© one_armed_chef / instagram
Петро Катеринич
На 77-му поверсі манхеттенської Sutton Tower наразі лунають сирени. Британський фотограф Джайлз Дулі представив тут виставку Distortion/Memory/Resilience (Спотворення/Пам’ять/Стійкість). Замість традиційного огляду своїх робіт, документаліст пропонує глядачам зануритися у наслідки збройних конфліктів – і значна частина цього досвіду присвячена Україні.
Для Дулі це найособистіший проєкт за 20 років його професійної діяльності. «Ніби уві сні, все знайоме раптово спотворюється. Життя до війни стає віддаленим спогадом. Надії та мрії зникають через невизначеність та насильство», – пояснює автор. Він свідомо грає на контрастах, щоб відвідувачі з безпечного американського міста змогли відчути крихкість миру.
Одне з приміщень пентхауса перетворено на велетенську камеру-обскуру, завішану щільними блекаут-шторами. Перевернутий обрис Нью-Йорка проєктується на голі стіни та самотній матрац. Візуальну дезорієнтацію посилює аудіо: реальний запис гудіння сирен, який українська журналістка Юлія Тимошенко зробила, перебуваючи на підлозі своєї ванної кімнати в Києві у перші дні повномасштабного вторгнення.
Джайлз Дулі на виставці «Distortion Memory Resilience»Tanya Nikolaenko
Сусідні зали розкривають тему травми через побутові деталі. Дулі реконструював класну кімнату з дерев’яними партами, всередині яких приховані малюнки українських дітей – вихованців табору психологічної реабілітації Gen.Camp (проєкт Gen.Ukrainian Оксани Лебедєвої).
Дитяча візуальна мова жорстко фіксує руйнування та смерть, а з прихованих динаміків лунають голоси самих юних авторів. Поруч – простір, що нагадує кімнату української бабусі. Тут можна переглянути коробку зі старими світлинами під автентичний спів гурту «Муравський шлях». Лише придивившись, глядач усвідомлює: це сучасні портрети українських захисників, зняті Дулі на фотоапарати 1940-х років.
Експонати на виставці «Distortion Memory Resilience»Tanya Nikolaenko
«Єдиним моїм інструментом був фотоапарат»
Шлях Дулі до гуманітарної документалістики розпочався з двох подарунків. Після серйозної автопригоди у юності 18-річний Джайлз отримав від вдови свого хрещеного батька фотокамеру Olympus OM-10 та альбом військового фотографа Дона Маккалліна.
У 1990-х роках Дулі, несподівано для самого себе, став провідним фотографом лондонської музичної та модної індустрії. Він створював знімки Oasis, Blur, The Prodigy та Ленні Кравіца для видань GQ і Vogue. Його портрет Мериліна Менсона навіть увійшов до сотні найкращих рок-фотографій усіх часів.
Джайлз зізнається, що не мав виняткових технічних навичок, але вмів швидко знаходити спільну мову з людьми. Це відкривало двері до приватного життя зірок: перельоти першим класом, віскі в турових автобусах та класичні атрибути богемного життя.
Як розповідає фотограф, одного разу після зйомки він сидів у готельному номері й плакав від глибокої внутрішньої порожнечі. Погоня за глянцевими обкладинками втратила будь-який сенс. Останньою краплею стала лондонська зйомка, де режисер та агент довели до сліз юну акторку, змушуючи її позувати топлес. Фотограф мовчки пішов до свого номера, кинув фотоапарат на ліжко — він відскочив, вилетів у відчинене вікно й розбився на асфальті.
Ця випадковість, за словами Дулі, спричинила дворічну ізоляцію. Боронячись із депресією, фотограф переїхав до рибальського містечка Гастінгс. Якось уночі під час шторму він уклав із собою угоду: дати собі два роки, щоб кардинально змінити життя і присвятити його допомозі іншим.
