У серці німецької столиці продовжує роботу Берлінський кінофестиваль. У рубриці “Perspectives”, відведеній під дебютні кінороботи, представили британську стрічку “Анімол” Ешлі Волтерса — чудову, напружену драму про боротьбу за життя у жорсткій колонії для юних злочинців. Одну з провідних ролей у кінокартині виконує 24-річний український актор Владислав Балюк, знаний за фільмом “Я і Фелікс”. Кінокритикиня Соня Вселюбська розмірковує про цю кінострічку, яка безсумнівно стане значним поштовхом у кар’єрі для українського актора.
Реклама.
Із темного екрана чується гомін двох дитячих голосів. Фрагменти хаотичної розмови свідчать про злочинну ситуацію, що завершилася набагато гірше, ніж планувалося. Звук інструменту, вказівки підвестися, миттєва поява поліції — хто винуватець і що конкретно трапилося, так і лишається незрозумілим, оскільки перебуває за межами історії. Вступним кадром постає крупний план головного героя — Троя (Тут Нюют), темношкірого 15-річного підлітка, який прямує до виправної колонії. Проте його погляд далекий від злочинного. Скоріше — це погляд розгубленого, непевномого хлопця, який зробив фатальну помилку й зараз, охоплений страхом, прагне приглушити відчуття перед невідомою реальністю.
У приймальні Трой опиняється на одній лаві з польським юнаком Крістіаном (Владислав Балюк), між якими виникає обережна розмова. Момент взаємної симпатії миттєво руйнується появою місцевого ватажка. Відчувши страх Троя, неначе хижак, він ставить йому перший ультиматум — приховати телефон, інакше зробить усе можливе, щоб перетворити його ув’язнення на справжнє пекло. Такі закони цих джунглів: нападай чи корися, приймай удар і утверджуй авторитет — Трой розуміє це ще до того, як потрапляє до своєї камери.
Ця колонія для молодих правопорушників, розташована на північному сході Англії, являє собою замкнуту клітку без вікон із різким освітленням, тісною їдальнею та загальним приміщенням із тенісним столом, навколо якого встановлені камери. На стіні висить іржава табличка з написом: “Фізична агресія та словесні образи не допускаються”. Вона більше схожа на злий жарт, оскільки нелюдські побиття тут є звичною справою, а наглядачі лише автоматично розтягують напівживих підлітків по кутках. Під час першого ж сніданку Кріс зазнає жорстокої розправи залізним підносом від співкамерника; у мізансцені з’являється Стівен Ґрем — у ролі працівника соціальної служби. Здається, він є єдиним ввічливим працівником цієї установи, яка явно давно втратила свою виправну функцію, залишивши хлопців виживати в цих нелюдських умовах самостійно.
Тож коли Трой опиняється під гнітючим впливом старшого, який змушує його діставати наркотики з-під огорожі, герой Ґрема дає йому просту, проте цінну пораду — триматися поряд із вірними друзями. Таким чином, Трой починає зближуватися з Крісом: незважаючи на глибоку різницю між їхнім культурним походженням і характерами, вони знаходять спільну мову та готові підтримати один одного — чи то для сліз, чи то щоб врятувати від ножа супротивників.
“Анімол” — дебютний повнометражний фільм репера й актора Ешлі Волтерса, знятий на основі його особистого досвіду в підлітковому віці. Востаннє Волтерса яскраво бачили в серіалі “Юнацтво” на Netflix. У цій моторошній історії про хлопця, якого звинувачують у вбивстві однокласниці, Волтерс зіграв поліціянта, що береться за розслідування злочину. “Анімол” можна розцінювати як неофіційне продовження “Юнацтва”, адже в стінах цієї згубної інституції цілком можливо уявити персонажа того мінісеріалу — щоправда, у більш жорстких тонах.
Волтерс, як і чимало інших молодих британських режисерів, цікавиться похмурими реаліями соціальної кризи Великої Британії, де зубожіння і вулична злочинність формують нове покоління молоді. Створюючи безкомпромісний зріз цієї реальності, він водночас прагне гуманного погляду, зберігаючи дух великих майстрів британського соціального реалізму — Майка Лі та Кена Лоуча. Сценарій Ніка Лава вміло передає нюанси такого нестабільного життя, де все крутиться навколо моделі ієрархії сили. Волтерс також використав можливість додати у фільм свій музичний досвід, оскільки естетика кінокартини має відчутний вплив вуличної культури британської провінції — татуювання на обличчях хлопців, специфічний сленг і брутальні реп-біти.
Напевно, головне досягнення режисера — це вправне створення атмосфери напруги, яка зростає в цьому майже клаустрофобному й безнадійному просторі. Безперечно, це обов’язкові елементи для тюремного трилера, однак Волтерсу також вдається провести соціальний аналіз цього мікросвіту, чітко демонструючи кризу тюремної системи загалом. У тих небагатьох епізодах, де хлопцям пояснюють, як правильно складати резюме, вони, дивлячись один на одного, вочевидь думають не про “виправлення”, а про те, як пережити цей день.
Водночас камера здебільшого зосереджена на емоціях хлопців, і в цих інтенсивних крупних планах у їхніх очах дійсно відбивається слід минулих травм як наслідок пережитого досвіду. Це стає очевидним під час візиту матері Троя — залежної від наркотиків жінки, яка намагається не вживати, проте все ще не в змозі пригадати моменти дорослішання власного сина, якого зрештою виховала вулиця. Як підсумок, “Анімол” постає радикальною оповіддю про покинутих дітей зі скаліченим дитинством, де боротьба за виживання полягає не стільки в ухилянні від ударів, скільки в збереженні людського обличчя.
Волтерс не отримав би таких похвал без вражаючої віддачі своїх акторів, яким випали фізично та емоційно важкі ролі. Актори такі ж дебютанти, як і сам режисер, і злагоджена робота цього ансамблю свідчить про взаємну довіру на знімальному майданчику. Те, якими дикими, небезпечно привабливими та водночас по-дитячому вразливими постають ці хлопці в режисурі Волтерса, є основною причиною захоплюватися цією стрічкою.
І серед цього розмаїття юних талантів саме виконання Владислава Балюка виглядає найбільш харизматичним — частково через те, що його персонаж є стороннім у британській системі й потрапляє до цієї установи через доволі безглуздий вчинок. Балюк демонструє захопливу гру, сповнену складною хореографією бійок та драматичних сцен. Водночас його герой вносить у фільм нотки гумору, оскільки Кріс використовує свою балакучість і кмітливість як універсальну зброю проти будь-якого зла.
Своїм проникливим поглядом і виразним профілем акторові вдається втілити світло в цій темряві, де знаходить свій порятунок головний герой і де так майстерно ставить фінальний акцент саме кіно. Після цієї прем’єри, яку вже супроводжують схвальні відгуки західних критиків, які називають його гру видатною, стає зрозуміло: Балюк зробив значний професійний стрибок, за розвитком якого варто уважно спостерігати.