© Getty Images
Петро Катеринич
Мінкульт оголосив про старт прийому заявок на найбільшу за всю історію незалежної України програму підтримки культурної продукції — «Тисячовесну», президентську ініціативу щодо створення тисячі годин українського продукту. Чотири мільярди гривень, сім конкурсних напрямків, проведення пітчингу в серпні, прагнення створити свій масштабний наратив. У теорії це виглядає як культурна трансформація воєнного часу. На ділі — як найдорожчий в історії України експеримент, що базується на популістських розрахунках і оминає інституції, які держава роками розбудовувала під стандарти Євросоюзу. «Тисячовесна» зосереджує небачений обсяг культурних ресурсів у руках однієї вертикалі — від адміністрації президента через Міністерство культури до новоствореного механізму розподілу, де майнові права на створений продукт відразу ж належать державі. ZN.UA з’ясовує, що не так із «культурною арифметикою».
Стовпчиком не вийде
Основні підрахунки «Тисячовесни» виглядають так: 4 млрд грн розділити на 1000 годин і отримаємо 4 млн грн на одну годину контенту, тобто приблизно 95 тис. доларів США (за нинішнім курсом). Проте вже на пресконференції 3 квітня міністр культури Тетяна Бережна зазначила: фактично у 2026 році буде виділено не більше 80% від запланованої суми, тобто 3,2 млрд грн, якщо «буде достатньо гідних заявок на всю суму». Це зменшує вартість однієї години до 76 тис. доларів. За ці гроші реально створити епізод документального серіалу, але не художнього, навіть українського рівня виробництва.
Для порівняння: один епізод «Слуги народу» міг (за оцінками ЗМІ) коштувати близько 100 тис. доларів, виробництво епізоду звичайного європейського серіалу — від 500 тис. до 2 млн, а стрімінгові проєкти Netflix або HBO мають бюджети від кількох мільйонів доларів за серію. Отже, програма зіштовхується з нерозв’язною проблемою: Україна отримає або тисячу годин недорогого контенту, якість якого, ймовірно, не зможе змагатися ані з російськими серіалами, ані з корейською дорамою, ані навіть із турецькими мелодрамами, або 50–100 годин справді якісного продукту, але тоді назва програми перетвориться на пустий маркетинговий слоган.
Петро Катеринич для ZN.UA
Розподіл коштів: майже половина бюджету (1,9 млрд грн) припадає на художні фільми та серіали, ще мільярд — на музику, перформативне та візуальне мистецтво і лише 260 млн грн — на аудіовізуальні шоу та контент для соціальних мереж. Сама ж Тетяна Бережна, презентуючи програму, посилалася на дослідження Gradus Research, згідно з яким 71% українців споживають російськомовний контент, майже чверть щодня, а серед підлітків віком 14–17 років російськомовний контент дивляться 59%.
Водночас дослідження Державної служби якості освіти від 2025 року, проведене спільно з мовним омбудсменом серед учнів 8–11 класів, показало: частка школярів, які використовують переважно або виключно україномовний інтернет-контент, за два роки зменшилася з 71 до 54%, тоді як 38% обирають контент незалежно від мови, а 6% — лише російськомовний.
Дослідження соціологічної групи «Рейтинг» (за підтримки ПРООН) показує: підтримка повної заборони російського контенту серед молоді зменшилася з 49% у 2024 році до 40% у 2025-му, а серед підлітків — з 52 до 28%. Де саме відбувається ця «втрата»? Gradus Research фіксує: YouTube обирають 65% українців для розважального контенту, соцмережі — 56, месенджери — 47%. Станом на 2025 рік 91% споживають контент із мобільного, а телевізор залишається важливим лише для 17%. Тобто основний майданчик боротьби за увагу — це TikTok (17 мільйонів користувачів 18+ в Україні), YouTube (21,6 мільйона), Instagram, Telegram — саме ті платформи, алгоритми яких, за словами міністра культури, «підштовхують користувачів до російського контенту, навіть якщо вони самі цього не хочуть».
І саме на цей фронт «Тисячовесна» виділяє 260 млн із 4 млрд грн — менше ніж 7% бюджету. Виходить абсурд: програма, яка представляє себе як відповідь на загрозу в інформаційному просторі, спрямовує на цей простір у десять разів менше коштів, ніж на кінопродукт загалом, який українська молодь статистично однаково дивитиметься не в кінозалі, а з мобільного.
Довга рука короткого шляху
Збільшення загального бюджету Міністерства культури з 11,3 млрд грн до 15,8 млрд — це майже виключно «Тисячовесна». Без неї фінансування культурної сфери зросло б лише на кілька відсотків. Разом із тим інституції, які Україна протягом останніх десяти років розбудовувала за європейськими стандартами, — Державне агентство України з питань кіно (Держкіно) з його системою конкурсних відборів, Український культурний фонд (УКФ) із принципом незалежної експертної оцінки, «Суспільне мовлення» із законодавчо закріпленою редакційною незалежністю, — опинилися або осторонь програми, або в ролі технічних виконавців.