Джайлз влаштувався доглядальником за пацієнтами з розсіяним склерозом і працював по 16 тижнів без перерви. Він продав особисті речі, а всі отримані кошти витрачав на поїздки в зони конфліктів. «Я бачив несправедливість у світі, а єдиним моїм інструментом був фотоапарат», – згадує Джайлз.
«Я не вважаю себе військовим фотографом, — говорить Дулі. — Я фіксую любов. Тут ви не побачите сцен жорстокості — лише життя, яке продовжується, незважаючи на страждання». Він принципово уникає зображення бойових дій, зосереджуючись на тому, як люди відновлюють своє життя після руйнувань.
Артилерія бригади НГУ «Хартія» на Харківщині, вересень 2024 рокуФото Джайлза Дулі
«Права рука вціліла — отже, триматиму камеру»
Проте робота на війні забрала свою ціну. У 2011 році, супроводжуючи американський патруль в Афганістані, 39-річний Дулі натрапив на саморобну вибухівку. Внаслідок вибуху він втратив обидві ноги та ліву руку.
Переконаний, що жити йому залишилися лічені хвилини, Джайлз просто зосередився на диханні. Вже в гелікоптері, коли бойові медики Філ і Сі Джей боролися за його життя, показники стабілізувалися, і Дулі почав думати про майбутнє. Засинаючи, він пообіцяв медикам випити з ними через 18 місяців.
Далі було 46 днів реанімації у Бірмінгемі. Інтубація (медичні трубки) змушувала спілкуватися лише кліпанням очей. Щоб не збожеволіти від відсутності стимулів, мозок фотографа почав генерувати власну реальність. Паралізований Дулі подумки проводив фотосесії для проєкту «100 портретів перед смертю» та вчився готувати складні страви, відчуваючи фантомні смаки.
Найскладніша криза накрила через три місяці, коли санітари вперше посадили його в інвалідний візок. Як каже Дулі, побачивши в дзеркалі понівечене тіло, він відчув огиду. Але впертість перемогла. Фотограф сформулював нове правило: ніколи не думати про те, що втрачене чи поза контролем, а зосереджуватися виключно на тому, що в його силах. Права рука вціліла — отже, він знову візьметься за камеру.
Пережите стало поштовхом, і у 2017 році Дулі заснував благодійний фонд Legacy of War Foundation. Його принцип – мінімум бюрократії, максимум прямої допомоги місцевим ініціативам. Фонд придбає землю для жіночих ферм у Руанді, працює в Лівані і, звісно, в Україні.
До роботи фонду Дулі та його команда залучають знаменитостей. Як зазначає фотограф, він зневажає «благодійний туризм» заради піару – кожен візит зірки має приносити кошти або спонукати до політичного тиску. Коли у 2022 році Бенксі таємно приїхав створювати графіті на Київщині, він пересувався на автівці фонду Дулі. Це врятувало митця від поліції, коли власниця будинку висловила невдоволення графіті на її стіні й викликала правоохоронців.
На знак вдячності Бенксі випустив 50 відбитків Fragile, видряпаних ножем для піци, зібравши кошти на нові швидкі машини для евакуації з Донбасу. Відбитки продали по 5 тис. фунтів стерлінгів, на сайт продажу за добу надійшло понад мільйон запитів і зафіксовано 3,5 тис. атак з російських IP-адрес. Дулі залучає й інших світових зірок. Наприклад, актрисі Анджеліні Джолі Дулі порадив їхати не до безпечних тилових міст, а до Херсона.
«Моє життя сформоване війною, але моє покликання продиктоване любов’ю», — говорить Джайлз. В Україні він працює з 2010 року, коли документував одеських безпритульних дітей. З початку повномасштабної війни його фонд направив понад 500 тис. фунтів стерлінгів та 29 тонн гуманітарної допомоги на підтримку людей з інвалідністю та літніх українців. Це карети швидкої допомоги, генератори, Starlink та медичне обладнання для прифронтових лікарень Херсонщини.
