На Каннському кінофестивалі презентували нову стрічку Ніколаса Віндінґа Рефна "Її особисте пекло". Ця некваплива робота з майже відсутньою фабулою наражається на гостру критику від преси. Кінокритик Соня Вселюбська пояснює, чому все ж таки варто дочекатися появи кінокартини в українському кінопрокаті.
Складно переоцінити той колосальний вклад, який Ніколас Віндінґ Рефн зробив у сучасне візуальне мистецтво. Беззаперечний лідер неонового сяйва, заплутаної артхаусної оповіді та роботи з перспективними обдарованими акторами, його найзнаменитіший фільм "Неоновий демон" без сумніву є сучасною класикою кіно. Нещодавно в бесіді перед кінооглядом Рефн навіть пожартував, або, можливо, сказав правду, що популярна студія Neon отримала свою назву завдяки успіху його фільму. "Неоновий демон", що вийшов на екрани у 2016 році і розповідав про ексцентричне середовище моделей у Лос-Анджелесі, надав значний кар’єрний поштовх головній виконавиці Ель Фаннінг. А самому творцю – фінансову довіру від кінокомпаній, оскільки своїми кінострічками він залучав молоду синефільську публіку, завжди готову до епатажних експериментів з формою. Рефн також презентував нам декілька чудових серіалів, таких як "Too Old to Die Young" або "Copenhagen Cowboy", і, враховуючи його тісну співпрацю та приятельські відносини з легендарним японським геймдизайнером Хідео Кодзімою, шанувальники Рефна, здається, згодні прийняти будь-який його твір.
Реклама.
Проте, коли Канни оприлюднили основну програму та не включили новий фільм Рефна "Її особисте пекло" до конкурсної секції, це трохи стривожило критиків. Зазвичай подібні дії сигналізують про не найкращу якість кінострічки, проте все ж вагомий зірковий рівень, якого цьогоріч відчутно не вистачає на червоній доріжці на тлі помітного дефіциту голлівудського кіно, фільм все одно забезпечив. Зрештою, переглянувши фільм, ці очікування підтвердилися: "Її особистому пеклу" зовсім не місце в конкурсі, оскільки він зовсім не націлений на будь-які наративні трактування чи серйозність своїх задумів, він існує у власному вимірі, а отже, і заслуговує на особливий розгляд.
Описати сюжетні події цієї майже двогодинної кінострічки важко, оскільки вона збудована на радикальній абстракції, яка має на меті швидше передавати аудіовізуальні образи, ніж щось зв’язне. В загальних рисах – дії фільму розгортаються в невизначеному майбутньому посеред мегаполісу, прямо у пеклі антиутопічного капіталізму, де стоять лише поодинокі готелі, оповиті темними хмарами. В певний момент камера фіксується на головній героїні, яку грає ефектна Софі Тернер. Вона разом зі своїми подругами акторками-моделями бере участь у науково-фантастичному фільмі свого батька, від краси та творчості якого дівчата колективно божеволіють. Одного вечора він розповідає їм чи то вигадку, чи то правдиву історію про жахливого серійного вбивцю, який шукає свою доньку, знищуючи молодих дівчат у цих фешенебельних готелях. Перелякані дівчата, здається, стають випадковими свідками такого вбивства, спостерігаючи у вікно сусіднього готелю. Раптово фільм переходить чи то у флешбек, чи то у фантазію, переносячи нас в азійську державу. В цій частині головним героєм є американський вояк, що рухається крізь густий туман та сутички з підозрілими військовими. Все, що відбувається далі, не заслуговує переказів і чекає лише на тлумачення відданих глядачів.
Цього американського солдата втілює актор Чарльз Мелтон, який є головною зіркою фільму, навіть затьмарюючи своєю присутністю ту низку моделей і талановитих, поки не дуже відомих акторок, що були раді працювати з Рефном. Мелтон, який нещодавно вразив Канни своєю появою у фільмі Тодда Гейнса "Травень-грудень", здається, переживає свій зоряний час. Зовсім недавно на Netflix вийшов другий сезон серіалу BEEF, де Мелтон грає одну з ключових ролей, і постає питання: чому ми досі не бачимо цього актора всюди?
Актор американсько-корейського походження, зі своїм привабливим обличчям і атлетичним тілом, якому лише трохи за тридцять, чудово вписується в чуттєво-неоновий світ Рефна. Режисер витягує максимум з його м’язистого тіла в напівтемряві під фіолетовим освітленням, надаючи чимало великих планів його обличчя та спини зі шрамами від шкіряного батога. Власне, це все, чим може порадувати "Her Private Hell": аудіовізуальною втіхою за повільним плином мрії, що в цілому більше нагадує модний кліп або проморолик до відеогри, аніж кінофільм у звичному розумінні.
Критики жартують, що Рефн зняв свою версію "Мегалополіса" Френсіса Форда Копполи, який два роки тому шокував Канни своїм незв’язним сюжетом, значними бюджетом і був сприйнятий снобістськими критиками вкрай негативно. Але Коппола тоді зняв свій проєкт мрії, виношуючи його понад три десятиліття, і присвятив його своїй померлій дружині, і Рефн насправді теж має право на більш поблажливе сприйняття. Незадовго до зйомок режисер пережив клінічну смерть і був відсутній у людському світі цілих 25 хвилин, і цей досвід лежить в основі його нового фільму. Зрештою, на пресконференції, коли журналіст запитав у нього про цей досвід, режисер заплакав і зізнався, що "незадовго до цієї короткої смерті мені здавалося, що моя кар’єра вже закінчилася, але коли мене повернули до життя, наче Франкенштейна, я зрозумів: я можу почати знову, бо мені був даний цей другий шанс, який я не міг змарнувати". Безсумнівно, це була найемоційніша та найвідвертіша пресконференція цьогорічного фестивалю.
І незважаючи на ці сентименти, преса висловлюється проти "Її особисте пекло" надзвичайно гостро. Його критикують за недостатню шаленість того, що відбувається на екрані, або за недостатньо відшліфовану красу його форми, тобто критики хотіли б, щоб автор радикальніше пішов в одну з цих сторін. Хоча ця критика і має право на існування, довіряти різкому негативу від критиків з Каннського кінофестивалю варто з обережністю: переглядаючи по декілька фільмів на день, багато авторів забувають про справжніх прихильників режисера, які дивитимуться цей фільм зі свіжим поглядом.
І хоч би що там казали про сюжет, усі авторські ознаки Рефна, з його витонченістю зйомки, розкішними декораціями, якісно підібраним музичним супроводом і, нарешті, його чутливою інтуїцією до вибору акторів, усе це присутнє сповна. Питання лише в тому, з якою інтенсивністю та в якій загальній гармонії фанати режисера готові ці елементи сприймати. На щастя, український дистриб’ютор Артхаус Трафік вже придбав фільм для українського показу, тож фанатам час очікувати на прокат.