Особливі й неймовірні у проєкті ELLE x «Золотий Вік»
Війна, безумовно, докорінно змінила нашу реальність, і, щоб жити й творити далі, повинні були змінюватися і ми самі. Сьогодні, коли Україна змушена відстоювати свою незалежність, щоденно стикаючись із викликами та смертельною небезпекою, неможливо не помітити ту надзвичайну силу духу, яка таїться в кожній українській жінці, та бажання сяяти навіть у найсуворіших обставинах.
ELLE у партнерстві з ювелірною мережею «Золотий Вік» у межах спецпроєкту «Жінки, які несуть надію» де ми продовжуємо розповідати про жінок, які заслуговують найкращого і варті найдорожчих коштовностей світу. Волонтерки, жінки, які служать у Нацгвардії, громадські діячки та рятувальниці ДСНС — це героїні нашої сучасності, які не лише рятують життя українців, але й відкривають перед нами новий погляд на справжню жіночу силу та красу.
Про героїню
Повне імʼя: Дарина Требух
Вік: 33 роки
Скільки ви займаєтесь волонтерством: 2 роки
Ваша основна робота до війни: «Місто для людей», хедхантер по створенню ОСББ щодо благоустрою міст
Війна випробовує міць духу і відданість тих, хто встав на захист своєї країни. Україна переживає важкі часи, й усі, хто вступив у найжорстокіші бої, є справжніми героями та героїнями країни. Під час війни важливо не лише брати участь у боях, але й надавати допомогу тим, хто повертається з передової. Однією з тих, хто підтримує наших героїв на шляху зі «світу темряви» у світ жаги до життя, є «Українська Валькірія» Дарина Требух. Наша нова героїня — учасниця руху опору, завдання якої — допомагати воїнам повертатися до нормального життя після травм і психологічних криз, а жінок вчити долати жахи воєнного часу і чинити опір надзвичайним ситуаціям.
Дарина Требух обрала складну, але надзвичайно важливу роль у військовому середовищі. Ця особлива і сильна жінка стала прикладом відданості, дисципліни та сили духу для багатьох інших. А ще Дарина — співзасновниця та керівниця благодійного проєкту з реабілітації поранених бійців ГО «Редюїт», яка займається арттерапією та фізичною реабілітацією військових, волонтерка, засновниця жіночого руху «Українська Валькірія» та громадська діячка.
Про рух опору та роль жінок в армії, благодійні проєкти з реабілітації поранених воїнів, які повертаються з фронту, діяльність ГО «Редюїт» під час повномасштабної війни, складнощі, виклики, цінності, а також про жіночність, красу, мрії та плани Дарина Требух розповіла Катерині Поповій в інтерв’ю у проєкті ELLE x «Золотий Вік».
На Дарині: сережки зі срібла
Військова справа і діяльність
Як ви прийняли рішення пов`язати своє життя з військовою справою?
По життю я — боєць, і початок війни був викликом для мене особисто. З початком повномасштабного вторгнення я без вагань почала допомагати незахищеному цивільному населенню в Києві в побутових питаннях та чинити народний супротив у лавах ТРО та ДФТГ. Ми готували «Коктейлі Молотова», вели «цивільну розвідку» на місцях. Події в Бучі ще більше підсилили моє бажання вчитись військової справи професійно у військових. Адже хто, як не вони, силовики, є нашим надійним захистом і професійно виконують свою роботу.
З чого почалось ваше знайомство з Силами оборони?
Одного дня у інсулінозалежних літніх людей з мого будинку виникла потреба в ліках, але на той час (а це був 3-й день війни) всі основні шляхи в Києві вже були перекриті, а найближчі аптеки зачинились. Тоді я пішла шукати будь-кого на авто, щоб дістатись до аптеки. На вулицях було порожньо, смерділо горілим і лунали вибухи, і раптом повз мене на швидкості пронісся військовий пікап. Я ледь не кинулась під колеса хлопцям у балаклавах та попросила купити інсулін. Пізніше виявилось, що в машині був Сергій Позняк — лідер ветеранської спільноти, голова Асоціації ветеранів і підприємців АТО, що вступив до лав НГУ ще у 2014-му. Далі все закрутилось, мене познайомили з системою МВС, а саме з Нацгвардією.
