На "Санденсі" назвали переможців, і фестиваль вкотре підтвердив свою репутацію провідної платформи для незалежного кіно. Цьогоріч головні відзнаки вибороли "Жозефін" з Ченнінгом Татумом у зворушливій ролі, насичена та надзвичайно відверта драма з Косова "Сором та гроші" та документальний витвір "Утримати гору". Робота "Прибулець" із Доналом Глісоном особливо виділилася в програмі NEXT за новаторський підхід.
Цьогорічний фестиваль був сповнений розповідями про дитячі психологічні травми, сімейні секрети, патріархальні утиски та силу спільнот, що підтримують одна одну в найважчі моменти буття. Спеціально для vogue.ua про найкращі кінострічки розповідає журналістка й фахівчиня з комунікацій Ольга Самофалова.
Реклама.
"Жозефін" (Josephine)
"Жозефін" викладає подію з життя восьмирічної дівчинки, яка стає очевидцем сексуального насилля в парку в Сан-Франциско й намагається зрозуміти пережитий досвід через дитячу перспективу. Фільм базований на особистих спогадах Бет де Араужо: подібне трапилося з нею в тому ж віці. "Жозефін" — безсумнівний фаворит фестивалю: фільм виборов головний приз журі та головну відзнаку глядацьких симпатій.
Під час емоційної промови на церемонії нагородження де Араужо говорила зі сльозами на очах: “Про зґвалтування нестерпно важко говорити. Навіть саме це слово змушує людей відводити погляд. Однак мовчання лише посилює відчуття сорому та відстороненість тих, хто пережив це, залишаючи їх сам на сам із наслідками травми”. Режисерка наголосила, що справжня підтримка потерпілих починається з готовності до непростих розмов і рішучих дій. Нагадавши, що кожна четверта жінка й кожен шостий чоловік стикаються із сексуальним насильством, вона назвала культуру зґвалтувань системною — глибоко вкоріненою в концепції про право домінування через силу — й застерегла від її небезпечної узаконеності на найвищих щаблях влади: "Я знаю, що ви налякані; я теж. Але зараз саме час віднайти відвагу — міцно тримати близьких і діяти разом. Разом ми сильніші".
"Вікер" (Wicker)
Це розповідь про жінку, яка вирішує жити за своїми правилами, а не за планом, нав’язаним соціумом. У світі, де від неї чекають слухняності, витримки та вдячності за шлюб як належне, героїня обирає власний шлях і прагне дати відповідь на головне питання: що дарує їй справжнє задоволення?
Використовуючи форму казки та лагідний, часом саркастичний гумор, режисери досліджують патріархальні упередження, які визначають роль жінки в сім’ї та суспільстві, а також її право на особисте прагнення. Фільм базується на новелі Урсули Віллс-Джонс The Wicker Husband (2008) і розповідає про жінку-рибалку, яку односельці клеймують як “непридатну”: одиначку без родини, з тілом, що не відповідає уявленням про жіночий ідеал. Вона заробляє на життя обробкою риби — руки завжди пахнуть морем, а сукня покрита лускою. І все ж саме вона стає єдиною жінкою в селі, яка розуміє, чого хоче, і замовляє собі ідеального, хоч і плетеного чоловіка.
"Прибулець" (The Incomer)
“Прибулець” отримав Премію за новаторство програми NEXT за "сміливе й самобутнє комедійне оповідання, що вміло поєднує шотландський фольклор із сьогоденням".
Події дебютної повнометражної стрічки Луїса Пакстона відбуваються на відокремленому шотландському острові. Фільм розповідає про брата й сестру, чиє життя складається з полювання на морських птахів, спілкування з казковими істотами та захисту острова від таємничих материкових “прибульців”. Тишу їхнього світу руйнує незручний службовець міської ради у виконанні Донала Глісона, який намагається забрати їх на материк.
“Фільм заснований на спадщині моєї родини з Оркнейських островів і переказах шотландських архіпелагів, — пояснює Пакстон. — Хоча розповідь сповнена гумору та пригод, вона перш за все про ідентичність і про те, які історії ми переповідаємо один одному”.
Ця щира, дивовижна та неординарна історія досліджує відокремленість, спадок і силу людських зв’язків, які допомагають змінюватися й знаходити нові шляхи в житті. Магія, фольклор, родинні рани, побоювання та любов тут переплітаються з витонченим абсурдним гумором. Особливу роль відіграє анімація Селіни Ваґнер, яка практично олівцем вдихає життя в легенди острова — чайок, прибульців і загрози, що приносяться з материка.
"Бадді" (Buddy)
Американський горор-трилер "Бадді" занурює глядача в жахливий світ культової дитячої телепередачі кінця 1990-х. Ведучий програми — деспот Бадді, яскраво-помаранчевий єдиноріг із фіолетовим серцем на грудях, що живе у химерному клубному будиночку. Якось хлопчик не послухався Бадді й безслідно зник, залишивши після себе улюблену книжку, заплямовану кров’ю. Тепер діти намагаються втекти з цього “бездоганного” світу, який насправді приховує темні правила. Після перегляду фільму дитячі передачі більше не будуть здаватися нешкідливими.
"Округ Юніон" (Union County)
Стримана драма про життя на роздоріжжі. Події розгортаються в сільському Огайо, де опіоїдна залежність вже давно стала звичним явищем. У центрі історії — двоє братів, які намагаються звільнитися від тягаря минулих помилок і знайти підтримку в громаді, що досі вірить у другий шанс.
Режисер Адам Мікс працює на межі художнього й документального кіно, залучаючи до знімання місцевих непрофесійних акторів. “Я повернувся до округу Юніон, щоб осягнути місце, яке моя сім’я називає домом, — каже Мікс. — Я побачив людей, які шукали підтримки, прагнули повернутися до нормального існування, і надзвичайно міцну спільноту з глибокою повагою до людської цінності”.
Особливу роль у фільмі відіграє Аннет Деао, соціальна працівниця, яка грає саму себе. Щотижня вона відвідує окружну в’язницю, щоб запропонувати ув’язненим можливість на одужання та нове життя. І щотижня хтось, як головний герой Коді, відповідає: “Так, я спробую з усіх сил”. Саме з цієї наполегливої надії починається "Округ Юніон".
"Галеристка" (The Gallerist)
Чорна комедія-трилер про ексцентричну галеристку, яка марить підкоренням світу мистецтва на Art Basel Miami. Її намагання розкрутити твір молодої мисткині перетворюється на приголомшливий задум із мертвим тілом, і героїня опиняється в лабіринті, де мистецтво, амбіції та моральні принципи зливаються воєдино. Гостра, кумедна та трохи моторошна історія досліджує людські поривання, страхи й прагнення бути поміченою, показуючи вартість творчості та те, на що ми готові піти заради успіху й визнання. "Галеристка" стала одним із найцікавіших відкриттів "Санденса": у стрічці поєднано захопливий сюжет, сатира на сучасний артсвіт і глибокі питання про амбіції, компроміси й ціну творчості.
"У мить" (In the Blink of the Eye)
Ендрю Стентон (“ВАЛЛ-І”, “У пошуках Немо”), дворазовий лауреат “Оскара”, створив витончений триптих, який роздумує про природу людства через три епохи: неандертальську родину, сучасну пару та науковицю на космічному кораблі. Усі вони б’ються за виживання, захист дітей і збереження цивілізації.
Фільм поетично зображує незначні інтимні епізоди, з яких складається життя кожного. Через кохання, втрату та потребу у зв’язку — із собою, іншими, природою та технологіями — Стентон нагадує, що людські прагнення залишаються незмінними незалежно від часу.
“Фільм про все буття людства! — каже режисер. — Наші потреби у зв’язку та сімейних відносинах залишаються незмінними в будь-який момент. In the Blink of the Eye безсумнівно наповнений надією на майбутнє та переконує: навіть у найпохмуріші часи світло завжди знаходить вихід”.
