Членкиня?! Так. Треба звикнути – фемінітиви змінюють мову і нас 16.05.2024 14:51 Укрінформ П’ятирічний перехідний період в українській правописній реформі закінчується. Незворотність змін стає правилом
22 травня новій редакції чинного Українського правопису виповнюється п’ять років. За цей час цілком спокійно прижились норми щодо написання частки «пів» (тепер без тире, апострофів і винятків), стихли дискусії щодо «проєктів» та «етерів», які тепер майже повсюди і навіть «индик» не викликає такого емоційного ажіотажу. Звикаємо? Ці п’ять років також були відведені як перехідний період для багатьох «дражливих» змін, яких торкався основний мовний закон. Й існування паралельних форм на письмі та мовленні на зразок «проєкт/проект» з червня припиняється. Але фінал п’ятирічної «паралельності», насправді, важливий більше для освіти та преси, яким тепер вже нема варіантів, є лише один і він чинний.
Значно важливішим здобутком правописних змін, здається, став поступовий відхід від тоталітарного «диктату норми» у мові і прийняття мовної багатоваріативності та змінності, розуміння процесів, які важливі для мовної політики держави та звикання до мовних змін. У 30-х роках ХХ століття за відхід від впроваджених сталінських мовних норм можна було відповісти свободою і навіть життям. Сьогодні, на щастя, інші часи. Однак емоційний градус мовних дискусій залишається надто високим щодо ще однієї норми, яка вперше з 1930-х років з’явилась у мовних правилах, – творення фемінітивів.
Варто одразу зауважити, що редакція «Українського правопису» 2019 р. не встановлювала нових правил уживання фемінітивів. Але саме на його сторінках вперше в незалежній Україні було офіційно зафіксовано, легалізовано моделі творення жіночих відповідників професій, занять чи соціальних ролей. Так процес творення фемінітивів набув своєрідного офіційного статусу в сучасній мові. Після -надцяти років заборон.
ІСТОРІЯ ПИТАННЯ, БЕЗ ЯКОЇ ФЕМІНІТИВИ НЕ ПОЛЮБИТИ
«955-го року поплив князь Ольга в грецьку землю, де царем був Костянтин» – десь так Нестор Літописець написав би про княгиню Ольгу, якби українська мова не творила фемінітивів. «Княгиня», до речі, один із найдавніших таких прикладів, і до цієї назви за тисячу років ми звикли однозначно.
Процес творення жіночих відповідників для української мови не «вигадка сучасних феміністок». Цей процес розпочався значно раніше, відколи жінки включались у соціальну та професійну діяльність. Тим паче, що українська мова має граматичний рід, і відповідників спільного роду у ній дуже мало, на відміну від англійської. І хоча більшість назв професій «маскулінітиви», тобто чоловічого роду (директор, слюсар, воїн, шофер), для мов, де є рід (серед яких українська), фемінізація професійних назв є актуальною для включення жінок у «поле видимості» мови.
«Словарь української мови» Бориса Грінченка.
Якщо покладатись на словникову традицію, то у ХVІ столітті маємо у «Лексисі…» Лаврентія Зизанія сім назв жінок, «Лексикон словенороський…» (1627), а на початку ХХ століття «Словарь української мови» Бориса Грінченка фіксує 935 таких слів. А далі розвиток урвався…
У «Російсько-українському словнику» (1924 –1933) під керівництвом Агатангела Кримського та Сергія Єфремова назви професій і рід занять подавали у двох варіантах – жіночому і чоловічому роді. Тобто сто років тому нормативними вважались назви професій і у жіночому роді і не лише професій: виборниця, законодавиця, чинниця (діячка), з'ясовниця, заводовласниця, коштодавиця тощо. Однак доля цього проєкту і його творців відома, 1933 року словник вилучають, правопис замінюють 1937 «новим», фемінітиви теж потрапляють під заборону в офіційному мовленні і стилі, а вцілілі маркуються у словниках як (заст.) «застарілі» або (розм. чи зневажл.) «розмовний стиль», «Зневажливе». То ж процес зупиняється.
Саме тому українська мова до нового етапу прийшла із невпорядкованим полем назв у родах. Якщо «трактористка» чи «вчителька» стали вживаними, навіть оспіваними і звичними у мовленні, то варіанти нових професій засвоювались в підрадянському варіанті мови у переважно чоловічому роді (ветеринар, спортсмен, водій) і в офіційні документи треба було писати «журналіст Скуратівська» чи «Софія Русова – письменник, громадський діяч, одна з популяризаторів фемінітивів у літературі”. Тож на офіційному полі, який називають «офіційним стилем», – юридичних та нормативних документів фемінітиви практично не використовувались.