Що вас найбільше вразило під час вашої роботи на передовій?
Що твоє життя залежить тільки від тебе, твоїх практичних знань і вмінь. Життя на передовій іде за іншим сценарієм. Там живуть першими інстинктами й потребами — залишитись живим: пішов на позиції, виконав бойову задачу, вернувся з позицій. Але часто найскладніше починається після. Півбіди, якщо це фізичні травми, основний ворог — невидимі «психічні» розлади, і треба мати неабияку витривалість і силу духу, щоб подолати свої особисті страхи. Прифронтові міста відрізняються тільки тим, що розташовані близько до лінії бойових дій, але вони продовжують жити звичайним життям. І ризик прильотів такий же, як і у віддалених містах.
На Дарині: браслет з червоного золота, каблучка з червоного золота, сережки з червоного золота
Розкажіть про напрям вашої діяльності та взаємодію з Національною гвардією України сьогодні.
Основними є два напрями. Перший — психофізична реабілітація і соціалізація поранених у військових шпиталях Києва (шпиталі системи МВС). Сюди входить арттерапія, психологічна підтримка, лагідна соціалізація, закриття побутових потреб захисників, ініціювання й акумулювання коштів на закупівлю обладнання у державні медзаклади, де лікуються бійці.
Другий — військово-патріотичне виховання цивільного населення і військові тренінги з самозахисту жіночої спільноти: курси самозахисту, просвітницька діяльність, лекції, тренінги серед бізнес-спільнот.
Ви співзасновниця та керівниця благодійного проєкту з реабілітації поранених бійців ГО «Редюїт». Розкажіть, як ви вирішили заснувати спільноту і які у вас глобальні плани на сьогодні?
«Редюїт» існує з 2014 року, його діяльність починалась з військо-патріотичного виховання молоді. Чесно кажучи, ми тоді готувались до партизанського руху. Ростили свідому молодь: близько 5000 підлітків, яким тоді було 15 (додайте 8 років) пішли служити до НГУ і зараз стоять на захисті Батьківщини. З 2022-го «Редюїт» займається допомогою пораненим. Прикро це усвідомлювати, але зараз ми реабілітуємо і лікуємо наших поранених воїнів, які тоді були дітьми. І також продовжуємо супротив, вже навчаючи жінок самозахисту і проводячи тренінги в «Українській Валькірії». У планах — створити осередки патронатної служби «Редюїт» у кожній лікарні та організувати народний рух опору серед цивільного населення.
На Дарині: сережки-підвіски з червоного золота, литий ланцюжок з червоного золота, сережки з червоного золота
Який напрям допомоги у вашої спільноти та у чому полягає ваша місія сьогодні?
Об`єднання поранених героїв у сильний осередок суспільства. Наші ветерани є рушійною силою. Також наша місія полягає в підготовці суспільства до тривалого спротиву. З таким сусідом війна може закінчитися лише тоді, коли кожен свідомий громадянин буде чинити супротив ворогу. Наше завдання — об`єднати суспільство, реабілітувати й соціалізувати ветеранів і навчити цивільних розуміти військових у дотичності до військової справи на наших тренінгах. Тоді досягнемо злагодженого співіснування двох світів — цивільного і військового.
Ще ваша спільнота займається арттерапією та фізичною реабілітацією поранених військових. Розкажіть про це і про складнощі, які виникають у процесі реабілітації воїнів, які повертаються з фронту.