Петро Катеринич для ZN.UA
Найбільш драматична ситуація — з Держкіно. За 11 років, з 2014-го по 2025-й, агентство надало фінансову підтримку 397 кінопроєктам на загальну суму 3,5 млрд грн, тобто майже стільки ж, скільки «Тисячовесна» планує використати за рік. У 2024-му Держкіно мало повноцінний бюджет у 663 млн грн; у 2025-му його скоротили на 69%, до 204 млн; у 2026 році залишили на тому ж рівні. Голова агентства Андрій Осіпов ще у вересні 2025-го публічно на засіданні парламентського комітету заявив, що сприймає винесення «1000 годин» за межі Держкіно «як недовіру до команди інституції». А 6 квітня 2026 року підтвердив «Детектору медіа» остаточно: цього року агентство не проводитиме жодного конкурсного відбору кінопроєктів. Кінематографістам пропонують подавати заявки на «Тисячовесну», тобто на програму, де рішення приймає не Рада з держпідтримки кінематографії, а конкурсна комісія при Мінкульті.
Український культурний фонд — інша модель, побудована на британському принципі arm’s length, де держава фінансує, але не втручається у змістовні рішення, — за вісім років роботи профінансував майже три тисячі проєктів на 2 млрд грн. Його бюджет у 2026-му збільшився до 411 млн грн, але це в десять разів менше за «Тисячовесну», і в інструкції нової програми УКФ навіть не згадується як партнер.
«Суспільне мовлення», яке за законом має отримувати не менше ніж 0,2% видатків загального фонду держбюджету, фактично недофінансоване і цього року, а нардеп Євгенія Кравчук обережно зазначила, що «треба подивитися, як державна допомога буде поєднуватися» з участю «Суспільного» у програмі.
Петро Катеринич для ZN.UA
Виникає логічне запитання: навіщо будувати паралельну інфраструктуру, коли наявна, нехай і недостатньо профінансована, вже має і досвід, і конкурсні механізми, і, що найважливіше, інституційну пам’ять? Відповідь, можливо, полягає не в ефективності, а в контролі: «Тисячовесна» — це бюджетна програма Мінкульту, ініційована адміністрацією президента і під контролем заступниці його керівника Олени Ковальської. У Держкіно між ініціатором і переможцем стоять Рада, експертна комісія, жеребкування, декларування конфлікту інтересів — нехай неідеальні, але формалізовані. У «Тисячовесні» між ОП і рішенням про те, хто отримає мільярди, — лише обіцянка міністра, що «процедура буде максимально прозорою».
Тетяна Бережна запевняє, що рішення про переможців прийматимуть «експерти — люди з досвідом у кожній із семи номінацій», які сформують сім відповідних конкурсних комісій.
На момент початку прийому заявок Мінкульт оприлюднив лише кілька імен із майбутніх конкурсних комісій — серед них оскароносний документаліст Мстислав Чернов, голова Інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров, хореографка Олена Коляденко та журналістка Юлія Тимошенко.
Остаточний перелік — близько 20 експертів на кожен із семи напрямів — затверджуватиме Кабмін. Постанова №404 передбачає механізм декларування конфлікту інтересів та жеребкування проєктів між експертами. Але є нюанси: протоколи конкурсних комісій мають лише рекомендаційний характер — остаточне рішення про переможців приймає Мінкульт наказом. Експерти працюють на громадських засадах — тобто безоплатно розподіляють мільярди.
На третьому етапі конкурсу конкурсні комісії залучають іноземних фахівців із правом дорадчого голосу. А для напряму «контент для соцмереж» третій етап може взагалі не проводитися — отже, міжнародна експертиза для нього не передбачена.
Для порівняння: у системі Держкіно, яка формувалася роками і не раз ставала об’єктом скандалів, існує законодавчо визначена процедура — Рада з державної підтримки кінематографії формує експертні комісії через жеребкування з публічного реєстру експертів, кожен із яких зобов’язаний задекларувати конфлікт інтересів до початку розгляду заявок, а члени Ради та їхні близькі особи не можуть бути експертами. Ця система недосконала, достатньо згадати скандал із 19-м пітчингом, коли компанії, пов’язані з членами Ради, отримали фінансування на 54,6 млн грн. Але вона принаймні існує як формалізований механізм із точками контролю та можливістю оскарження.
Інструкція «Тисячовесни» містить чотири сторінки «рекомендованих тем» — від Київської Русі та Запорозької Січі, Голодомору і Розстріляного відродження до сортування сміття, фінансової грамотності та робототехніки. У критеріях оцінювання «відповідність тематиці конкурсу» формально важить лише 5% загальної оцінки, але сам факт існування такого переліку створює ефект самоцензури. Жоден заявник, який претендує на державне фінансування, не наважиться запропонувати проєкт, що суперечить «рекомендованим темам» або торкається незручних питань — від корупції у воєнний час до провалів медичної реформи, від критики телемарафону до складних образів людей, які не вписуються в героїчний канон.