Українські правописи з 1937 року і далі ігнорували це поняття взагалі. До появи норм у правописі 2019 року. То ж п’ять років тому тут поступово почались зміни. Вже наступного, 2020 року Міністерство економіки видало Наказ № 1574, за яким було дозволено використовувати фемінітиви в офіційних документах, щоправда, не як обов’язкову умову, а «за бажанням особи».
Наступного, 2021 року Президент України підписав закон, згідно з яким назва свята «День захисника України» змінена на «День захисників і захисниць України». Це поки що єдиний випадок запровадження фемінітивів у назвах професійних свят, але не останній.
Процес звикання, приймання фемінітивів (чи фемінативів, – як дозволена форма) триває. Такий процес не буває легким, особливо щодо чутливих тем. То ж обговорення та емоційна напруженість не спадають. Але саме для того, аби прийняти фемінітиви, варто починати з історії питання.
ЧОМУ ТАКІ ЕМОЦІЇ?
Культурна критикиня Лєна Чиченіна відповідає так: «Взагалі, у цьому питанні все просто: як людина себе ідентифікує, так її й слід називати чи сприймати. Хтось асоціює себе з роботою, хтось із, скажімо, материнством, хтось із чимось ще. І так, комусь може здаватися дурницею, коли у профілі якась жінка підписує себе «дружина та мати», бо ти тоді просто «овуляшка» згідно з фізіологією. Але якщо саме так вона себе відчуває, то нікому не має бути до цього діла» – це і є основне правило приватної коректної комунікації і називання.
Оцінювання на зразок «не так звучить» зовсім не стосується правопису, скоріше смакових нюансів та вміння приймати зміни конкретної людини. Поява «некрасивих» чи комусь «не таких» форм слів – це ще й про зміну гендерної традиції. Тут є чимало парадоксів: «До речі, відмова жінок від фемінітивів, зазвичай, дуже схвалюється чоловіками. Причому тими, які обурюються, що баби нині хочуть бути мужиками і позбавляються жіночності. Де логіка?» – питає Лєна Чиченіна. Логіки в емоціях шукати важко. Але спробуємо.
Ярина Пузиренко, кандидатка філологічних наук.
Відповідь на ці питання мають і філологині, які досліджують фемінітиви та працюють у цій сфері. Ярина Пузиренко в 2005 році захистила дисертацію з теми фемінітивів в українській мові XI – XV ст. Каже, що емоції вже значно стишені порівняно з тим періодом. Ольга Шевчук-Клюжева, соціолінгвістка в період затвердження правопису працювала в Національній комісії зі стандартів державної мови і підтверджує, що докладали максимальних зусиль і лобіювали тему фемінітивів на офіційному рівні.
Щодо причин несприйняття, то науковиці пояснюють їх так:
– Звичка. «Це наслідок тривалого їх невживання в українській мові, і як кожне відносно нове явище, викликає шок, заперечення і потім прийняття. Історично в нас, окрім «княгині» існували і «матінки», «настоятельки монастирів». А мій професор Ілля Кучеренко говорив, що мають бути футболіст і футболістка. Для нас це тоді звучало дивно. Але якщо є потреба, кожне явище буде названо», – пояснює Ярина Пузиренко.
«Ефект новизни, який викликає сплеск емоцій. І якщо це має такий ефект, треба думати над тим, як з цим працювати. Для лінгвістики, для глобальної держави п'ять років це і не дуже великий термін. Тому, можливо, ще у нас і тривають ці дискусії», – каже Ольга Шевчук-Клюжева.
Ольга Шевчук-Клюжева, кандидатка філологічних наук, соціолінгвістка.
– Відсутність інформаційної мовної політики. На цьому наполягає кандидатка філологічних наук, яка займається і питаннями мовної політики Ольга Шевчук-Клюжева: «Мала б відбутися інформаційна кампанія на державному рівні, яка б роз'яснила, що фемінітиви – це не щось абсолютно незвичне для української мови. Якщо ми подивимося на це питання, то вже майже тисячу років, як українці використовували фемінізовані назви. І чому цієї комунікації не відбулося зараз, важко сказати. Така промокампанія допомогла б зняти емоційну запаленість не самих лексем, а всієї ситуації щодо використання фемінітивів».
– Русифікація. «В українській мові завжди був продуктивним префікс «-ка», аналог в російській «-ша». За радянського часу він був практично дискредитований через російський вплив». Як приклад, Ярина Пузиренко наводить популярне у той час слово-звертання «товариш». Якщо російський відповідник чоловічому у жіночому роді був «товарка» і вживався вкрай рідко та не прижився, то в українській «товаришка» не мав таких проблем. Але вплив на творення фемінітивів мав саме російський варіант: «До жінок за радянських часів почали звертались «товариш така-то», це під російським впливом поширилось в українській мові і вплинуло на подальші офіційні звертання: професор (така-то), спортсмен (така-то)».
Источник: www.ukrinform.ua