Алла Мосієвич
Нещодавно я взяла участь у двох заходах, які несподівано знайшли спільний відгук: лекції про донорство крові та зустрічі із Сергієм Жаданом.
На перший погляд, ці події здаються різними. Однак, чим більше я роздумую над ними, тим чіткіше бачу спільну нитку — наповнення.
Не випадково ініціатива Інституту стратегії культури, в рамках якої відбулася лекція про донорство, має саме таке найменування. Її концепція одночасно проста і прекрасна: поповнювати банк крові для порятунку життів, та наповнюватися культурою, аби знаходити внутрішні сили для життя та дій.
Банк крові не збагачується самостійно
Під час лекції провідний хірург екосистеми UNBROKEN поділився деякими фактами, які мене надзвичайно вразили. У критичних обставинах, коли час на пошук донорів вичерпано, медичні працівники та військовослужбовці нерідко вимушені самостійно здавати кров. Це викликає глибоку шану. Водночас виникає роздум: такого не повинно бути.
Пільги в Україні: які передбачені для донорів крові
Люди, які вже несуть колосальний тягар, іноді змушені брати на себе й цю додаткову відповідальність. Особливо тривожить той факт, що, попри триваючий конфлікт та величезну потребу в крові, кількість донорів в Україні значно менша, ніж у багатьох країнах, що живуть у мирний час.
Тим часом, кров під час війни є ресурсом, значення якого приблизно дорівнює лікам, транспортним засобам чи засобам зв’язку. Без неї порятунок людей стає набагато складнішим, а часом і неможливим.
Кров не чекає сприятливіших обставин
Допоки триває війна, потреба в донорській крові залишається стабільною. І саме тому банк крові повинен поповнюватися не після екстрених ситуацій, а завчасно. Адже кров може знадобитися кожному з нас. І саме тоді, коли ми найменше цього очікуємо.
Ще кілька цифр вразили не менше. Одна донація здатна допомогти врятувати життя до трьох осіб. А внесок медиків та донорів у порятунок пацієнта часто оцінюється приблизно як 50 на 50.
Інколи значні суспільні питання раптово стають надзвичайно особистими
Для мене особисто донорство — це не зовсім абстрактна тема. Колись один лікар намагався відрадити мене від цієї ідеї. Однак я наполягла, знайшла іншу лікарку і все ж таки здійснила це.
Надбавки до пенсії: яку доплату можна отримати за донорства
Згодом життєві обставини внесли свої корективи, і цю історію було поставлено на паузу.
Але після лекції я раптом задумалася: можливо, настав час пройти повторне обстеження і поставити собі питання: а чи не час повернутися? Бо інколи продуктивні розмови залишають по собі не тільки нові знання, а й нові рішення.
Вони також нагадують: будь-яка допомога іншим починається з наявності власного ресурсу.
Щоб ділитися, потрібно мати чим ділитися
Проблема лише в тому, що ресурс — це обмежена величина. Ми не можемо безкінечно витрачати сили, увагу та енергію на все одночасно. Тому рано чи пізно доводиться робити вибір.
Можна спрямовувати цей ресурс на донорство, взаємопідтримку, допомогу іншим людям та справи, які вважаються важливими. А можна витрачати його на нескінченне обурення, знецінення та боротьбу з тим, що не подобається.
Ми ретельно відстежуємо пульс, сон та фізичну активність. Але якби існував вимірювач емоційних витрат, він, я підозрюю, розкрив би про нас не менше цікавих деталей.
Банк зневаги поповнюється напрочуд легко
Тут не потрібні навчальні лекції. Не потрібні маркетингові кампанії. Не потрібні спеціальні нагадування. Іноді достатньо кількох секунд, щоб знецінити чужу працю, зусилля чи саму людину.
Користь без радості — шлях до виснаження: як знайти свою точку ресурсу
На жаль, деякі речі в суспільстві поширюються значно швидше, ніж культура взаємної підтримки. Визнаю: я теж іноді зауважую за собою подібні прояви.
Саме тут мені й прийшла на думку одна дуже практична ідея
Дещо раніше того ж дня я відвідала автограф-сесію Сергія Жадана в Хартія-Хабі, де збирали пожертви на підтримку наших військових. Під час короткої бесіди знайшлося місце і для згадки про Сковороду — автора, до якого ми обоє ставимося з великою повагою і симпатією.
А вже наступного дня ці дві події несподівано склалися для мене в єдину розповідь.
У центрі цієї історії опинилася давня й слушна підказка
Григорій Савич, на мій погляд, залишив нам безцінне керівництво щодо джерел ресурсів для важливих суспільних завдань. Адже коли людина знаходить споріднену сферу, її життя, як правило, стає менш виснажливим і більш енергійним.
Також зменшується потреба конфліктувати з усім, що не подобається. Зменшується необхідність доводити щось усьому світу. Зменшується бажання применшувати досягнення інших.
Натомість залишається більше сил для того, що справді має значення.
Що далі, то сильніше я переконуюсь: ідея спорідненості стосується не лише професійної діяльності
Вона охоплює книжки, музику, людські стосунки, мистецтво і навіть способи мислення.
Хтось віддає перевагу джазу. Хтось — року. Хтось — Ван Гогу. А комусь це не близьке.
Світ Сковороди: у Києві відкрилась виставка з нагоди 300-річчя від дня народження видатного філософа
І це природно. Не все створене для кожної людини.
Саме тому значну частину своєї енергії, часу та уваги варто спрямовувати на пошук не чужих недоліків, а власних джерел сили. Бо наші ресурси надто обмежені, аби марнувати їх у суперечках з тими, хто просто бачить світ по-іншому.
Ми досконало розуміємо, що полуниці потребують одного типу ґрунту, латаття — іншого, а сосна — третього
Нікому не спадає на думку критикувати дуб за небажання рости посеред водойми. Але коли йдеться про людські стосунки, ми раптом дивуємося.
Як це комусь не подобається те саме, що й мені?
Як це хтось не розуміє книгу, яка мене захопила?
Як це комусь близький джаз, а комусь — метал?
Світ насправді влаштований значно складніше та різноманітніше, ніж нам іноді хотілося б. І, можливо, саме тому він досі не вичерпався від одноманітності.
І тут виникає питання, яке важко оминути
Після тих двох подій я все частіше поверталася до одного й того ж питання.
Ми часто говоримо про дефіцит ресурсів: часу, сил, фінансів, донорської крові. Але значно рідше нас хвилює інше: крізь які прогалини витікає наш ресурс?
Можливо, саме тому Сковорода залишається актуальним і досі. Бо його концепція спорідненості — це не лише про покликання. Це ще й про вміння не розпорошувати себе. Особливо в ті часи, коли ресурсів бракує загалом.