Агата Крісті — найбільш комерційно успішна письменниця у світовій історії: визнана майстриня детективного жанру, незрівнянна авторка бестселерів, чиї твори розійшлися тиражем у два мільярди примірників більш ніж сотнею мов. У травні українською мовою вперше буде видано її "Автобіографію" – знакова книга, яку вважають найбільш захопливим твором авторки.
У книзі, над якою Агата Крісті працювала понад 16 років, авторка відверто ділиться спогадами про своє життя. Починаючи з кінця XIX століття, часів раннього дитинства, через два шлюби та дві світові війни, до кругосвітньої мандрівки. Про участь в археологічних експедиціях зі своїм другим чоловіком, Максом Маллованом, про літературний досвід та ідеї, що перетворилися на всесвітньо відомі романи. Про життєвий шлях жінки, яка зростала в консервативному суспільстві та не могла навіть мріяти про освіту й професію.
Реклама.
Радимо до прочитання уривок з "Автобіографії", що публікується у видавництві Stretovych.
…
Ми незмінно залишаємося тими, ким були у три, шість, десять або двадцять років. Особливо це помітно саме у шість чи сім, оскільки ми ще не надто прикидаємося кимось іншим, тоді як у двадцять втілюємо певний образ або ж намагаємося відповідати вимогам моди. Якщо в тренді інтелектуали — стаєш інтелектуалом. Якщо дівчата легковажні та кокетливі — ти легковажна й кокетлива. Але час минає, і згодом підтримка придуманого образу виснажує, тож ти поступово повертаєшся до істинної себе. Це інколи дивує інших, але для тебе особисто — наче камінь з душі.
Іноді замислююся, чи не так само це відбувається в літературі. На початку пишеш під великим впливом когось, і, волею-неволею, несвідомо копіюєш цей стиль. Він тобі, зазвичай, не підходить, тому й пишеш не дуже добре. Але з часом вплив зменшується. Ти й далі захоплюєшся певними авторами, навіть бажала б писати так, як вони, але чудово усвідомлюєш: це тобі не до снаги. Мабуть, приходить літературна покірність. Та я була б безмежно щаслива, якби вміла писати, як Елізабет Боуен, Мюріел Спарк чи Ґрем Ґрін, але знаю, що це неможливо — і мені ніколи б не спало на думку їх наслідувати. Я зрозуміла: я — це я, і я вмію робити те, що мені до снаги, а не те, чого мені постійно хотілося б. Як написано в Біблії: “Хто з вас, журячись, може додати хоч один лікоть до свого зросту?”
Я зрозуміла: я — це я, і я вмію робити те, що мені до снаги, а не те, чого мені постійно хотілося б.
Часто згадую картинку з моєї дитячої кімнати. Здається, я отримала її на одній із регат у грі “Збий кокос”. На ній було написано: “Якщо не можеш бути машиністом, змащуй колеса” — кращого життєвого принципу не знайти. Вважаю, я завжди його дотримувалася. Пробувала себе то в одному, то в іншому, але, знаєте, ніколи не зупинялася на тому, що мені не вдавалося або до чого не мала таланту. В одній зі своїх книг Румер Ґодден створила перелік, що вона любила і що не любила. Мене це зацікавило, і я відразу склала свій власний. Мабуть, тепер можна додати ще один: чого я не вмію і що я вмію. Перший перелік, звісно, буде значно більшим.
Зі спортом у мене ніколи не складалося; гарної співрозмовниці з мене ніколи не вийде; на мене так легко вплинути, що мені потрібен час на самоті, щоб зрозуміти, що я насправді думаю або що маю зробити. Я не вмію малювати; не вмію розфарбовувати; не вмію ліпити чи робити гравюри; не вмію швидко щось робити, не розгубившись; не вмію легко висловлювати свою думку — мені простіше писати, ніж говорити.
Я можу обстоювати свою позицію, коли йдеться про принципи, але не більше. Навіть якщо я знаю, що завтра вівторок, а мені чотири рази скажуть, що завтра середа, то після четвертого разу я погоджуся з цим і поводитимусь відповідно.
Зі спортом у мене ніколи не складалося; гарної співрозмовниці з мене ніколи не вийде; на мене так легко вплинути, що мені потрібен час на самоті, щоб зрозуміти, що я насправді думаю або що маю зробити.
Що я вмію робити? Що ж, вмію писати. Могла б бути непоганим музикантом, але не професійним. Вмію акомпанувати вокалістам. Я вмію знаходити вихід зі скрутних ситуацій — одне з моїх найкорисніших умінь; ви були б вражені, побачивши, що я можу зробити зі шпильками та булавками у побутових негараздах. Саме я виготовила хлібну кульку, прикріпила її до шпильки, шпильку зафіксувала сургучем на кінці жердини для вікон — і так дістала мамині вставні зуби, що впали на дах зимового саду! Ще я успішно приспала хлороформом їжака, який заплутався в тенісній сітці, і таким чином його визволила. Можу сказати, я доволі корисна в домашньому господарстві. І таке інше. А тепер — що я люблю, а що ні.
Я не люблю скупчення людей, тисняву, гучні голоси, шум, затяжні розмови, вечірки, особливо коктейльні, тютюновий дим і куріння загалом, будь-який алкоголь (окрім як у кулінарії), мармелад, устриці, злегка теплу їжу, сіре небо, пташині лапи або й саме торкання до птаха. Найбільше я не люблю смак і запах теплого молока.
Я люблю сонце, яблука, майже будь-яку музику, поїзди, головоломки з числами та все, що пов’язано з числами, море, купання, плавання; люблю спати, тишу, сновидіння, їжу, аромат кави, конвалії, більшість собак і відвідування театру.
Я могла б створити набагато кращі списки, які б вражали більше і були б більш значущими, але це була б уже не я. Мабуть, доведеться змиритися з тим, що я — це я.