Рукав’янка, рукав’єнка, рукавівка — жіноча вишиванка з довгими та багато декорованими рукавами. Це, можливо, найвишуканіший тип вишитих сорочок, що є в Україні. Разом з етнологинею, збирачкою старовинного українського вбрання, галеристкою та дизайнеркою Роксоланою Шимчук ділимося тим, що слід знати про них.
Фото: Тетяна Ерхарт
Рукав’янки реально побачити в Музеї Гуцульщини, що в Коломиї. Там зберігаються декілька зразків кінця ХІХ — початку XX століть. Опис лаконічний та сухий: “Сорочка жіноча, зроблена з домотканого полотна, тунікоподібного фасону, з довгими пришитими рукавами. Вишита червоними, синіми, жовтими нитками з бавовни, технікою “кучерявий шов”. Три смуги узору вуставки заповнені “розетами” у восьмикутному оздобленні, поміж смугами потрійні кольорові декоративні шнури. Нижня частина рукава цілком заповнена малими восьмипелюстковими квітами. Внизу рукава зібрані, вузький манжет прикрашений лінією квіток. Біля шиї сорочка щільно “поморщена”, вузькі обшивки прикрашені “кривулькою”. Розріз зашитий червоними “стовпчиками”".
Реклама. 
Насправді багато вишиті сорочки дарують незабутні відчуття. Вони виглядають дуже сучасно і, здається, що їх просто інтегрувати в гардероб XXI століття.
Роксоляна Шимчук зауважує, що рукав’янку кожна дівчина створювала для себе власноруч.
Переглянути цей допис в Instagram
"Одяг мав велике значення. Від того, як одягнена дівчина, чи багато на ній прикрас, намиста, наскільки пишна вишиванка, деякою мірою залежало те, наскільки успішно вона одружиться. Нерідко одяг дівчини міг коштувати дорожче, ніж усе господарство її родини".
Головна прикраса рукав’янок — густа вишивка, що вкриває розкішні рукави майже повністю.
На виготовлення рукав’янки могли витрачати роки: спочатку треба було висіяти та виростити льон. Далі — виткати з нього полотно. Вибілити. Чим світліше полотно, тим більш престижною була сорочка, тому що це вказувало на працьовитість дівчини. Вишивання ж лишалося “на десерт”.
Якщо дівчина походила з багатої сім’ї, де були наймити, які працювали на полі, то вона могла вишити свою рукав’янку відносно швидко, оскільки мала багато вільного часу. Дівчатам з бідних родин доводилося вишивати вночі, при свічці. Взимку часу на вишивання було більше, бо роботи на полі не було.
Сто років тому, — пояснює пані Роксоляна, — за одягом можна було побачити соціальний стан жінки, чи одружена вона, чи вдова, чи постить, чи в жалобі: про це говорили коштовності, розкіш сорочки, аксесуари, елементи одягу.
Рукавівку носили здебільшого незаміжні дівчата та молоді жінки. Жінкам старшого віку так одягатися було не прийнято: занадто охайно, занадто святково.
Фото: Тетяна Ерхарт
Роксоляна Шимчук говорить, що рукав’янку вдягали на Великдень, Різдво, Трійцю — одягалися до храму, який був осередком не тільки релігійного, а й суспільного та культурного життя. Громада збиралася, розв’язувалися поточні питання. Після відправи у церкві хлопці могли залицятися до дівчат. Мати гарну сорочку було питанням престижу.
Існує міф, що дівчата брали вишивку на вечорниці та прикрашали свої сорочки там. На вечорницях дійсно вишивали — але прості речі, наприклад, рушники. Коли мова йшла про сорочки, то їх вишивали наодинці, зберігаючи деталі оздоблення в секреті, щоб потім вбрання мало ефект несподіванки. Сорочка мала бути сюрпризом.
Рукав’янки були характерні для всіх регіонів України. У них одружувалися, в них виходили на значні свята. У деяких регіонах України весільну сорочку берегли до смерті — “В чому до шлюбу, в тому і в могилу”.
Сорочка жіноча. Рукав’янка. Західне Поділля (тепер Тернопільська обл.). З приватної колекції Роксоляни Шемчук
Пані Роксоляна пригадує, як під час їхніх етнографічних мандрівок бабусі показували свої чудові рукавівки та говорили, що це вбрання, в якому їх мають поховати. “Шедеври підуть у землю!” — не витримувала вона. “А в чому я стану перед Господом Богом?” — відповідали бабусі.
І в цьому було щось оптимістичне. “У народі смерть не була трагедією. Гуцули навіть в кінці XX століття дуже філософськи ставилися до неї – як до переходу в іншу реальність”. Однак це, безперечно, вже зовсім інша оповідь.
Придбати рукав’янку можна у колекціонерів або замовити сучасну. Вартість буде залежати від рівня складності вишивки, її багатства, колекційної цінності тощо, — каже пані Роксоляна. Ціна може сягати трьох тисяч доларів. Якщо це дійсно рідкісний та цінний вінтажний екземпляр, то з ним треба буде обходитися дбайливо, щоб передати у спадок, а щоб носити — замовити сучасну копію старовинної. Якщо це сучасні речі, то доглядати за ними простіше. Зазвичай відповідні інструкції йдуть в комплекті з одягом.