Дулі постійно відвідує фронт. В одне з деокупованих сіл він привіз спеціальний візок для дівчини з церебральним паралічем, яку зґвалтували під час окупації. Після цього її мати написала британцю, що знову повірила в Бога. А у 2025 році фонд започаткував програму Futures, щоб навчати українських ветеранів з ампутаціями на техніків-протезистів.
«Життя кожного з нас було в руках іншого, і ми навчилися ділитися своїми страхами, надіями та мріями так само охоче, як ділилися тими жалюгідними крихтами добра, які перепадали на нашу долю». Харківська область, вересень 2024 року Фото Джайлза Дулі
«У тому страшному, пекельному місці, де смерть стала нашою постійною супутницею, ми відкрили в собі любов одне до одного. Згодом ця любов стала по-справжньому братерською. У бою наш світ звужувався до побратима зліва, побратима справа і ворога навкруги. Харківська область, вересень 2024 року» Фото Джайлза Дулі
З 2022 по 2025 рік Дулі був глобальним представником ООН з прав осіб з інвалідністю в умовах збройних конфліктів. У Лозанні на конференції з розмінування він попереджав про жахливі наслідки мінування територій, порівнюючи Україну з французькою «Червоною зоною» під Верденом, де люди гинуть від снарядів Першої світової війни навіть через 100 років. Після завершення свого мандата Джайлз різко розкритикував ООН за імітацію інклюзивності замість реальних дій.
Евакуація, 30 липня 2024 рокуФото Джайлза Дулі
«Однорукий шеф»
Виставка Distortion/Memory/Resilience пронизана філософією Кінцуґі — японського мистецтва склеювання розбитої кераміки з використанням золотого порошку. Дулі переконаний: травми не слід приховувати, їх варто підкреслювати як свідчення виживання. «Я не можу обіцяти, що все стане кращим. Я можу лише обіцяти, що через рік воно буде іншим», — говорить він, демонструючи власним життям, що найгірше на війні — це бездіяльність.
Руслан, Марина, Данило. «Качалка», Київ. Серпень 2024 року Фото Джайлза Дулі
Відраду від військової рутини Джайлз знаходить на кухні під псевдонімом The One-Armed Chef (Однорукий шеф). У 2022 році VICE TV випустив шестисерійний документальний серіал під такою назвою. Дулі готував у Бейруті, який оговтувався після вибуху в порту, з сирійськими родинами в Лівані, з активістами проти продовольчої бідності у Глазго.
Фінал серії присвячений Україні: героєм останнього епізоду став шеф-кухар Євген Клопотенко, що повертає українській гастрономії її історичну самобутність. Епізод вийшов на VICE 23 лютого 2022 року — за добу до повномасштабного вторгнення.
Євген Клопотенко і Джайлз ДуліФото з архіву Джайлза Дулі
«Війна – це руйнування і ненависть, а їжа – це спосіб об’єднати людей та виявити любов… Спільна трапеза робить розмову можливою там, де її обірвала війна», — говорить фотограф. Цей підхід став частиною виставки в Sutton Tower.
Джайлз Дулі: «За останні тижні я скуштував кілька неймовірних борщів, але жоден з них не зрівняється з тим, що приготувала для мене Люба у своєму будинку поблизу Авдіївки в Україні»Фото Джайлза Дулі
Прямо в експозиції Дулі організував серію запрошених вечерь, одну з яких провів із зіркою серіалу «Надприродне» Мішею Коллінзом. Меню склав сам фотограф, поєднуючи українську, руандійську та перську кухні.
Гостей салону він пригощав консервованими помідорами від української жінки з деокупованого села.
Подорож Україною. Частина 2Фото Джайлза Дулі
Російський танк зруйнував її оселю, а вижити допомогли саме ці банки в підвалі. «Куштуючи ці помідори, люди фізично усвідомлювали, що овочі виросли на землі, яку намагалися знищити», — пояснює задум Джайлз.