Цієї осені нас очікують два нових перекладення романів Джейн Остін — “Розум і почуття” та “Гордість і упередження”. У чому секрет популярності Джейн Остін і чому кінематографісти знову й знову звертаються до творів, написаних понад два століття тому?
Навіть через 250 років після дня народження Джейн Остін, її вплив на сучасну культуру не лише не згасає, а й продовжує набирати обертів. На початку року серіал “Інша сестра Беннетт” від BBC, що є адаптацією роману Дженіс Гедлоу, натхненного “Гордістю і упередженням”, став справжнім хітом завдяки відгукам глядачів. А невдовзі ми побачимо ще дві свіжі інтерпретації творів Остін: фільм “Розум і почуття” режисерки Джорджії Оуклі з Дейзі Едгар-Джонс у головній ролі та серіал Netflix “Гордість і упередження”, де Елізабет Беннет грає Емма Коррін, а над серіалом працювала Доллі Олдертон.
Виникає логічне питання: чому? Чому, маючи безліч нових історій, кінематограф знову й знову звертається до романів, написаних понад два століття тому? Частково відповідь криється в самій галузі. В епоху, коли кіно та телебачення все більше схильні до фінансових ризиків, адаптації Джейн Остін залишаються практично безпрограшною інвестицією: це впізнаваний літературний бренд, на який продюсери охоче дають дозвіл. Але чому глядачі досі не втомлюються від цих історій? Тому що вони дарують щире задоволення.
Реклама.
Якщо такі класичні твори, як “Джейн Ейр” Шарлотти Бронте чи “Буремний перевал” Емілі Бронте, зазвичай отримують похмурі та драматичні екранізації (винятком може слугувати хіба що смілива версія Емеральд Феннелл), то світ Джейн Остін існує в особливій, пастельній, майже ідилічній реальності. Її героїні не працюють гувернантками і не мандрують йоркширськими пустками. Вони живуть у розкішних маєтках — або виходять заміж за їхніх власників, проводять вечори у величних вітальнях, танцюють на сільських балах і переймаються головними питаннями свого часу: кого любити і за кого віддати руку.
Якщо романи середини XIX століття міцно трималися реальності з її щоденною виснажливістю, то Остін свідомо створювала інший всесвіт. Легкі, дотепні та іронічні, її твори майстерно висміюють правила пристойного суспільства, залишаючись при цьому блискуче написаною формою ескапізму — інтелектуального, але ніколи не позбавленого насолоди.
Найкращі екранізації Остін повністю занурюються в цю атмосферу романтичної мрійливості. Кожен кадр “Гордості і упередження” Джо Райта 2005 року з Кірою Найтлі хочеться розглядати як самостійний витвір мистецтва. Не менш чарівною залишається й культова версія BBC 1995 року, яка дозволила собі кілька приємних відхилень від першоджерела. Містер Дарсі Джейн Остін, звісно, ніколи не пірнав в озеро, але світ кіно лише виграв від того, що це зробив Колін Ферт.
До золотого фонду також належать поетична картина “Розум і почуття” Енга Лі з Еммою Томпсон і Кейт Вінслет та майже бездоганна “Емма” 1996 року з Гвінет Пелтроу. Вишукані історичні інтер’єри, розкішні костюми та бездоганна візуальна естетика зробили ці фільми класикою, хоча вбрання деяких екранізацій 1990-х років сьогодні вже видається дещо надмірно вишуканим.
Натомість сучасні прочитання Остін демонструють абсолютно інший підхід. “Любов і дружба” Віта Стіллмана (2016), що базується на романі “Леді Сьюзан”, з Кейт Бекінсейл і Хлоєю Севіньї, поєднала розкішні вбрання з блискучим гумором. “Емма” Отем де Вайлд з Анею Тейлор-Джой (2020) ніби створена для естетики Instagram — у ніжних відтінках морозива та бездоганних композиціях кадру. А “Переконання” Керрі Крекнелл (2022) дозволяє героїні Дакоти Джонсон звертатися безпосередньо до камери з інтонацією, знайомою шанувальникам “Дрянь”, водночас одягаючи її в образи, натхненні Патті Сміт і Деббі Гаррі.
Саме ці сміливі й сучасні інтерпретації доводять: екранізації Джейн Остін чудово вміють адаптуватися до мінливого часу. Їхня естетика еволюціонує, але головне залишається незмінним — історії, які легко закохують у себе глядача.
Дві майбутні прем’єри, схоже, займуть проміжне місце між класичними та сучасними адаптаціями. Вони не настільки ретельно стилізовані, як фільми останнього десятиліття, але й не прагнуть академічної точності версій 1990-х і початку 2000-х. Натомість пропонують більш природний, майже відчутний погляд на світ Остін — із відчуттям близькості до природи та повсякденності.
У першому тизері “Гордості і упередження” від Netflix Елізабет Беннет у виконанні Емми Коррін сидить на даху, спостерігаючи за заходом сонця, проводить рукою крізь високу траву, біжить калюжами та танцює з Дарсі, якого грає Джек Лоуден, щоразу скорочуючи дистанцію між ними. У трейлері серіалу “Чуття і чуттєвість” Маріанна Дешвуд у виконанні Есме Крід-Майлз лежить серед поля з розпатланим вологим волоссям і недбало розстебнутою бавовняною сукнею.
Ці нові адаптації напрочуд точно відповідають настроям сьогодення. Вони камерні, невимушені й, що особливо важливо, в обох випадках створені жінками-режисерками та сценаристками. Але водночас вони зберігають усе, за що ми любимо Джейн Остін: радість сестринства, бездоганно виписані романтичні історії з інтригою “чи будуть вони разом”, ретельно вибудувані світи та неодмінне відчуття щасливого фіналу. У часи глобальної невизначеності це, мабуть, одна з найцінніших форм розради.
За матеріалами Vogue.co.uk