“Уся небесна синь” Меліси Да Кости — один із найбільш обговорюваних романів сучасної французької літератури. У 2025 році історію про мандрівку, що стає пошуком призначення, екранізували на Netflix, а цього року книгу надрукували у видавництві ARTBOOKS.
У 2019 році французький книжковий сектор зазнав непередбачуваного злету. Початковий роман Меліси Да Кости “Уся небесна синь” вмить зробився хітом продажів: більш ніж півтора мільйона проданих копій і лідерство в чартах, де понад десять років однозначно переважав Гійом Мюссо. Отже, 32-річна спеціалістка з комунікацій і мати маленького сина несподівано стала найулюбленішою романісткою Франції. У 2024 році оповідь здобула інше життя — екранізацію від Netflix. Згідно зі статистикою, телевізійна версія стала надзвичайно популярною: першу серію переглянули 3,9 млн глядачів, другу — 3,33 млн.
Реклама.
Як не дивно, але сама авторка тривалий час не вірила, що літературна діяльність може стати її роботою. Дочка педагогині й будівельника, Да Коста здобула освіту з економіки та управління й працювала у сфері зв’язків із громадськістю, пишучи про енергетику та клімат. Хоча вигадувала історії ще з юних років, думка про літературу виглядала для неї нездійсненною — надто замкнутим видавався цей світ. Навіть після успіху роману Мелісса Да Коста ще деякий час називала себе не романісткою, а спеціалісткою зі зв’язків із громадськістю.
Оповідь, що принесла їй визнання, починається незвично: 26-річний Еміль дізнається, що в нього рання форма хвороби Альцгеймера. У майбутньому — максимум два роки, після яких він втратить пам’ять, мовлення й здатність орієнтуватися у світі. Рідні вмовляють його згодитися на клінічні дослідження, але Еміль вирішує по-іншому. Він розміщує в мережі інтернет оголошення: шукає людину, котра погодиться поїхати з ним у мандрівку до кінця життя.
На це оголошення відгукується Жоанна — мовчазна незнайомка в чорному капелюсі, з наплічником і без зайвих питань. За кілька днів вони відправляються в дорогу старим трейлером. Так розпочинається подорож Піренеями — через гірські шляхи, невеликі села, тривалі розмови й тишу. Двоє людей, яких доля змусила тікати від особистого життя, поступово вчаться довіряти одне одному. Мандрівка стає для них методом прожити час, що залишився, по-справжньому.
Еміль тікає не тільки від хвороби, але й від ролі жертви. Він не хоче очікувати кінця в лікарняній палаті. Його втеча стає духовною подорожжю — спробою збагнути себе, прийняти страх і навчитися радіти простим речам. Жоанна ж, навпаки, тісно пов’язана зі своєю землею й майже не подорожувала. Вона веганка, захоплюється травами й мріє про існування ближче до природи. Її особисті травми залишаються в тіні, але саме вона стає для Еміля провідницею у світ сповільнення й пильності.
Цей сюжет Да Коста вигадала ще підлітком, але повернулася до нього лише через десять років. Створювала роман під час мандрівки Новою Зеландією, де жила з чоловіком у фургоні з мінімумом речей — майже так само, як її герої. Цікаво, що Піренеї, якими подорожують персонажі, вона тоді знала тільки за фотографіями та книгами. Шукала в мережі інтернет “найкрасивіші села Франції” і так відкрила для себе цей маршрут.
Сюжет втечі від проблем життя у мандрівку для французької літератури не новий, для цього піджанру навіть придумали назву — feel-good. Та Мелісса Да Коста дуже відрізняється від інших авторів. Її перевага — здатність занурити читача в історію, швидко прив’язати до персонажів, їхнього минулого та до зв’язку між ними.
Стиль Да Кости поетичний, викликає яскраві картини й відчуття, ніби ти поряд із героями. Пейзажі описані чудово: стежки, села, сонце на схилах гір, особливо зачаровує маленьке село Евс. Текст читається легко, адже опис походів плавно переходить у роздуми персонажів. Книжка ніжна й сумна, як саме життя: короткі чудові миті змінюються бурями, за якими знов приходять хвилі спокою. Жоанна пояснює Емілю: їхня мандрівка — передусім внутрішня, метод поглянути на себе по-іншому. Атмосфера, невеликі деталі дороги, запахи трав, прості страви, спокійні розмови — простір для зцілення, де люди вчаться приймати життя й особисту крихкість.
Еміль і Жоанна — зворушливий дует. Спочатку Еміль розчарований: мовчазність Жоанни та її звичка дивитися в небо збивають його з глузду. Однак поступово жінка відкривається, навчає його практикувати усвідомленість — медитацію в сьогоденні. Спочатку історія йде через думки Еміля, а коли він втрачає пам’ять, на перший план виходить Жоанна та її незвичайна й трагічна життєва історія. Вони справжній тандем: коли один падає, інший готовий надати підтримку.
Популярності роману посприяв карантин: коли подорожі були недосяжні, читачі відправлялися в книжкову мандрівку разом із героями. Крім того, роман розповідає про хворобу, втрати, страх перед майбутнім, але без надмірного пафосу. Да Коста демонструє, що навіть перед обличчям неминучого людина може знайти дружбу, любов і сенс у власному існуванні. Саме ця проста, але правдива інтонація зробила дебют роману літературним феноменом Франції.