити до університету, але за спробу перетнути румунсько-радянський кордон був ув’язнений у радянських таборах.
Володимир змалку виявляв інтерес до музики. У п’ять років почав навчатися грі на скрипці у місцевій музичній школі, відкритій за сприяння його батьків. Згодом вступив до Київського музичного ліцею імені Миколи Лисенка на спеціальність альт. Навчання довелося перервати через хворобу, після чого Володимир повернувся до Кіцманя та продовжив вивчати гру на фортепіано в музичній школі.
Випадок із Леніним та робота на заводі
У 1966 році сім’я Івасюків переїхала до Чернівців. Володимир вступив до місцевого державного медичного інституту, але в перший же день навчання був відрахований. Причиною стала ситуація, коли Володимир разом з однокласниками випадково скинув бюст Леніна у Кіцмані.
Певний час Івасюк працював учнем токаря на заводі «Легмаш». Там він очолив хор, який через пів року здобув перемогу на обласному конкурсі. Згодом Володимир написав музику до композиції «Відлітали журавлі», за яку отримав першу премію. Завдяки позитивній рекомендації з заводу, хлопцю вдалося поновити навчання у медінституті.
Паралельно Івасюк брав участь у роботі ансамблю пісні й танцю «Трембіта», де грав на скрипці. Також завдяки його зусиллям у виші було створено камерний оркестр.
Створення «Червоної рути»
У 1970 році Івасюк презентував пісні «Червона рута» та «Водограй», які згодом стали національним надбанням. 13 вересня того ж року Володимир вперше виконав ці композиції разом із Оленою Кузнецовою на Театральній площі у Чернівцях. Виступ транслювався в прямому ефірі телепрограми «Камертон доброго настрою».
Протягом трьох років Володимир намагався розгадати таємницю червоної рути. Назву квітку композитор знайшов у виданні «Коломийки» 1906 року, яке зберігалося у старій бібліотеці його батька. Там були рядки:
«Ой ходила, говорила гільтайова мати,
Назбирала троєзілля мене чарувати,
Назбирала троєзілля червону рутоньку,
Та й схотіла зчарувати мене, сиротоньку».
Композитор також відвідував гуцульські села, спілкувався з місцевими жителями. Під час однієї з таких мандрівок він знайшов цікаві варіанти коломийки про червону руту та записав легенду про чар-зілля, що символізує чисте і світле кохання.
Виступ на фестивалі «Пісня-71»
Івасюк тісно співпрацював із Назарієм Яремчуком та Василем Зінкевичем, які входили до складу ВІА «Смерічка». Композитор створив для колективу багато пісень, зокрема «Я піду в далекі гори», «Водограй», «Пісня буде поміж нас», «Залишені квіти». Це був унікальний творчий союз геніального композитора та двох талановитих виконавців.
Культовим став виступ Яремчука, Зінкевича та Івасюка на першому всесоюзному фестивалі «Пісня-71» в «Останкіно». Три молоді виконавці у карпатських костюмах заспівали українською мовою «Червону руту», вразивши публіку. Виступ був самобутнім, яскравим і помітно виділявся на тлі інших. Після цього «Червона рута» здобула шалену популярність у всьому Радянському Союзі.
Фільм «Червона рута» та співпраця з Ротару
У 1971 році вийшов український музичний фільм «Червона рута», зйомки якого проходили у селищі Яремче на Франківщині. Роль карпатської дівчини Оксани зіграла Софія Ротару, а шахтаря Бориса — Василь Зінкевич. Вони відтворили романтичну історію, яка розгорталася у поїзді «Донецьк — Верховина». У стрічці прозвучали відомі пісні Івасюка: «Червона рута», «Водограй», «Залишені квіти».
Багато композицій Івасюка виконувала Софія Ротару, з якою у нього склався продуктивний творчий тандем. У 1977 році вийшов альбом «Пісні Володимира Івасюка співає Софія Ротару», записаний у київському Будинку звукозапису на студії «Дніпро». Це була платівка-гігант, випущена фірмою «Мелодія», до якої увійшли композиції «Пісня буде поміж нас», «Запроси у сни», «Два перстені», «Далина», «Червона рута», «Водограй».
Навчання в медичному та участь у конкурсах
У 1972 році Івасюк переїхав до Львова, щоб продовжити навчання в медичному інституті. Це рішення було зумовлене бажанням батька, аби син мав надійну професію.
Того ж року пісні композитора виконав ансамбль «Смерічка» у Львівському театрі імені Марії Заньковецької. Після закінчення медвишу Володимир вступив на композиторське відділення Львівської консерваторії. У цей період він створив музику до вистави «Прапороносці» за однойменним романом Олеся Гончара.
У 1975 році вийшов фільм «Пісня завжди з нами», в якому прозвучало 6 пісень композитора у виконанні Софії Ротару. Івасюк був присутній на зйомках стрічки, через що його відрахували з консерваторії. Однак згодом Володимир відновив навчання у виші. Невдовзі Ротару перемогла на фестивалі «Сопот-77» з піснею Івасюка «У долі своя весна».
У 1978 році Івасюк брав участь у Всесоюзному конкурсі молодих композиторів у Єревані, Всеукраїнському зльоті творчої молоді, а також здобув перемогу на Всесоюзному конкурсі композиторів-студентів консерваторій у Москві.
Особисте життя
Композитор мав насичене особисте життя. У юнацькі роки Івасюк перебував у стосунках з Людмилою Шкуркіною, з якою разом навчався у музичній школі. Згодом Шкуркіна стала солісткою ансамблю «Буковинка», заснованого Івасюком. Володимир також присвятив коханій пісню «А мені шістнадцять літ».