На території лікарні є звичайна ординаторська, яку ми спільно з лікарями і реабілітологами переобладнали в артрум. За розкладом там проходять наші заняття для поранених (розпис футболок, ароматерапія, гончарство, мозаїка). Також є реабілітаційний зал фізичної реабілітації, який ми спільно з донаторами обладнали необхідними тренажерами й апаратами.
Складнощі в основному психологічні: апатія, знецінення себе як особистості, відгородження від світу, роздратованість, агресія, що можуть спричинити різні шкідливі залежності.
Ви у спільноті проводите також і збори. Розкажіть про найбільший: на що ви збирали і які були результати?
Збір — це всього лише мета, кінцеві цілі організації набагато масштабніші. Останнім часом буває складно, люди втомились донатити або просто видихались фінансово. Але важливий лише шлях, тому треба не зупинятись і йти, і шукати нові методи й форми трансформуватись під ситуацію. Наймасштабніший збір був у березні 2023-го на 3 млн грн — броньований ТПК (медичний позашляховик-транспортер переднього краю) для евакуації поранених з поля бою. Збирали ми майже 3 місяці, але впорались і виконали задачу.
На Дарині: каблучка з білого золота, каблучка зі срібла, жорсткий браслет з білого золота
Війна
Якими були ваші перші думки та дії вранці 24 лютого?
Конкретних думок не було. До мене почали звертатись мешканці мого будинку, оскільки я очолювала житловий комітет співвласників нашої багатоповерхівки на Виноградарі. І я просто почала діяти. Це допомогло впоратися з безпорадністю і страхами, що ти можеш втратити все в одну мить.
Як змінилася ваша діяльність і обовʼязки під час повномасштабної війни?
До війни я працювала в житлово-комунальній сфері — у компанії «Місто для людей». Опікувалась доброустроєм киян. Свої організаційні навички та комунікативні здібності направила у допомогу і громадську діяльність. Зараз це моя основна діяльність і щоденна кропітка робота.
Що вас найбільше вразило під час повномасштабної війни?
Відчуття іншої реальності у людей, коли зникають стереотипи, оголені почуття. Коли твоя свідомість провокує робити неочікувані для твого мозку дії, щоб вижити. В екстремальних ситуаціях такого масштабу ти, як ніколи, усвідомлюєш власну вразливість і страх втратити найцінніше — життя.
Як часто ви їздите на лінію зіткнення на сході та допомагаєте військовим?
Два рази на місяць — для того, щоб не втратити зв`язок з реальністю в цивільному світі. Нещодавно повернулась з евакопункту в Лимані, Серебрянське лісництво. Також відвідала прифронтову зону в Павлограді та суміжних районах біля Авдіївки.
У чому полягатиме головна зміна суспільства після нашої перемоги?
Зміни, беззаперечно, відбудуться — це і соціальні, і психологічні чинники, зміниться свідомість кожного українця. Буде багато поранених тіл і душ українців. Але є лайфхак від «Валькірії» щодо подолання майбутніх проблем: коли герої не будуть забуті й будуть мати гідний заробіток і повагу у суспільстві, коли кожен громадянин буде з повагою ставитись до поранених і до всіх захисників, а якщо доведеться, зможе сам чинити супротив ворогу, керувати власними страхами. А також треба бути впевненим у власних силах продовжувати жити і працювати в Україні.
На Дарині: каблучка з червоного золота
Мрії та відчуття жіночності
Як війна змінила ваше відчуття краси та жіночності?
Ніяк не змінила. Жіноче єство і природу неможливо змінити — це стан душі, це друга шкіра. Я завжди в авто вожу сукню і підбори, а після полігону можу переодягтися і піти на побачення чи на зустріч з подругами. І навіть на передовій наші жінки знаходять способи, як доглядати за довгим волоссям чи носити манікюр. На тренінгах я дозволяю дівчатам довгі нігті, якщо вони не заважають споряджати магазин набоями.
Що для вас означають прикраси? Чи змінюють вони ваше відчуття себе?
