Хоч суть терміна fast fashion досить прозора, оскільки тлумачення криється в його найменуванні, усвідомити, чому це явище набуло такого розмаху, можна, лише розглянувши індустрію виготовлення одягу в ширшому контексті. У найбільш стислому визначенні “швидка мода” — це актуальні вироби, що оперативно виготовляються і реалізуються за низькими цінами. Однак виробництво та використання одягу в теперішніх масштабах завдає значної шкоди як довкіллю, так і суспільству.
Реклама.
Незважаючи на підвищення зацікавленості юних поколінь до сталого розвитку та етичного виготовлення, сфера fast fashion продовжує активно збільшуватися в обсягах і доходах. За інформацією з дослідження CoherentMI, виключно в Сполучених Штатах обсяг ринку fast fashion у 2025 році оцінювався майже в 46 мільярдів доларів США, а до 2032 року, за прогнозами, він досягне приблизно 68 мільярдів доларів. Це свідчить про те, що попит на мінливі тренди не показує жодних ознак зменшення, а отже, все більше одягу опинятиметься на полігонах для відходів і в магазинах вживаних речей у різних куточках світу.
Що являє собою fast fashion (“швидка мода”)?
Бренд не зараховують до категорії fast fashion лише через ціну, певний асортимент чи конкретну кількість колекцій за рік. Це визначення швидше відноситься до самої концепції виробництва, просування та збуту одягу.
Наприкінці XIX століття колекції видавали у двох циклах: осінньо-зимовий і весняно-літній. “Уся індустрія ґрунтується на системах, які сформувалися після Промислової революції. Вони були розраховані на великомасштабне виробництво, яке дозволяє зменшувати собівартість за рахунок значних обсягів. Саме тому ми змушені виготовляти дуже багато, щоб належним чином сформувати ціну”, — ділиться з Vogue Пріті Гопінат, очільниця програми MFA Textiles і доцентка Parsons. У XXI столітті дані про тренди поступово ставали доступнішими, як і зацікавленість у них. Паралельно з цим розвивалася і система швидкого виготовлення одягу, що спиралася на тогочасні нові технології, зокрема швейні машини. Саме це дозволило виготовляти та продавати все більше одягу.
До 1990-х років цикли трендів стали швидшими. Одними з першопрохідців цього процесу стали бренди Forever21 і Zara, які почали випускати одяг з частотою понад 52 “мікросезони” на рік. Сьогодні, коли соціальні мережі ще більше прискорюють розповсюдження трендів, новітні бренди, що працюють виключно онлайн, такі як Shein і Temu, виготовляють речі ще швидше, використовуючи складні алгоритми, щоб виводити нові зразки на ринок за лічені дні. Іноді це називають ultra-fast fashion.
Чому “швидка мода” є контроверсійним явищем?
Вплив “швидкої моди” на екологію є комплексною та багатогранною проблемою. Перш за все, у звіті Програми ООН з довкілля (UNEP), опублікованому в березні 2023 року, зазначалося, що на модну індустрію припадає до 10% щорічних загальних викидів вуглецю. Якщо говорити про виробництво, то надмірне використання текстилю на основі нафти, зокрема поліестеру, означає, що бренди залежать від викопного палива у виготовленні нових продуктів. Згідно зі звітом Business of Fashion за 2023 рік, “поліестер на основі нафти становить приблизно 50 відсотків усього виробництва волокон”.
“Щоб виготовляти великі обсяги товарів, бренди вибирають найбільш економічні матеріали, — коментує Гопінат. — Проблема в самій системі: речі купують для короткочасного використання, а потім викидають”. Поліестер не розкладається природним шляхом. Він накопичується на полігонах і у воді та поступово вивільняє мікроволокна. Зрештою вони потрапляють у водні екосистеми. Разом з тим, проблемою є і перевиробництво, незалежно від того, чи йдеться про синтетичні волокна, такі як поліестер і нейлон, чи про натуральні, такі як бавовна. Наприклад, для вирощування бавовни потрібна значна кількість води, добрив і пестицидів, якщо не йдеться про дійсно органічну бавовну.