У Чернівецькому медичному інституті Івасюк зустрічався з Марією Соколовською. Дівчина була учасницею ансамблю «Трембіта», і вони разом навчалися.
Ще одним коханням музиканта була журналістка Галина Тарасюк. Саме вона надихнула Івасюка на створення композиції «Пісня буде поміж нас». Однак шляхи пари розійшлися: Володимир переїхав до Львова, а Галина вийшла заміж за іншого.
Протягом останніх п’яти років життя Івасюк перебував у стосунках з росіянкою Тетяною Жуковою, яка працювала солісткою Львівського оперного театру. Однак родина композитора не схвалювала вибір Тетяни як майбутньої дружини Володимира, відчуваючи, що жінка має подвійні наміри.
Батьки Івасюка стверджували, що Жукову до нього підіслали представники КДБ. Цікаво, що після смерті композитора росіянка виїхала до Туркменістану, а згодом її помітили в Білорусі. Відтоді в публічному просторі вона не з’являлася.
Смерть та похорон Івасюка
Івасюк раптово зник 24 квітня 1979 року. Того ж дня батьки подали заяву до правоохоронних органів. Композитора шукали протягом двох тижнів, але не знайшли, і справу закрили. 18 травня 1979 року тіло Івасюка випадково виявив солдат, який займався спортом у Брюховицькому лісі. Він був знайдений повішеним на дереві.
Слідчі висували версію самогубства через нібито нестабільний психологічний стан Івасюка. Володимир перебував на обліку у Львівській обласній психіатричній лікарні, що було необхідним для поновлення на навчанні в консерваторії та пояснення пропусків. Водночас слідчі не відкидали цієї версії. Однак люди не вірили, що Івасюк, перебуваючи на піку творчої активності, сповнений ідей та планів, міг скоїти самогубство.
Похорон композитора став актом непокори радянській владі. Представники КДБ робили все, щоб на прощання з Івасюком прийшло якомога менше людей. Попри це, на похорон маестро до Львова з’їхалися шанувальники з усієї України. Труну з композитором несли від будинку до могили, а під час прощання люди трималися за руки. Дехто після цього втратив роботу, а когось навіть ув’язнили.
Івасюка поховали на Личаківському кладовищі. Біля могили музиканта постійно чергували працівники КДБ, які спалювали будь-які записки, залишені відвідувачами.
Родина протягом 11 років не могла встановити пам’ятник Івасюку через заборону влади. Меморіал у вигляді бронзової статуї композитора біля роялю з’явився лише у 1990 році.
Чому насправді помер Івасюк
У 2015 році прокурор Львівської області Роман Федик в інтерв’ю «Високому замку» заявив, що Івасюка вбили співробітники КДБ. Під час розслідування слідчі знайшли докази, які підтверджують цю версію. Згодом у Генпрокуратурі повідомили, що композитора повісили на дерево вже мертвим.
«Слідчі прокуратури зібрали беззаперечні докази того, що у 1979 році співака Володимира Івасюка вбили співробітники КДБ. Коли тіло улюбленця народу знайшли у Брюховицькому лісі, радянська влада поспішила визнати, що Володимир Івасюк вчинив самогубство. Люди відмовлялися в це вірити. Сьогодні можу заявити, що нам вдалося знайти свідків та беззаперечні докази вбивства Володимира Івасюка працівниками КДБ», – заявив Роман Федик.
У 2019 році Київський науково-дослідний інститут судових експертиз провів кілька слідчих експериментів, під час яких спробували інсценувати самогубство. Для цього підібрали схоже дерево та спробували затягнути петлю на шиї. У ході експерименту було встановлено, що Івасюк фізично не міг скоїти самогубство за таких обставин, навіть будучи дуже сильним. Для цього потрібна була допомога щонайменше двох людей.
«Першим вирішувалося питання, чи міг потерпілий сам залізти на дерево, на висоту гілки 1,7 метра, зав’язати вузол та вчинити самогубство. Другим – чи можливо інсценувати самогубство за допомогою підручних засобів – драбини, підставки тощо, хоча на тому місці нічого подібного виявлено не було. І третє – чи можливо провести інсценування самогубства без застосування цих підручних засобів. І в результаті експерименту було встановлено, що зав’язати вузол та провести інсценування самогубства навіть дуже сильна фізично людина не змогла би. Очевидно, що їй для цього знадобилася б чиясь допомога», – розповів директор Київського НДІ судових експертиз Олександр Рувін «Укрінформу».
Пам’ять Івасюка
Іменем Івасюка названі вулиці та проспекти у Києві, Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Сумах, Дніпрі. У 1989 році піснею композитора назвали фестиваль «Червона рута», а через 10 років у Чернівцях відкрили Меморіальний музей Володимира Івасюка.
У 1994 році композитора посмертно нагородили Шевченківською премією. У 2009 році Віктор Ющенко присвоїв Івасюку звання Героя України за самовіддане служіння Україні та видатний внесок у розвиток національної музичної культури. У 2011 році на проспекті Шевченка відкрили бронзовий пам’ятник композитору, профінансований Святославом Вакарчуком. А у 2017 році в Києві на Будинку звукозапису розмістили меморіальну дошку Івасюку.
Володимир Івасюк увійшов в історію культури як експериментатор, який довів, що українська пісня може звучати стильно, сучасно та зі збереженням традицій. Його пісні актуальні поза часом і досі лунають на багатьох фестивалях, церемоніях музичних премій та концертах пам’яті.