"Сором та гроші" (Shame and Money)
Це сувора й відверта розповідь про сім’ю з Косова, чиє життя перевертає молодший брат. Він продає корів, які годували всю родину, і тікає до Німеччини. Батьки та три дочки змушені починати все заново в місті, де важко знайти роботу та житло. Шабан влаштовується прибиральником, Хатідже доглядає заможних родичів, а сім’я живе на останні збереження матері. Незважаючи на труднощі, вони намагаються зберегти самоповагу та внутрішній спокій, хоча підтримка багатих родичів приносить лише приниження.
Фільм здобув World Cinema Grand Jury Prize: Dramatic за потужне й загальнолюдське відображення людської гідності.
Цією історією режисер створив іншу версію життя своїх батьків, починаючи з дому, де виріс. Єдина відмінність — дія відбувається в сучасному Косово, країні, яка протягом останніх двадцяти років намагається знайти своє місце в ультра капіталістичному світі.
Для підготовки до зйомок режисер вивчав місцевий житловий фонд і ринок праці, розмовляв із людьми, які шукали роботу й дах над головою. Поряд із матеріальними труднощами завжди був присутній сором — перед іншими та перед самими собою.
“Навіть твоя власна мати не любить тебе, якщо ти без грошей”, — сказав чоловік, який щодня стоїть на одній вулиці, пропонуючи свої послуги піденного робітника. Він був збентеженим, наче фраза випадково вирвалася з нього. Саме ці слова задали тон усьому фільму.
"Утримати гору" (To Hold a Mountain)
Документальний фільм, який здобув World Cinema Grand Jury Prize: Documentary, розповідає про матір-пастушку Гару та її 13-річну доньку Наду. Щоліта вони повертаються на родове пасовище в Чорногорії, щоб доглядати худобу, збирати трави й жити в гармонії з горою, яку називають “Матір’ю”.
Однак їхнє розмірене існування опиняється під загрозою: уряд планує створити на плато Синяєвіна військовий полігон НАТО. Гара стає лідером боротьби за збереження гори, а дорослішання Нади та насильство навколо змушують її переосмислити минуле й майбутнє.
“Це місце ми відкрили у 2017 році — друге за площею пасовище в Європі, на висоті 2000 метрів, — розповідають режисери. — Ми зустріли Гару й Наду якраз тоді, коли дізналися про плани перетворення гори на полігон. З першої зустрічі стало зрозуміло: їхнє життя — частина більшої оповіді. Понад сім років ми жили з ними, збираючи моменти, які передають силу цього місця та його людей. Гара та Нада втілюють матерів і дочок протягом століть, які плекали свою землю. Фільм досліджує взаємозв’язки між жінками й землею, патріархатом, мілітаризацією, обов’язком та любов'ю”.
"Відвези мене додому" (Take Me Home)
Фільм, який отримав Waldo Salt Screenwriting Award: U.S. Dramatic, розповідає про Анну, 38-річну всиновлену кореянку з когнітивними особливостями. Вона доглядає за літнім батьком із деменцією, прагнучи зберегти рівновагу між піклуванням про родину та власним життям.
Фільм ніжно показує щоденну працю любові та знесилення, а також недоліки американської системи охорони здоров’я, яка кидає людей з інвалідністю та їхні сім’ї наодинці з проблемами.
“Цей проєкт виник з мого особистого досвіду — світ не створений для моєї сестри Анни, яка має когнітивні порушення. Я не мала наміру знімати фільм про “подолання” інвалідності. Мене цікавило, як очікування, відносини й оточення можуть підтримати людину або перешкодити їй. Ми працювали над фільмом так само, як у родині піклуються одне про одного — з імпровізацією, довірою, гумором і безперервною адаптацією. Через конкретну історію розкривається загальна правда: складна, суперечлива, але глибоко людяна природа любові та відповідальності”.