Прикраси огортають аурою впевненості, це як друга шкіра з «бронею з діамантів». Кожна жінка варта прикрас.
Чи часто ви носите прикраси у повсякденному житті? Які частіше за все обираєте?
Так, звісно, деякі навіть не знімаю взагалі. Так сталося, що всі мої прикраси якраз із мережі «Золотий Вік»: каблучки, браслети, ланцюги — повний арсенал. (Посміхається. — Прим. ред.)
Як ви себе відчуваєте в прикрасах «Золотий Вік»?
Впевнено і розкішно, прикраси завжди підіймають мій настрій і посилюють почуття.
Що не дає вам впасти духом?
Безперечно, підтримка близьких і рідних. Як не дивно це чути, людська вдячність і людські позитивні емоції. Тому що люди — людям і для людей. Робота з людьми, які потребують допомоги, вимагає внутрішнього ресурсу.
Де ви берете сили, щоб допомагати іншим? І як ви відновлюєтеся?
Знову ж таки, вдячність людей, радість в їхніх очах дає мені сили йти далі та віру, що допомогла не дарма. Також я намагаюсь змінювати робочу обстановку, ходити в кіно, слухати класичну музику, багато гуляти, люблю природу, ліс, цікавлюсь йогою і ТРX. Працює тіло — відпочиває душа. А коли даєш приємний імпульс душі, відпочиває і тіло.
Які цінності ви вважаєте найважливішими у житті?
Людяність, працелюбність, відданість своїй справі та віра в людей.
Що б ви порадили українським жінкам?
Кожна з нас особлива, не ховайте в собі жіночність, за будь-яких обставин балуйте себе, будьте незалежними, впевненими в собі та сильними духом.
Як змінилися ваші пріоритети та бажання після повномасштабного вторгнення РФ?
Простіше стала дивитись на багато речей. Зрозуміла, що все моє життя вміщується в одному рюкзаку. Головне — це підтримка близьких людей. Бажання одне — залишитись у своїй країні, знайти шлях саморозвитку, самореалізації та досягти успішних результатів.
Про що ви мрієте сьогодні?
Мрію створити унікальну мистецьку виставку робіт поранених героїв, які пройшли реабілітацію, в галереї Cinema в Парижі. Ця мрія виникла після першого благодійного аукціону картин у галереї Spivakovska ART:EGO в Києві. А друга мрія — після перемоги зібрати всіх моїх однодумців в навколосвітню подорож і перейти Атлантику, наприклад.
Що ви хочете сказати сьогодні українцям та світу?
Українцям: мрійте і дійте. Вірте у власні сили, вчіться нового. Лише давши раду самому собі, ви зможете врятувати від небезпеки своїх близьких і країну.
Світу: Україна — це форпост твоєї цивілізації. Тому за нас тобі не буде соромно ніколи.
Про ювелірну мережу «Золотий Вік»
Вже 24 роки поспіль мета ювелірної мережі «Золотий Вік» — підкреслити своїми прикрасами природну вроду та унікальність жінок. Українки вражають і надихають своєю красою та внутрішньою силою, яка ще більше проявилася під час повномасштабної війни.
Кожен образ і кожна прикраса від компанії «Золотий Вік» створені для того, щоб доповнити неперевершену жіночність, що відображаються в симбіозі тендітності та сили. Героїні нашого спецпроєкту втілюють сучасний образ сильної та елегантної українки, і ми сподіваємось, що кожна жінка знайде у них натхнення та підтримку. Адже кожна українська жінка є найдорожчою коштовністю, в якій велично поєднані сміливість, сила та краса.
Команда:
Фотограф — Андрій Пилипець
Стиль — Ольга Дмитренко
Асистент стиліста — Євген Ващук
Макіяж і зачіски — Дарʼя Діброва
Продюсування — Felik.agency
На Дарині усі речі — Intertop Fashionshop