Один з найочікуваніших релізів Книжкового Арсеналу, який триватиме з 28 до 31 травня включно, — роман “Опівнічні діти” знаменитого британського письменника Салмана Рушді. У 1981 році він завоював Букерівську премію та приніс автору всесвітню відомість і статус класика світової літератури. Чому дана книга особливо важлива для українського читача, читайте далі.
Реклама.
Салмана Рушді часто величають автором “масштабних романів”, котрі намагаються вмістити не просто фабулу, а цілий світ з його безладом, стражданням і величезною кількістю людських доль. Його роман “Опівнічні діти”, що вийшов друком у 1981 році, досі вважається одним з найзначущіших текстів минулого століття. Він моментально зробив маловідомого 34-річного автора, що народився в Індії, провідним літературним голосом своєї епохи. І це єдиний роман в історії, який тричі визнавали найкращим: “Букер” 1981 року, “Букер Букерів” 1993-го і “Супер-Букер” 2008-го.
Сьогодні Рушді лишається однією з провідних фігур світової літератури, а його ім’я міцно асоціюється зі свободою слова. При цьому саме “Опівнічні діти” нерідко називають романом, що ідентифікував його як автора.
Сюжет твору розгортається довкола дивного збігу: головний герой Селім Сінай з’явився на світ рівно опівночі 15 серпня 1947 року — у момент проголошення державної незалежності Індії. Разом із ним і інші “опівнічні діти”, кожен зі своїм надприродним обдаруванням. Завдяки незвичайному дару, телепатичному зв’язку, Селім здатний занурюватися в їхні голови й намагається створити щось на зразок ментального парламенту. Але цей магічний реалізм стикається з дійсністю: кожен вчинок героя відбивається в подіях і долі країни, а його здоров’я і добробут нерозривно поєднані з існуванням Індії, яка переживає розчарування, війни і релігійні розколи.
Початкові розділи ще не про Селіма. І це спосіб, у який Рушді конструює роман. Він ніби навмисно відкладає момент появи героя, аби показати: жодне народження — ні людське, ні історичне — не походить з нічого.
Спочатку читач потрапляє до Кашміру початку ХХ століття: в родинні історії, побутові сцени, випадкові зустрічі і дрібні деталі, котрі спочатку здаються безладними, але поступово складаються в єдину картину. Індія тут жива, галаслива, переповнена людьми, мовами, ароматами та історіями.
У казковому, засніженому Кашмірі із тихими озерами і долинами дід-лікар закохується в майбутню бабусю героя через… дірку в простирадлі. Згодом роман переміщається в галасливий і задушливий Бомбей — місто спеки, натовпів, ринків і постійного гамору. Рушді настільки щільно насичує його запахами, побутовими деталями і випадковими персонажами, що місто майже починає відчуватися фізично.
І коли Селім вже нарешті з’являється на світ, це сприймається не як старт сюжету, а як точка, в якій усе написане до цього складається в цілісну історію.
Рушді працював над романом п’ять років. Письменник зазначав, що мріяв про розлогу історію з безліччю сюжетних ліній. Тож, аби віднайти бажаний розмах оповіді, він перечитував Гоголя, Дікенса, Рабле, Томаса Манна, “Махабхарату” і “Рамаяну”. А ще додав туди дух Боллівуду.
Письменник запозичив багато автобіографічних деталей під час створення роману: Селім мешкає в тому ж районі Бомбея (Мумбаї) і відвідує ту ж школу, що й сам Рушді в дитинстві. А ще він зробив те, на що мало хто наважувався: почав руйнувати англійську мову. Замість вишуканої літературної англійської він намішав туди гінді, урду, бомбейський сленг і східні метафори. Сам Рушді називав це чатніфікацією — як гострий індійський соус чатні, де все поєднується в один вибуховий смак.
Саме ця різноманітність голосів і робить роман таким живим. Місцями він може здаватися хаотичним або навіть надмірним, але в цьому і є його цінність. Це відчувається і в українському перекладі, який зберігає ритм, багатошаровість і мовний експеримент Рушді.
Селім — ненадійний оповідач, і через це роман працює з ідеєю суб’єктивної пам’яті, яка часто виявляється складнішою за офіційні версії історії. Він щиро і з іронією вважає себе винним чи причетним до всіх головних подій в історії країни. Рушді спеціально дозволяє своєму головному герою помилятися в датах і фактах. І це ще один із цікавих прийомів роману: особиста пам’ять тут часто звучить більш правдиво за офіційну історію, яку невпинно переписують.
“Опівнічні діти” — це водночас родинна сага, магічна історія і потужна панорама зародження нації. Для українського читача цей роман має особливу значущість. Це книга про болісне становлення нації крізь травми колоніальної залежності, помилки та втрату ілюзій. Історія Селіма читається особливо гостро, оскільки дуже добре показує, як життя окремої людини може виявитися нерозривно поєднаним із долею країни.