Нерідко це відчуття зовсім не стосується того, що відбувається з вами насправді.
Фото: кадр із серіалу Sex Education
Оновлено: 26 серпня 2025
Іноді ми опиняємося в приміщенні, де люди радіють, спілкуються, і раптом виникає думка: «Мене тут не чекали. Я тут непотрібний». Це ранить і водночас зрозуміло для багатьох.
Фахівці Інституту когнітивного моделювання пояснюють, що досить часто це відчуття зовсім не відображає того, що відбувається з нами. Це про старий досвід — коли в дитинстві ми не отримали турботи, уваги, коли хтось із близьких був відсторонений, байдужий чи дуже зайнятий. Тоді дитина робить висновок: «Зі мною щось не так», «Краще зникнути, щоб не заважати».

Кадр із серіалу Sex Education
У зрілому віці ця давня рана дає про себе знати навіть у незначних речах: хтось відвернувся, не відповів миттєво, не звернув уваги — і ми вже почуваємося відкинутими. «Непотрібність» змушує нас аналізувати навколишнє середовище на найменші натяки. Але така уважність рідко приводить до істини — частіше до неприємних помилок щодо себе.
У терапії це можна дослідити: хто в мені почувається «непотрібним» — доросла Я чи маленька частинка, яка ще чекає на визнання?
Відчувати себе «непотрібним» — це не просто емоція. Це як внутрішній сценарій, у якому ми знову і знову граємо звичну роль. І важливо не тільки помічати цей момент, а й дозволити собі іншу історію: «Я маю право на існування. Моє буття важливе. Я не займаю чужого місця».

Кадр із серіалу «Пліткарка»
Запитайте себе:
- Коли востаннє я почувалася непотрібною?
- Це було про сьогодення, чи це з’явився спогад із минулого?
- Що б я хотіла почути тоді, у дитинстві, замість тиші чи байдужості?
Справжнє оздоровлення починається там, де ми дозволяємо собі зайняти своє місце.