Вплив надмірного виробництва і відходів
Основну частину сучасного одягу створюють таким чином, щоб він відповідав актуальним трендам. Якщо додати до цього те, що його виготовляють якомога дешевше, не дивно, що такий одяг часто розглядають як одноразовий. У 2018 році Агентство з охорони довкілля США (EPA) повідомило, що на звалища потрапило 11,3 мільйона тонн текстилю. Більш того, система пожертвувань у таких країнах, як США та Велика Британія, є недосконалою. Значну частку зайвого одягу, який люди віддають благодійним організаціям, в кінцевому підсумку продають на ринках вживаного одягу в країнах Глобального Півдня, зокрема в Гані та Чилі. Текстиль, який там не вдається реалізувати, в результаті опиняється на сміттєзвалищах або в океані.
“Перевиробництво тримається на плечах найбільш вразливих верств населення у ланцюгу постачання fast fashion, які зазвичай проживають у країнах Глобального Півдня, — розповідає Vogue Семмі Отенг, старший менеджер із взаємодії зі спільнотами в The Or Foundation. — У Гані, звідки я родом, навала цього одягу затьмарює важливу, культурно вкорінену роботу ринку Kantamanto, найбільшої у світі системи повторного використання та апсайклінгу. Це також прискорює занепад місцевої текстильної індустрії та знецінює якість та сентиментальну цінність одягу в очах людей. Усе це відбувається тому, що fast fashion позиціонує одяг як щось одноразове. Один зі шляхів вирішення — скорочення обсягів виготовлення одягу разом із глобально підзвітною розширеною відповідальністю виробника (EPR), яка має забезпечити інвестиції, необхідні для розвитку локальної циркулярної економіки та відродження місцевої текстильної індустрії”.
Права працівників
“Швидка мода” є доступною не лише тому, що для такого одягу використовують дешеві матеріали. Історично працівникам у різних країнах світу, 80% з яких становлять жінки, платять за відрядною системою, тобто за обсяг виготовлених речей, а не за відпрацьований час. Саме тому їхні заробітні плати залишаються вкрай низькими. У рамках цієї системи працівники отримують дуже незначну суму за кожну виготовлену одиницю продукції, тож за повний робочий тиждень можуть заробити лише близько 200 доларів США. У Бангладеші, другому найбільшому експортері одягу у світі, мінімальна місячна зарплата працівників становить лише 113 доларів США.
Проте проблема полягає не лише в оплаті праці. Ланцюг постачання в модній індустрії є розгалуженим і охоплює систему субпідряду на фабриках у різних країнах світу. Через це часто відсутній належний контроль за безпекою працівників. Чимало з них повідомляли про гендерно зумовлене насильство, домагання та небезпечні умови в будівлях, де вони працюють. У 2013 році в Бангладеші обвалилася швейна фабрика Rana Plaza. Внаслідок трагедії загинуло 1 134 людини. Після цього було створено Bangladesh Accord, щоб запобігти подібним катастрофам у майбутньому. Це “незалежна, юридично обов’язкова угода між брендами та профспілками, спрямована на створення безпечної та здорової індустрії одягу й текстилю в Бангладеші”.
Які існують вирішення проблеми?
1. Законодавство.
За останні десять років, а особливо після 2020 року, у різних державах почали пропонувати важливі закони, покликані змінити правила гри для модної індустрії. У США законопроєкт Fabric Act має на меті заборонити відрядну оплату праці по всій країні. Законопроєкт Fashion Act у штаті Нью-Йорк зобов’язуватиме бренди контролювати свій ланцюг постачання. А ще один федеральний законопроєкт, America’s Act, передбачає 14 мільярдів доларів США на розвиток циркулярної моделі в текстильній промисловості.
2. Slow fashion.
Інші способи розв’язання проблеми пов’язані зі зміною звичок людей і переходом до екологічних практик та “повільної моди”. “Slow fashion насамперед означає обдуманий вибір купувати менше речей: здійснювати покупки зважено і віддавати перевагу кільком якісним, довговічним речам у гардеробі замість менш якісного одягу з короткочасних трендів, який ви, можливо, одягнете лише раз, — зазначає Джордж Грем, співзасновник і CEO Wolf & Badger, ритейлера, який спеціалізується на підтримці малих дизайнерів і лідерів сталої моди. — Якщо купувати менше і більш обдумано, у гардеробі поступово залишатимуться речі, які ви справді любите і які носитимете роками”.
Ще одним перспективним рішенням проблеми надмірного виробництва є зростання ринку вживаних речей та апсайклінгу. У нещодавньому звіті ThredUp зазначено, що до 2028 року світовий ринок уживаних речей, за прогнозами, зросте до 350 мільярдів доларів США.
За матеріалом vogue.co.uk