Ми завжди були сильними, але тепер зрозуміли, що здатні врятувати світ
Радниця з комунікацій USAID CEP та авторка подкасту «Критичні дні» Яна Алтухова розмірковує, як змінилася постать жінки у суспільстві з початку повномасштабного вторгнення.
— Поки стоїть ця ікона — стоїть Софія. Поки стоїть Софія — стоїть Київ. Поки стоїть Київ — стоїть Україна… — Екскурсовод закінчила лекцію на другому поверсі Софійського собору з видом на ікону «Богоматір Оранта».
— А чому вона така сумна? — запитала дівчина з групи.
— Бо вона знає, що її син буде вбитий і далі треба буде збирати свій світ наново. Але не віддати його вона не може, бо це не тільки її вибір.
Після слів екскурсовода я згадала історію Василя з Полтавської області — Васильок, як ласкаво називала його матуся. Йому було 21, і торік він пішов захищати країну добровольцем. Цього літа Василя не стало — хлопця вбила російська куля.
Фото: Лєда Крюкова
Таких історій тисячі, сотні тисяч. Українські матері приносять зараз страшну жертву, віддають найцінніше, сенс свого життя — дітей, щоб врятувати країну, міста, людей. Світ.
Богоматір Оранта сьогодні — це не якась уявна жінка з Біблії, це кожна українка, син якої служить у ЗСУ.
Фото: Тетяна Вудс-Різ
Півтора року повномасштабного вторгнення повністю змінило уявлення суспільства про українських жінок. Ми знали й раніше, що ми сильні, але тепер ми зрозуміли, що здатні врятувати світ.
Рятувати світ — це про жінок у Збройних силах України, які зараз на передовій відстоюють нашу свободу нарівні з чоловіками.
У моєму оточенні немає жінок, які залишилися осторонь війни. Кожна увімкнула 10-ту передачу своєї активності та щодня допомагає Україні у власний спосіб — проєктами, волонтерством, донатами тощо.
Війна, яка триває зараз, — це війна демократичних цінностей проти минулого, війна за свободу, можливості та права.
Фото: Тетяна Вудс-Різ
Виявилося, що ми, українські жінки, можемо бути нереально сильними, можемо знаходити, доставляти, відбивати, підтримувати, вирішувати, керувати, переживати страшні втрати та збирати себе з нуля. Причому інколи це все одночасно.
Ми стали сильними не заради умовного майбутнього, але заради нас теперішніх. Бо майбутнє ще ніколи так сильно не залежало від того, що відбувається зараз.