У видавничому домі Thames & Hudson готується до виходу нова двотомна публікація Chanel in Vogue. Оформлення релізу виконане в стилі "колірний блок", що є алюзією до відомих двоколірних туфель-слінгбеків модного Дому. Перший том, автором якого є історик моди Ребекка К. Тюїт, охоплює проміжок часу з 1910 до 1982 року, а Сюзанна Браун написала розділ про 1983–2025 роки. Дана робота акцентує увагу на двох аспектах: по суті, це спільна біографія Vogue та Chanel. Як зазначає Тюїт, книга документує "дві взаємопов’язані долі, що проходять крізь тканину моди XX століття". І, варто зауважити, крізь історію fashion-ілюстрації та фотографії.
Ніколь Кідман
Ім’я Габріель "Коко" Шанель вперше з’являється на шпальтах Vogue 15 січня 1913 року. Тоді вона була знана як модистка, і журнал виділив капелюх, прикрашений егреткою (пером чаплі), у якому на сцені постала акторка Габріель Дорзіа. Від самого початку ім’я Шанель асоціювалося не тільки з модою, а й із ширшим культурним світом, що віддзеркалювало життєвий шлях самої дизайнерки. Прізвисько Коко вона заробила завдяки пісеньці, яку виконувала в кабаре. Згодом вона продовжувала підтримувати творчих людей, створюючи костюми. Разом з тим навколо Vogue сформувався осередок постійних авторів, який безперервно зростав.
Капелюшок Chanel у виданні Vogue, січень 1913
Ключові збіги
Автори вказують на дивовижні точки дотику між брендом та журналом. У 1910 році Шанель відкриває свій перший капелюшний бутик на вулиці Камбон, 21 — майже в той самий час, коли Конде Наст, який придбав Vogue у 1909-му, почав формувати унікальний стиль видання. 1971 рік — Діана Вріланд йде з Vogue якраз в той рік, коли померла Шанель. У 1983-му Карла Лагерфельда призначають креативним директором Дому — рівно через 100 років після народження засновниці. І Шанель, і Vogue стали важливою частиною масової культури. За словами Ребекки Тюїт, обидві сторони "розуміли важливість самореклами, збереження свого іміджу, створення престижу та підкріплення власної розповіді, щоб легенда про них випереджала їх самих".
Ілюстрація Коко Шанель у Vogue, 1934
Якщо для журналу найвищою цінністю була досконалість без прив’язки до конкретної особистості, то Шанель-жінка викликала не менше захоплення, аніж бренд. На початку кар’єри, котру перервала Друга світова війна, змусивши дизайнерку закрити майстерню та виїхати до Швейцарії, вона втілювала модерн власною особою; після повернення — своєю нестримною креативною енергією.
Конде Монтроуз Наст
Подібно до того, як перед Першою світовою прямі силуети без корсетів Поля Пуаре витіснили суворий вигин ліній Чарльза Фредеріка Ворта, після війни Шанель зайняла місце самого Пуаре. Тюїт пише: "Про гардероб до 1914 року Шанель згодом згадувала: "Жінка була лише засобом для демонстрації багатства: мережива, соболів, шиншили та надто дорогих тканин". Це був класичний Пуаре — він ставив жінку на п’єдестал. Шанель же творила для себе: вона відмовилася від надмірних прикрас на користь практичності (наприклад, утилітарних кишень) та свободи рухів. Вона легітимізувала біжутерію та використовувала прості тканини для створення розкішного одягу. У 1957 році журнал Time проголосив, що Шанель винайшла genre pauvre (стиль бідності): "Вона одягла жінок у чоловічі джерсі-светри, створила лаконічну сукню на основі матроського тільника".
Спадщина та тріумфальне повернення
Шанель уособлювала динаміку, молодість, спортивний стиль та активний спосіб життя. "Життя жінок змінювалося в реальному часі", — зазначає Тюїт. Шанель втілювала ці трансформації в тканині, а Vogue — на папері. Фотограф Горст П. Горст колись сказав, що підтримка митців Конде Настом фактично сформувала модну фотографію як окремий вид мистецтва. "Зробіть із Vogue Лувр", — писав головній редакторці Едні Вулман фотомитець Чейз Едвард Стейхен. Шанель також поєднувала в собі безліч ролей: вона була не тільки найкращою моделлю для своїх речей, але й мала талант до бізнесу. Фотографуючи Шанель у неї вдома, Vogue показував абсолютність її стилю.
Після війни Шанель повернулася з новою колекцією у лютому 1954 року. Французи сприйняли її стримано, проте американці були в захваті. Через п’ять років Vogue констатував, що у 1959-му "Влада Шанель" підкорила і Париж, і Штати. Журнал пояснював цей успіх далекоглядністю та наполегливою працею. Однак Тюїт додає, що були й інші, невловимі фактори, пов’язані з її творчою магією та містицизмом. Vogue назвав Шанель "найбільшою індивідуалісткою, що будь-коли працювала з рулоном тканини". З цього матеріалу вона створила "форму", яку будь-яка жінка могла пристосувати до свого активного життя.
1954
Епоха Лагерфельда
Слава Коко Шанель була настільки величною, що у 1969 році Кетрін Гепберн зіграла дизайнерку в бродвейському мюзиклі "Коко", костюми для якого розробив Сесіл Бітон. У 1983 році, коли Карла Лагерфельда запросили очолити Дім, світ моди був захоплений супермоделями та розпочинав свій роман із Голлівудом. До моменту своєї смерті у 2019 році Лагерфельд став зіркою глобального масштабу. Як пише Браун, в еру "культу знаменитостей Лагерфельд сам став іконою".
1996
"Спляча красуня" — саме так німецький дизайнер назвав бренд Chanel, коли щойно прийшов у компанію. Пробуджуючи модного гіганта, він легітимізував те, що Vogue на той час охрестив "сміливим змішуванням високого та низького". Браун описує, як на шпальтах журналу співіснували роботи різних фотографів, що дозволяло поєднувати "історичну елегантність та юнацький бунт" — риси, які визначали і підхід Лагерфельда.
Цифрова ера
Розквіт медіа та глобальна цифровізація співпали з появою більш видовищних показів та першими рядами, переповненими зірками. Американський Vogue, заснований у 1892 році, розпочав свою міжнародну експансію у 1916-му із запуску британської версії, за якою у 1920-му з’явилася французька. У період з 1999 до 2020 року було запущено 15 нових видань Vogue по всьому світу, що суттєво збільшило вплив як самого журналу, так і Chanel.
На глянцевих сторінках відображалися не тільки швидкоплинні тренди, але й оновлений перелік авторів та креаторів, чиї роботи транслювали зміни у візуальній культурі. Зокрема Енні Лейбовіц, яка приєдналася до команди у 1998 році. Ці митці мали доступ до технологій, про які Стейхен не міг і уявити. Наприклад, портрет Карла Лагерфельда у відомому портфоліо Vogue 2003 року "Аліса в Країні чудес" був створений за допомогою Photoshop.
Нова глава
Світ динамічно змінювався: у 2000 році відбувся запуск Style.com, через п’ять років світ побачив масштабну виставку Chanel в Інституті костюма, а потім з’явився Instagram — платформа, яка відкрила світ моди ще більш широкій публіці. Завдяки їй став відомим і фотограф Тайлер Мітчелл. У 2018 році він став першим темношкірим фотографом, який зняв обкладинку Vogue.
1926
2026
Після призначення Віржині Віар креативною директоркою у 2019 році, в Chanel знову почала творити жінка для жінок. У 2024 році, через рік після того, як Лагерфельд став темою виставки в Метрополітен-музеї, ключі від Дому отримав Матьє Блазі. Зараз він пише історію, яка згодом може стати третім томом публікації Chanel in Vogue.