Великдень — одне з найулюбленіших (і найпрекрасніших!) свят в Україні. Які звичаї святкування були в Україні в минулі часи, як українці одягалися на свято і яким чином розписували писанки — подивіться на неповторних старовинних знімках з колекції Музею Івана Гончара.
Майстриня писанок з Косова у місцевому повсякденному вбранні. 1920-ті рр. Мистецький історико-етнографічний альбом Івана Гончара “Україна та Українці”. Т. 15. “Галичина”, м. Косів, Івано-Франківська обл.
Приготування до Великодня починається завчасно, але основні клопоти зазвичай відбуваються за два тижні. Розпочинають підготовку з наведення ладу в домі та дворі, оздоблюють житло святковими рушниками, вирізанками та квітами. Найбільш улюблене заняття всієї родини — творення писанок: як правило, в українських родинах створюють від 12 до 60 писанок, залежно від кількості членів сім’ї. Малювати писанки дозволено впродовж всього посту або в Чистий четвер.
Реклама.
З середи напередодні Великодня починають пекти паски або баби: одну велику для освячення, декілька маленьких для частування. Усі паски в Україні зазвичай прикрашали пташками, хрестами, віночками. У Великодню суботу роблять крашанки, а ввечері формують великодній кошик. У нього кладуть паску, сирну паску, писанки, свинину, ковбасу, шинку або сало, сіль, хрін та свічку.
Іван Гончар “Народні звичаї. Типи та вбрання на Київщині” 1960—1970-ті роки. Папір, темпера. Колекція НЦНК “Музей Івана Гончара”
“Христос воскрес” — саме так ми вітаємо приятелів та близьких. Відповідаємо: “Воістину воскрес” або “Воскресне Україна” і промовляємо тричі. Зазвичай діти на Великдень відвідують сусідів і родичів та вітають їх зі святом пасхальними віршами та піснями. Це зветься христування.
Великдень сповнений мотивами відновлення всіх аспектів життя, розповідають фахівці Музею Гончара. Це стосується і вбрання українців. Найбільш святкове вбрання люди одягали саме на Великдень. Кожен прагнув придбати та одягнути хоча б одну нову річ до цього свята та подарувати обнови дітям. До святкування прали та готували найкращий урочистий одяг.
Професор Степан Килимник у своїй праці “Український рік у народних звичаях в історичному висвітленні” описує великодній одяг українців: “Дивовижна картина біля церкви: сотні дівчат, вбраних у різнокольоровий картатий одяг: плахти, вишиті сорочки, у корсетках, вінках із барвінку, покритих позолотою, численні стрічки звисають на плечі, у червоних чобітках з мідними підківками; юнаки та підлітки, по-святковому одягнені — у вишиванках, у широких штанях, підперезані широкими картатими поясами, у чоботях на “зборках”, переважно в сивих шапках; старенькі бабусі в запасках, з широкими крайками, також у вишитих блузках, у намітках, у козлових чоботах, і дідусі та господарі в мереживних білих свитках”.