Петро Катеринич для ZN.UA
Керівниця Міністерства культури відверто заявила: «В Україні досі немає гранд-наративу. Такого, як в Росії «русскій мір». Але, можливо, саме в цьому визнанні криється фундаментальна помилка. Плюралістична демократія — а саме цю модель Україна визначає як ціль — не потребує єдиного гранд-наративу. Європейський Союз не має такого наративу і не хоче його мати: CNC фінансує французьке кіно без жодних тематичних обмежень; корейська агенція KOCCA підтримує індустрію інфраструктурно, не вказуючи, про що мають бути серіали. Нав’язування наративу згори через тисячу годин тематичного контенту — це модель, як це не парадоксально, ближча до того самого «русского міра», від якого «Тисячовесна» має захистити.
Кого не запросили на весну
4 квітня директорка департаменту стратегічних комунікацій Мінкульту Ганна Красноступ повідомила деталь, яка має стати основною у будь-якому обговоренні про «Тисячовесну»: всі майнові права на створений контент належатимуть державі — Держкіно (для кіно та анімації) або державному підприємству «Центр захисту інформаційного простору України» (для решти). З переможцями конкурсу укладатимуть ліцензійні угоди терміном мінімум на два роки, після чого «всі права будуть належати державі, яка зможе надавати наступну ліцензію або поширювати самостійно».
Це не грант і не інвестиція — це, по суті, модель державного замовлення, де автор є найманим виконавцем, а не власником свого твору. Для порівняння: і в системі Держкіно, і в Українському культурному фонді, і у французькому CNC, і в польському Інституті кінематографії (PISF) за загальноприйнятою європейською практикою та основною моделлю роботи (при частковому фінансуванні) майнові права залишаються за виробником. Модель «Тисячовесни» суттєво відрізняється від європейської практики і створює ситуацію, в якій незалежний продюсер фактично працює на державне підприємство, назва якого — Центр захисту інформаційного простору України.
Сім напрямів програми — ігрове кіно, документальне, анімація, музика, перформативне мистецтво, візуальне мистецтво, контент для соцмереж — виглядають широко, поки не помітиш недоліків. Найбільш очевидний — книжкова галузь: видавці Олександр Красовицький («Фоліо») і Віктор Круглов («Ранок») вже публічно розкритикували відсутність підтримки навіть аудіокниг. Парадокс: програма, що має на меті сформувати гранд-наратив, виключає найдавнішого і найглибшого носія наративу — літературу.
Друга сліпа зона — ігрова індустрія. Українська геймдев-спільнота, яка подарувала світові S.T.A.L.K.E.R. 2: Heart of Chornobyl (GSC Game World), серію Sherlock Holmes (Frogwares) і Metro (4A Games), є одним із найуспішніших культурних експортів країни, приносить великі обсяги експортного прибутку і формує імідж України серед мільйонів молодих людей у всьому світі ефективніше, ніж будь-який документальний фільм. В інструкції «Тисячовесни» серед рекомендованих тем є «віртуальна реальність» і «робототехніка», але жодного конкурсного напряму для ігор. Подкасти — один із форматів, що найшвидше розвиваються, особливо серед молоді, також не згадані.
Нарешті, бюрократичні вимоги до заявників — наявність обладнання та матеріально-технічної бази, працівників із досвідом, довідка про ділову репутацію від банку, копії аналогічних договорів, для кінопроєктів — довідка з Держреєстру суб’єктів кінематографії та повний сценарій — де-факто відсікають індивідуальних креаторів, маленькі студії, молодих режисерів без портфоліо і ФОПів-початківців. Програма, яка на словах адресована всім «митцям і креаторам», насправді розрахована на великі продакшн-компанії з юридичними відділами та багаторічним досвідом.
Весна чи заморозки?
Петро Катеринич для ZN.UA
Франція будувала свою систему підтримки кінематографу (CNC) з 1946-го, 80 років наполегливої інституційної роботи, і сьогодні ця агенція має бюджет близько 700 млн євро, залишаючись при цьому незалежною від Єлисейського палацу. Південна Корея перетворила Hallyu (корейську хвилю) на глобальний феномен не через президентську програму з гучною назвою, а через десятиліття інвестицій в інфраструктуру, освіту та приватний сектор — уряд створював інфраструктуру і ринкові стимули, а контент створювали незалежні студії. Україна хоче повторити цей шлях за один бюджетний рік, через одну програму, з одного кабінету, з чотирма сторінками рекомендованих тем.
Потреба в українському контенті безсумнівна. Війна дійсно створила вакуум, і російський культурний продукт дійсно залишається загрозою. Але відповіддю на цю загрозу має бути посилення інституцій, які вже є, — повноцінне фінансування Держкіно, збільшення бюджету Українського культурного фонду, забезпечення незалежності «Суспільного», а не побудова паралельної вертикалі, де держава одночасно замовляє контент, визначає його тематику, відбирає переможців і забирає собі права на результат. «Тисячовесна» — гарна назва. Але насіння, яке садять за вказівкою, рідко дає плоди.