Поділитися
31 березня світ святкує день видимості трансгендерних осіб. Пропонуємо 10 кінострічок і серіалів про трансгендерний досвід, які варто переглянути
Дискусія про гендерну ідентичність у кіноіндустрії давно вийшла за рамки фестивального чи артхаусного кіно. Наразі це багатогранні, естетично довершені історії — від драм до серіалів і документальних подорожей. Вони допомагають зрозуміти досвід трансгендерних людей і відчути всесвіт, де персонажі прагнуть знайти свою унікальність через трагедії, тіло, спогади, відносини та пошуки.
Реклама.
Емілія Перес
Режисер: Жак Одіар, 2024
“Емілія Перес” не вписується у жодні жанрові межі. Це кримінальний мюзикл, неонуар і трансдрама в одному форматі. Оповідь Хуана “Манітаса” Дель Монте — впливового очільника мексиканського наркокартелю, який наважується зникнути, щоб врешті-решт стати тим, ким завжди прагнув бути, — жінкою. Він наймає адвокатку Риту (Зої Салдана), щоб та допомогла йому організувати смерть і знайти найкращих хірургів. Через декілька років Рита зустрічає Емілію Перес — вишукану, шляхетну даму, яка бажає повернутися до своєї сім’ї, але вже в новому амплуа, намагаючись загладити провину свого жорстокого минулого.
Карла Софія Гаскон, акторка, яка зіграла головну роль, стала першою трансгендерною артисткою, яка здобула нагороду за найкращу жіночу роль у Каннах (поділивши її з колегами по фільму).
Дівчина з Данії (The Danish Girl)
Режисер: Tом Хупер, 2015
Візуально бездоганна, але разом з тим дуже особиста та пронизлива кінодрама. Події відбуваються в Копенгагені 1920-х років. В епіцентрі сюжету — подружжя митців, Ейнара і Герди Вегенерів. Їхнє буття змінюється через випадковість: Герда просить чоловіка позувати замість моделі-жінки, щоб встигнути завершити портрет. Цей момент стає поштовхом для Ейнара — він усвідомлює, що жіночий образ, який він назвав Лілі Ельбе, — не просто роль, а його справжня ідентичність.
Гра Едді Редмейна — надзвичайно витончена: трансформація Ейнара на Лілі відбувається прямо перед очима глядача. Але сила персонажа Алісії Вікандер анітрохи не поступається. Герда у її втіленні — зразок безмежної любові та прийняття. Фільм нагадує, наскільки ризикованими були перші спроби в медицині щодо зміни статі. Це розповідь про відвагу бути собою, коли увесь світ (і навіть власна біологія) проти тебе.
Хлопці не плачуть (Boys Don't Cry)
Режисерка: Кімберлі Пірс, 1999
Якщо “Дівчина з Данії” — це елегантна естетська драма, то кінофільм на основі реальних подій “Хлопці не плачуть” — удар під дих. Трагічна історія Брендона Тіни (народженого Тіни Брендон) у виконанні Гіларі Свонк, яка здобула “Оскар” за цю роль. Те, як вона рухається, як глибоко звучить її голос, як вона намагається бути мужньою і разом з тим залишається ранимою, — за гранню реалістичності.
Сюжет такий: трансгендерний чоловік Брендон прибуває в маленьке містечко в Небрасці, щоб розпочати життя з чистого аркуша. Він нарешті почувається собою: знаходить друзів, закохується в місцеву дівчину Лану і стає “своїм хлопцем” у компанії. Але коли його таємницю викрито, приязнь оточення миттєво перетворюється на первісну жорстокість. Режисерка працювала над кінострічкою п’ять років, для цього їй потрібно було вивчати судові архіви. Справжня історія Тіни вразила Америку та привернула увагу до вразливості й прав трансгендерних людей.
“Дівчина” (Girl)
Режисер: Лукас Донт, 2018
Фільм “Дівчина” Лукаса Донта — це відвертий психологічний портрет 15-річної Лари, яка мріє про кар’єру балерини, перебуваючи в процесі трансгендерного переходу. На відміну від соціальних драм, цей фільм зосереджується на внутрішньому конфлікті та метафорі тіла як тюрми: через виснажливі тренування, біль від пуантів і радикальне самообмеження Лара намагається вгамувати свою біологію. Чудова гра Віктора Полстера, професійного танцюриста, дозволяє відчути стан героїні майже фізично, передаючи її нетерплячість і прагнення стати собою без зайвих слів.
Глибини та щемкості стрічці додає лінія стосунків героїні з батьком: його беззастережна підтримка наголошує, що навіть у люблячому середовищі внутрішній біль і дисморфія можуть залишатися нестерпними. Незважаючи на суперечливий і радикальний фінал, фільм залишається потужним вираженням про важкий шлях до гармонії з власним “Я”.
“Вілл і Гарпер” (Will & Harper)
Режисер: Джош Грінбаум, 2024
Тепла, відверта і подекуди дуже кумедна документальна стрічка – розповідь справжньої дружби між відомим коміком Віллом Фереллом та сценаристом Гарпером Стілом, які пліч-о-пліч працювали над шоу Saturday Night Live понад 30 років. Коли Гарпер здійснює камінг-аут як трансгендерна жінка, Вілл, замість того, щоб просто надіслати повідомлення з підтримкою, пропонує подрузі відправитися у спільну мандрівку через усю Америку. Це 16-денний шлях від Нью-Йорка до Лос-Анджелеса, під час якого вони відвідують бари, стейк-хауси та невеликі містечка, намагаючись зрозуміти, як їхня дружба функціонуватиме в нових обставинах.
