Урятовані скарби лемків

Урятовані скарби лемків Репортаж 19.03.2024 11:38 Укрінформ Костюмер із Голлівуду Вільям Джула збирав і відтворював лемківське вбрання, яке нині можна побачити в музеї на Тернопільщині

До рук етнографа, костюмера з Голлівуду з лемківським корінням Вільяма Джули колись потрапила скриня з традиційним вбранням лемків. Це одна з тих скринь, які закопували в землю в 40-х роках минулого століття, коли лемків силоміць виселяли з домівок. Вбрання, що у ній зберігалося, було пошкоджене, але Джула відтворив його точну копію. За своє життя етнограф зібрав більше ніж сотню експонатів народного одягу з різних регіонів України, а унікальну колекцію лемківського вбрання подарував музеєві «Лемківське село». 27 лютого Вільям Джула відійшов у засвіти. Кореспондентка Укрінформу побувала в музеї, де зберігається спадок етнографа.

НАЙБІЛЬША ПРИВАТНА КОЛЕКЦІЯ ЛЕМКІВСЬКОГО ОДЯГУ В УКРАЇНІ

Вирушаю до міста Монастириська на Тернопільщині, яке називають столицею лемків в Україні. До повномасштабного вторгнення тут щороку проводили міжнародний фестиваль лемківської культури «Дзвони Лемківщини». А ще у місті працює єдиний в Україні державний музей лемківської культури. Саме йому Вільям Джула передав найбільшу приватну колекцію лемківського народного одягу. В її складі – 167 предметів: 11 повних жіночих і чоловічих костюмів, а також чепці, сорочки, фацелики, горсети, спідниці, запаски, лемківські прикраси – кривульки, пацюрки.

Директорка музею Віра Дудар гостинно запрошує побачити на власні очі лемківські скарби. У першій залі – виставка кривульок.

– Це нагрудні жіночі прикраси з бісеру, які носили жительки східної Лемківщини. Василь Джула – а саме так його назвали батьки – робив їх, відтворюючи автентичні візерунки, – каже пані Віра.

Віра Дудар

Поряд із кривульками на манекенах – вбрання лемків. Кожен образ продуманий до дрібниць, вирізняється яскравими кольорами, має різноманітне оздоблення. Мою увагу привертає червона спідниця-плісе.

– Це – плісуванка. Її виготовляли одночасно три лемкині, щоби сформувати ідеальні дрібні складочки. Тканину вимочували в сольовому та оцтовому розчині, щоб вона тримала форму, а потім ставили під прес. Зберігали плісуванку лише у панчосі, щоби не зіпсувати складки, – розповідає директорка музею.

Додає, що головні убори у лемків символізували статус жінки. Тож у музеї можна побачити, який вигляд мали незаміжні дівчата, наречені, дружки і дружби на весіллі, заміжні жінки.

– Якщо тепер на весіллі дівчину вдягають у хустку, то у лемків вбирали у чепець. У давнину було важливо, щоб чужий чоловік не міг побачити волосся жінки, тому його ретельно ховали. Чепець покривали хусткою, – зазначає пані Віра.

Поряд – вбрання дружби і дружки з колекції Василя Джули. Головним убором для дружки слугувала прикрашена блискітками парта. Наречена також вдягала хустку, але білу. 

Пані Віра розповідає, що у вінок нареченої лемки вплітали колоски вівса – ця культура у гірських районах давала гарний врожай і символізувала родючість. А ще у вінках молодої і молодого був часник, що мав захищати від злих сил. Чоло молодятам намащували навхрест медом, щоби їм було солодко.

НАЙВАЖЛИВІША СПРАВА ЖИТТЯ ЕТНОГРАФА

Оглядаю костюми, захоплююся кожною деталлю. В колекції є як автентичне вбрання, так і те, що відтворив Вільям Джула, – етнограф сам його шив та вишивав.

– Створення і колекціонування українських, зокрема лемківських костюмів, – хобі Василя Джули, але водночас найважливіша справа його життя. Основна його робота була пов’язана зі створенням костюмів для голлівудських фільмів, де йшлося про історичні події, – розповідає Віра Дудар.

