© Кадр із серіалу «Єдина»
Петро Катеринич
Авторка фентезі, 42 роки, Керол Стурка — особа зазвичай нещасна, і саме це стає її головною перевагою в новому всесвіті. Одного ранку людство пробуджується поєднаним у спільну свідомість: всі задоволені, об’єднані та бажають лише одного — аби Керол також стала щасливою частиною цього цілого. Однак вона — одна з тринадцяти, хто має несприйнятливість. ZN.UA повідомляє, як свіжий хіт Вінса Ґілліґана трансформує біологію мурашника в напружений екзистенційний детектив.
Апокаліпсис у зворотному напрямку: коли кінець світу дарує блаженство
Pluribus (оформлено як PLUR1BUS, «Єдина») — новий серіал від автора «У всі тяжкі» та «Краще подзвоніть Солу» Вінса Ґілліґана. Шоу з’явилося на Apple TV+ і вже змінює жанрові уявлення догори дриґом. Це постапокаліпсис без руїн, зомбі-оповідь без крові, антиутопія, де всі радісні.
Серіал здобув 98% позитивних відгуків на Rotten Tomatoes та найбільшу кількість переглядів за всю історію Apple TV+, обігнавши «Розрив» і «Теда Лассо». Оглядачі одноголосно величають Pluribus найбільш неординарним науково-фантастичним витвором десятиліття.
Назва покликається до девізу на гербі США — E pluribus unum («З багатьох — єдине»). Але те, що для батьків-засновників слугувало метафорою політичного об’єднання, у світі Ґілліґана стає буквальним явищем: позаземний вірус, переданий через радіоімпульс із віддаленості 600 світлових років, трансформує людство на «підключених» — сукупну свідомість, де кожен має моментальний доступ до думок, пам’яті та знань усіх інших.
Кадр із серіалу «Єдина»
Серіал бере основний політичний міф Америки — єдність із багатьох — і випробовує його на міцність. Чи прагнемо ми істинної єдності, якщо вона означає, що ми всі станемо тотожними? «Найбільш нещасна людина на планеті має врятувати світ від щастя» — так звучить слоган. І в цій парадоксальній формулі прихована головна філософська дилема.
Біологія сукупного інтелекту: від мурашника до людства
За 42 дні до «підключення» астрономи комплексу Ґолдстоун у Каліфорнії зафіксували аномалію: чотиритональний імпульс, який повторювався кожні 78 секунд із відстані 600 світлових років. Коли науковці розшифрували передачу, виявилось, що це — закодована послідовність РНК, яку можна було відтворити в лабораторії.
Вчені синтезували вірус і почали випробовувати на щурах. Один із гризунів вкусив дослідника — запустилася ланцюгова реакція. Вірус передається через слину та тісний контакт, розповсюджується миттєво. Протягом кількох днів він захоплює нервову систему носія, але не вбиває, а переналаштовує. Інфіковані втрачають тяму на кілька хвилин, а прокидаються вже «підключеними»: з’єднаними з мільярдами інших розумів, щасливими, звільненими від страху та розбіжностей.
Кадр із серіалу «Єдина»
Чи ймовірне щось подібне в дійсності? Ідея передачі генетичної інформації через радіосигнал не нова. Ще 2010 року команда Крейґа Вентера створила першу синтетичну клітину, «завантаживши» штучно створений геном у бактерію. Теоретично позаземна цивілізація могла б транслювати генетичний код замість фізичних зразків — це значно ефективніше за міжзоряні мандрівки. Інша справа — чи захотіли б ми його відтворювати. У серіалі вчені не встигли поставити це питання.
Щоб усвідомити, наскільки тривожною є модель «підключення», варто звернутися до реальної біології. Концепція «колективного розуму» (hive mind) — не вигадка фантастів. Це науковий термін, що описує емерджентну поведінку соціальних комах — тобто складні властивості системи, які виникають із простих взаємодій окремих елементів і не можуть бути передбачені з аналізу цих елементів окремо.
Згенеровано на запит автора
Американський ентомолог Вільям Мортон Вілер ще 1911 року в статті «Мурашина колонія як організм» описав те, що нині називають «ройовим інтелектом». Окрема мураха не здатна вижити самостійно і не має свідомості в людському розумінні. Але колонія з мільйонів особин демонструє складну адаптивну поведінку.
Аналогічний механізм використовують медоносні бджоли. Їхній знаменитий «танець-вісімка» (waggle dance) — це метод передачі інформації про місцезнаходження нектару: тривалість і напрямок танцю кодують відстань і кут відносно сонця. Це дозволяє колонії колективно приймати рішення про те, куди направити збирачів. Як стверджують дослідники Томас Сілі та Стівен Пратт, «бджолина колонія має колективну обізнаність, якої не має жодна окрема бджола».
Темний бік «підключення»
Серіал Pluribus навмисно уникає слова «інфекція», замінюючи його евфемізмом «підключення». Але біологія знає безліч прикладів, коли організм втрачає контроль над власною поведінкою.
Найбільш відомий приклад — гриб Ophiocordyceps unilateralis, що надихнув творців серіалу «Останні з нас». Цей паразит інфікує мурах-деревоточців у тропічних лісах: спори проникають крізь кутикулу комахи і поширюються тілом, поглинаючи внутрішні органи. Гриб перехоплює контроль над нервовою системою мурахи, змушуючи її покинути колонію, піднятися на певну висоту — рівно 25 сантиметрів, що є оптимальним для розповсюдження спор, — і вчепитися щелепами в лист. Там комаха застигає, а з її голови проростає плодове тіло гриба, яке розсіює спори на нових жертв. Грибу навіть не потрібно проникати в мозок: він виділяє біоактивні сполуки, що впливають на м’язові волокна напряму.
Кадр із серіалу «Єдина»
Ще один паразит, що змінює поведінку господаря, — одноклітинний організм Toxoplasma gondii. Він потребує котів для розмноження, тому, інфікуючи мишей, змінює їхню поведінку: гризуни перестають боятися запаху котячої сечі й навіть починають тягнутися до хижака. Результат передбачуваний — миша потрапляє до шлунку кота, а паразит завершує свій життєвий цикл. Токсоплазма заражає і людей — за даними систематичних оглядів, близько третини світового населення є її носіями, хоча показники різняться залежно від регіону. Низка досліджень пов’язує токсоплазмоз із підвищеною схильністю до ризикованої поведінки та імпульсивності, та ці кореляції залишаються предметом наукових дискусій.
Зрештою, вірус сказу (RABV) — один із небагатьох, які напряму змінюють поведінку ссавців, викликаючи агресію та схильність кусати. Це еволюційна адаптація: сказ передається, зокрема, через слину, тому «змушує» господаря нападати на інших. Паралель із підключенням у серіалі очевидна: вірус у Pluribus також передається через слину і тісний контакт — але замість агресії приносить блаженство.
Групове мислення: коли колектив нищить індивіда
Ірвінг Дженіс впровадив термін «групове мислення» (англ. groupthink) 1972 року, аналізуючи провальні політичні рішення на зразок операції в Затоці Свиней. Цей феномен описує ситуацію, коли прагнення групової гармонії пригнічує критичне мислення та призводить до ірраціональних рішень. Члени групи починають цензурувати власні сумніви, щоб не порушувати консенсусу, і в підсумку приймають рішення, яких жоден із них окремо не підтримав би.
Кадр із серіалу «Єдина»
Групове мислення нагадує поведінку «підключених» у серіалі: ілюзія невразливості — група вірить у свою безпомилковість; колективна раціоналізація — ігнорування попереджувальних сигналів; самоцензура — члени групи придушують власні сумніви; ілюзія одностайності — мовчання інтерпретується як згода. Різниця лише в тому, що «підключені» не просто погоджуються одне з одним — вони буквально думають разом.
Кадр із серіалу «Єдина»
Класичний експеримент Соломона Аша 1951 року продемонстрував силу конформізму в лабораторних умовах: 75% учасників принаймні раз погоджувалися з очевидно хибною відповіддю більшості, коли група з підставних осіб одностайно називала коротшу лінію довшою. І це за умов, коли ціною незгоди була лише соціальна незручність — не обіцянка вічного блаженства, як у Pluribus.
Філософія нещастя
Одна з найзухваліших речей, які робить Pluribus, — відмова від героїзації протагоністки. Ріа Сігорн грає Керол — людину справді нестерпну: цинічну, саркастичну, не здатну на близькість. До приєднання вона приховувала свою сексуальність від світу, переписавши лесбійську героїню своїх романів як чоловіка заради комерційного успіху. Єдина людина, яка її розуміла, — партнерка Гелен — загинула під час інфікування.
І ось парадокс: «підключені» знають про Керол усе. Вони терплячі, послужливі, нав’язливо люб’язні. Але ця щедрість має ціну: вони хочуть, аби Керол приєдналася — добровільно віддала свою свідомість колективу. Водночас Керол має право вибору — не погоджуватися на асиміляцію (тобто на щастя, яке вимагає самозречення).
Кадр із серіалу «Єдина»
«Хто дав тобі право вирішувати за все людство? Вони ж щасливі. По-справжньому щасливі. А ти? Ти була щаслива хоч раз у житті?» — запитує Коумба, один із тринадцяти імунних, який обрав насолоджуватися новим світом замість боротьби.
Серіал не дає простих відповідей. Він змушує глядача перебувати в дискомфорті, розмірковуючи: чи вартий біль індивідуальності? Чи є автентичність, яку ми так цінуємо, чимось більшим, аніж культурний конструкт? Чи справді свобода волі — те, за що варто боротися, якщо вона приносить лише страждання?
Алегорія ШІ: колективний розум цифрової епохи
Вінс Ґілліґан неодноразово згадував у інтерв’ю про свою тривогу щодо штучного інтелекту. У фінальних титрах кожної серії з’являється напис: «Цей серіал створений людьми». І хоча автор стверджує, що не думав про ШІ, коли писав сценарій, паралелі очевидні. «Підключені» мають миттєвий доступ до всіх людських знань — як великі мовні моделі на кшталт ChatGPT чи пошукові системи. Вони оптимізують рішення колективно — як це роблять алгоритми машинного навчання.
«Контент, згенерований ШІ, — це як корова, що жує жуйку. Нескінченно пережований цикл нісенітниці. Дякую, Кремнієва долино! Ви знову зламали світ», — сказав Ґілліґан у інтерв’ю Variety.
Водночас соціальні мережі вже функціонують як своєрідний протоколективний розум — нехай і значно примітивніший, аніж у Pluribus. Алгоритми створюють так звані інформаційні бульбашки (filter bubbles), де люди бачать переважно контент, що підтверджує їхні погляди. Дослідження демонструють тенденцію об’єднуватися з тими, хто думає подібно. Варто згадати й психоактивні речовини. Псилоцибін, мескалін та інші психоделіки часто описуються як засоби «розчинення его» — стану, коли межі між «я» та світом стираються.
Кадр із серіалу «Єдина»
Кадр із серіалу «Єдина»
Pluribus — рідкісний випадок серіалу, що ставить запитання без відповідей. Він не стверджує, що індивідуальність — безумовне благо. Він не стверджує, що колективізм — безумовне зло. Він показує світ, де війни закінчилися, дискримінація зникла, самотність стала неможливою — і запитує: «А що ви втратили б, якби приєдналися?».