Тут відсутній сценарій чи навмисний драматизм. Ми спостерігаємо за живими людьми: Віллом, який іноді побоюється поставити “неправильне” запитання, і Гарпер, яка наново вчиться почуватися в безпеці у місцях, що раніше були для неї звичними. Оскільки ці двоє – професійні коміки, – фільм наповнений дотепними жартами.
Фантастична жінка
Режисер: Себастьян Леліо, 2017
Чилійська драма, яка здобула “Оскар” як найкращий фільм іноземною мовою.
Марина — молода офіціантка та обдарована співачка, яка кохає Орландо, чоловіка, старшого за неї на 20 років. Вони планують спільне майбутнє, але раптово Орландо помирає від аневризми. З цього моменту життя Марини трансформується в поле бою. Замість того, щоб надати їй шанс оплакати кохану людину, родина Орландо та державні органи починають ставитися до неї як до злочинниці. Її виселяють з квартири, забороняють прийти на похорон і піддають ганебним перевіркам лише тому, що вона — трансгендерна жінка.
Головну роль виконує трансгендерна акторка з надзвичайним магнетизмом. Себастьян Леліо застосовує дуже яскраві метафори. Один із найбільш пам’ятних моментів — коли Марина йде проти сильного вітру, який буквально згинає її навпіл, але вона не зупиняється. Це ідеальна ілюстрація її буття. Або сцена в нічному клубі, яка перетворюється на дивовижний музичний номер — це втеча від сірої та безжальної реальності.
Трансамерика
Режисер: Данкан Такер, 2005
“Трансамерика” (Transamerica) — це неймовірне поєднання трагікомедії та класичного американського “роуд-муві”. Це кіно, якому вдається бути одночасно проникливим, іронічним і надзвичайно людяним.
Брі — освічена, трохи манірна трансгендерна жінка, яка живе в Лос-Анджелесі й нарешті збирається зробити останню операцію зі зміни статі. Але за тиждень до події вона отримує дзвінок із в’язниці: з’ясовується, у неї є 17-річний син Тобі, про існування якого вона не знала (наслідок випадкового зв’язку в студентські роки). Психотерапевт відмовляється підписувати дозвіл на операцію, поки Брі не розбереться з минулим. Так починається подорож через усю країну, де Брі видає себе за християнську місіонерку, а Тобі навіть не підозрює, хто ця дивна жінка насправді.
Серіал Поза (Pose)
Режисери: Раян Мерфі та Бред Фелчак, 2018–2021 (3 сезони).
Серіал “Поза” (Pose) — перший в історії серіал, де таку велику кількість провідних ролей виконують трансгендерні акторки (ЕмДжей Родрігес, Домінік Джексон, Індуя Мур). Це додає щирості кожному погляду та мізансцені.
Нью-Йорк, кінець 80-х — початок 90-х. Це епоха розквіту бал-культури (ballroom culture), де представники ЛГБТ-спільноти, здебільшого афроамериканці та латиноамериканці, створюють власні “Доми”. У цих Домах вони не просто змагаються в категоріях на зразок “Face” чи “Vogueing”, а знаходять обрану родину. На тлі цього блиску розгортається трагедія епідемії ВІЛ/СНІДу, яка забирає найкращих, і жорстока соціальна нерівність епохи Рейгана.
Серіал “Очевидне” (Transparent)
Режисерка: Джілл Соловей (тепер використовує ім’я Джої Соловей), роки виходу: 2014–2019
Мабуть, найглибша та найвідвертіша сімейна сага десятиліття, тяжке розплутування вузлів всередині однієї інтелігентної єврейської сім’ї в Лос-Анджелесі.
В епіцентрі сюжету — сім’я Пфефферманів. Троє дорослих дітей, кожен з яких загруз у власних кризах, егоїзмі та пошуках близькості, дізнаються, що їхній батько, професор на пенсії Морт Пфефферман, розпочинає життя як трансгендерна жінка на ім’я Маура. Це стає поштовхом, який змушує всіх членів родини переглянути власні кордони, таємниці та ідентичність.
“Ейфорія” (Euphoria)
Режисер: Сем Левінсон, роки виходу: 2019–2024.
Якщо попередні стрічки були зосереджені на процесі переходу або соціальній боротьбі, то “Ейфорія” пропонує щось абсолютно нове: образ героїні, чия трансгендерність є важливою, але не єдиною і навіть не домінуючою рисою її особистості.
Гіперреалістична і разом з тим сюрреалістична драма розповідає про підлітків, які шукають способи втекти від болю, самотності та тиску соцмереж через наркотики, секс і насильство. В епіцентрі сюжету – Ру (Зендея) та її стосунки з Джулс (Гантер Шафер), новою дівчиною в місті. Джулс – трансгендерна дівчина, але серіал не робить з її камінг-ауту основну драму. Вона просто живе, кохає, робить помилки і шукає своє місце в цьому хаотичному світі.
Гантер сама є трансгендерною жінкою, і вона додала в роль Джулс неймовірну автентичність. Її героїня – багатогранна, неземна, творча і дуже відважна, а її стиль задав тренди для цілого покоління.