Джула їздив на Лемківщину і збирав автентичні речі. У цій справі йому багато допомагав Владек Максимович – лемко за походженням, родина якого була переселена під час операції «Вісла» на північний захід Польщі. Владек народився через два роки після цього, а в 1964 році його сім’я емігрувала до США. Після закінчення університету він 32 роки пропрацював інженером у NASA. Водночас 25 років тому Владек Максимович створив сайт, що став справжньою енциклопедією життя лемків.

– Саме завдяки цьому ми познайомилися з Василем Джулою, – розповідає Владек Максимович. – Ми обоє цікавилися лемківською культурою і традиціями, хотіли досліджувати їх, щоби зберегти для майбутніх поколінь. У 2004 році разом поїхали на Лемківщину, відвідали рідне село Джули – Ганчову. Вдалося знайти ім’я його діда у церковних книгах. На Василя ця поїздка справила сильне враження. 

Вільям Джула виграв кілька грантів у США на етнографічні дослідження лемківської культури, що допомогло йому в створенні колекції вбрання.

ОДНА КРИВУЛЬКА КОШТУВАЛА СТІЛЬКИ Ж, СКІЛЬКИ КОРОВА

Віра Дудар зазначає, що колекція Джули – надзвичайно цінна: музею дуже складно збирати експонати, адже лемки розпорошені світом через виселення з рідного краю.

– У 1944 році польський комітет визволення і Українська радянська республіка підписали злочинну угоду про так званий добровільний обмін населенням.  Насправді це була депортація, військова операція. Людей змусили покинути рідні домівки, жителів гір силоміць перевезли на рівнину, намагалися максимально їх асимілювати. Згодом люди переселялися, аби бути поряд. Дуже багатьох завезли на Схід і Південь України. Наприклад, до війни на  Луганщині проводили фестиваль «Лемківська ватра», там є село Переможне, де була ціла вулиця лемків, – розповідає директорка музею.

Додає, що багато лемків ховалися від депортації у лісах, тож завдання асимілювати етнографічну групу не було виконане. Тоді вже польський комуністичний уряд переселив лемків у рамках операції «Вісла» до північно-західних земель країни. Їх ще називали «понімецькі землі», адже вони перейшли до Польщі внаслідок повоєнного поділу. Нерідко лемкам давали лише дві години, щоби зібратися, і виселяли. Люди не могли взяти всі речі зі собою.

– Часто найцінніше, зокрема одяг та прикраси, складали у скриню і закопували. Це були родинні реліквії – дуже дорогі речі.  Одна кривулька коштувала стільки ж, скільки корова, баранкова хустка – як дві корови. Люди сподівалися, що повернуться. Василь Джула розповідав, що йому вдалося відтворити костюм саме з такого, закопаного в скрині, одягу, який дістали із землі через десятки років, – каже пані Віра.

«ВІДДАЮ ВАМ УСЕ, ЩО МАЮ»

Владек Максимович пригадує, що кілька років тому Василь Джула задумався, як розпорядитися лемківськими костюмами, що створював і збирав усе життя.

– Він не хотів заробляти на колекції, йому було важливо, щоб ці речі побачили якнайбільше людей. Ми вирішили, що саме в лемківській столиці їх зможуть відкрити для себе відвідувачі як з України, так і з-за кордону, – каже він.

Максимович оплатив доставлення речей на Тернопільщину і приїхав до Монастириська на відкриття виставки костюмів Василя Джули. Сам етнограф прибути не зміг.

Віра Дудар пригадує повідомлення Джули, яке зворушило її до сліз: «Дорогий друже, віддаю тобі все, що маю». Так він написав, коли дізнався, що онкохворий, передавши всю свою колекцію лемківського убрання.

– Це – приклад патріотизму на ділі, – наголошує директорка музею. – Зберегти культуру можна лише через матеріальне – речі, зафіксовані спогади чи дії. Василь Джула все своє життя збирав лемківські костюми, щоби зберегти пам’ять про наш зранений народ. Щоби онуки і правнуки могли прийти в музей і побачити, як одягалися їхні предки.

Голлівуд Музей Одяг Лемки Костюм Музейний експонат

Источник: www.ukrinform.ua

No votes yet.
Please wait...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *