Поділитися
Ми — генерація, яка майже не застосовує люстро, щоб поглянути на себе: мовчазним очевидцем нашої зовнішності відтепер став екран мобільного пристрою. І ось до чого це тягне.
Текст: Мónica Heras, Альона Пономаренко
Реклама.
Достатньо зайти у будь-яку соцмережу або дослухатися до розмови компанії за сусіднім столиком у кафе, щоб усвідомити: б’юті-індустрія переживає зліт. Всі тямлять (або вважають, що тямлять) в найкращих і найсвіжіших процедурах для обличчя, найдієвіших активах, апаратах і приладах для пружної, блискучої, наповненої та гладкої шкіри.
Ринок косметики і далі зростає у світі; Україна – не виняток. Так, в Іспанії 70% споживачів запевняють, що індивідуальний догляд разом із фізичними вправами та релаксацією є одними з головних засобів, що сприяють гарному самопочуттю.
Зацікавлення велнесом та дедалі масштабніше впровадження турботи про себе недвозначно демонструють: ми усвідомили, що здоров’я та самооцінка — речі взаємопов’язані, і що ставити себе в пріоритет — завжди чудова ідея. Хоча, як і у всьому, що надміру, те не на добро. І це добре знає індустрія естетичної медицини, котра також переживає фазу підйому.
Результати дисморфії, що сформована камерами та екранами
Незважаючи на те що тренди вказують на потяг до природних результатів, чимало експертів застерігають: існує розрив між реальним сприйняттям обличчя та викривленим образом, який формується внаслідок постійного споглядання себе на екранах.
“Фронтальні камери, відеовиклики, фільтри та безперервне самоспостереження сформували своєрідне “віртуальне дзеркало”, яке відбиває не те, якими ми є, а версію, змінену кутами знімання, освітленням і алгоритмами”, — пояснює Наталія Хоухам, засновниця клініки Novo Clinic та експертка з клінічної етики.
Вплив цього феномену зумовлений тим, що досі ми не мали стільки шансів споглядати себе, зазначає Хоухам: “Ми годинами дивимося на себе у віконцях відеорозмов, переглядаємо селфі або порівнюємо себе з відфільтрованими образами інших. Це формує нові звички й безперервно створює тиск”.
Доктор Серхіо Кінтеро, лікар естетичної медицини, KOL Endolift і засновник Elegance Medical, бачить, як утворився нереальний стандарт зовнішності: геть гладка шкіра, повна симетрія та витончені риси, які не мають нічого спільного з реальною анатомічною будовою.
“Це безпосередньо впливає на уявлення про нормальність, адже чимало пацієнтів приходять, порівнюючи себе з цифровою версією власного обличчя, якої вони ніколи не бачили у дзеркалі”.
Найсерйознішим, за словами знавця, є те, що це “віртуальне дзеркало” працює як збільшувальне скло, перебільшуючи вади, яких у справжньому житті ніхто не помічає. “Моя робота — нагадати, що людська краса живе в текстурі, у виразі обличчя та в живій, природній асиметрії, які й складають нашу суть”.
Розтлумачити людині, яка приходить на консультацію зі списком “недоліків”, породжених цим віртуальним дзеркалом, — завдання непросте й вимагає високого рівня емпатії та професіоналізму. Доктор Кінтеро розповідає, що камера, світло, портретний режим тощо гіперболізують тіні, зморшки чи об’єми.
“Після цього я проводжу вправу з реальністю: сідаю з пацієнтом і разом з ним дивлюся в дзеркало, щоб розрізнити те, що справді існує, від того, що є лише цифровим артефактом”. За його словами, часто вистачає пояснити, як працює технологія, щоб зняти тривогу. Але дуже часто необхідно зрозуміти, що саме викликає невпевненість і чому.
Не всі спеціалісти настільки чуйні. З власного досвіду можу сказати, як травмує досвід взаємодії з лікарями естетичної медицини, котрі звичним жестом вручають тобі дзеркало і нещадно препарує недосконалості твого обличчя. Лікар елегантно вказує на тіні під очима, на сумно опущені кутики рота, носогубні складки. Потім підтягує шкіру пальцями в потрібному напрямку, щоб продемонструвати, як “спрацює” препарат (спойлер — жоден препарат у житті так не спрацьовує, це не пластика). А ти залишаєшся з відчуттям власної ущербності й невисловленим поривом Take My Money, щоб врешті-решт позбутися цих ганебних проявів суму, віку, стресу чи спадковості на своєму обличчі.
Потім, у нескінченних зумах, ти прискіпливо (і скептично) вдивляєшся у своє обличчя в надії побачити покращення. Чи варто казати, що марно?
Наталія Хоухам говорить про чітку тенденцію до зростання самовимогливості, посилення самокритики, надмірного аналізу дрібних деталей і відчуття, що ти ніколи не маєш “достатньо доброго” вигляду.
Естетичний стрес — новий ворог шкіри
Абіґейл Ардуан, експертка з передової естетики обличчя та директорка центрів Arduan, запроваджує новий термін — “естетичний стрес”. “Коли людина нав’язливо аналізує кожну дрібницю свого обличчя, вона активує внутрішній режим постійної пильності, який викликає м’язову напругу, мікрозапалення і в певних випадках навіть порушує бар’єрну функцію шкіри”, — зазначає вона.
Експертка застерігає, що ця одержимість контролем і корекцією сприяє агресивній поведінці щодо шкіри: ми починаємо надмірно й безсистемно застосовувати активи, постійно змінювати косметику та вимагати негайних результатів.
Також Ардуан наголошує на емоційному факторі, який виникає, коли ми фокусуємося виключно на “дефекті”, втрачаючи здатність бачити шкіру як функціональне ціле. “Шкіра відображає те, що діється в організмі та в нашому житті. Коли стосунки з нею стають неприязними, ми потрапляємо в зачароване коло: естетичний тиск породжує проблеми зі шкірою, а проблеми зі шкірою підживлюють естетичний тиск”.
Тут вирішальну роль відіграє професійна діагностика. “Мова йде про розуміння людини, її контексту, способу життя, про те, як шкіра функціонує як орган і як реагує на внутрішні й зовнішні стимули. Саме цей комплексний підхід дає змогу зіставити те, що людина бачить на камері, з тим, що насправді відбувається на рівні шкіри”.
Вона додає, що коли до неї приходять із фіксацією на “дефекті”, який проявляється лише на екрані, її завдання — допомогти встановити реальний стан речей. “Іноді це не проблема шкіри, а проблема сприйняття. Інколи ж існує реальний стан, який варто коригувати, але робити це необхідно, виходячи з фізіології, а не з естетичної надвимогливості. Професійна діагностика має заспокійливий ефект: вона структурує, надає контекст і перекладає те, що людина “бачить” у віртуальному дзеркалі, мовою реальної шкіри. Вона повертає людину до її справжньої шкіри”.