Публікуємо повну версію інтерв`ю, яке 22-річна легкоатлетка дала Світлані Кравченко для осіннього числа журналу «ELLE Україна»
Спортивні регалії Ярослави Магучіх можна перелічувати до безкраю. Тільки за цей змагальний сезон вона виграла чемпіонат світу на відкритому повітрі, Євро в приміщенні, Європейські ігри та фінали Діамантової ліги, за що була включена до списку номінантів на звання найкращої легкоатлетки сезону за версією European Athletics. Про стрибки у висоту (професійні та особисті) ми розпитали Ярославу під час спільної зйомки ELLE та Answear.ua.
Спортивне дитинство
У спорт я прийшла у сім років, без особливих амбіцій і планів щодо професійної легкої атлетики. Паралельно я ходила на малювання та співи й запросто могла пропустити тренування, бо втомилася після школи або ж хотіла погуляти з друзями. Усвідомлення важливості спорту прийшло до мене після одинадцяти років, коли до юнацької спортивної школи прийшла Тетяна Володимирівна Степанова, яка почала працювати разом із моїм тренером. Спершу ми планували бігати бар’єри, які й сьогодні мені гарно даються, але потім я взяла вектор на висоту. Пам’ятаю свій перший чемпіонат України у Вінниці, де я не по телевізору, а на власні очі побачила стадіон на 400 метрів (до цього в моєму житті був тільки наш у Дніпрі на 200 метрів). Я була шокована масштабом і зрозуміла: «Я хочу бігати на цих стадіонах, виступати й показувати результати». Щиро вважаю, що моє дитинство аж ніяк не було позбавлене дитячих радощів. Більш дисциплінованим видався підлітковий вік, коли теж хочеться гуляти. Але в мене досить швидко сформувалися цілі та мрії, тож я знала, заради чого все це роблю. У 2017 році, коли мені виповнилось п’ятнадцять, я виграла перший юнацький чемпіонат світу і вирішила готуватися до Олімпійських ігор. Я ні про що не шкодую і вірю, що в мене ще все попереду. Ось навіть зараз у Дніпрі в мене запланована купа зустрічей з друзями.
Роль тренера в житті
Мені здається, для всіх спортсменів, які показують результат, тренер — це дуже близька людина, з якою можна поспілкуватися поза стадіоном. Я не знаю, чи була б зараз у професійному спорті, якби не Тетяна Володимирівна, тому що в одинадцять років я хотіла закинути легку атлетику і зосередитися на співах (там хор, ноти, сольфеджіо — не все так одноманітно). Але тренер знайшла правильні слова, і в мене начебто відкрилося друге дихання.
«На чемпіонат світу я йшла за золотою медаллю, аби нагадати всім, за що сьогодні бореться моя країна».
Психологічні бар’єри
Ти можеш бути фізично готовою на тисячу відсотків, але якщо ти не готова до психологічного бою, результату не буде. А заважати перед стрибком можуть будь-які рандомні рухи чи дії. Дехто довго звикає до великих масштабів. У мене, наприклад, був непростий момент у 2017 році під час змагань у Кенії. Переді мною саме пробігли кенійці, і величезний стадіон, вщерть заповнений глядачами, підтримував їх. Звісно, мені було тяжко налаштуватися на стрибок. Але я змогла! Це суперсила спортсмена: вміння стрибати попри все. Ще з цікавого: перед стрибком, де б він не відбувався, я завжди очима шукаю свого тренера, цей зоровий контакт додає мені впевненості.
«Навіть попри сирени, вдома завжди значно спокійніше. Тільки тут я по-справжньому відновлююся».
Режим перед змаганнями
Строгої дієти в мене немає, я взагалі не люблю дієт. Просто намагаюся харчуватися правильно і відчувати свій організм, щоб не переїдати. Тому що найбільше зло — це коли ти не відчуваєш насичення, тоді й ростуть кілограми. У сезон змагань все відбувається швидко: одні змагання, через три-п’ять днів одразу інші. А це переїзди, і в кращому випадку — шведський стіл у готелях. Мені пощастило, що я можу спати в літаках і машинах, тому цей час я також успішно використовую. До того ж перед змаганнями завжди є один день, коли я сплю до полудня, гуляю містом, відпочиваю. Треба розуміти, що основна база формується перед змагальним сезоном, коли виконуєш усі вправи по два тренування, а потім виходиш на старт показати, що ти напрацювала за ці два-три місяці.
Ритуали перед стрибком
Звісно, це мої фірмова зачіска та макіяж. «Колоски» й коси з хвостиками я почала сама собі заплітати перед змаганнями, аби заспокоїтися та налаштуватися на стрибок. Трохи згодом у мене з’явилася ідея з макіяжем, коли виникла потреба виділитися серед інших і підкреслити свою ідентичність, адже на комерційних змаганнях не можна виступати в українській формі. Тоді я придумала жовто-сині стрілки, які одразу справили вау-ефект: люди, які проходили повз, запитували: «Ви з України? Ми з вами!» Це ще один спосіб привернути увагу до моєї батьківщини.
Моменти тріумфу
До прикладу, під час чемпіонату світу я не очікувала, що перемога мені дістанеться з результатом 2.01 метра: я думала, що будемо стрибати з дівчатами ще. Але коли я усвідомила, що золота медаль моя, всередині все тріумфувало: я нарешті здобула цю нагороду, ми з тренером змогли! Більше емоцій я відчула вже на п’єдесталі, коли підіймався український стяг і лунав гімн. Звичайно, я думала в цю мить про складні часи, що їх змушена переживати моя країна. Відчувала гордість і вдячність нашим військовим, які нас захищають і роблять все можливе для якнайшвидшої Перемоги. З думкою про них щодня я розумію, що не маю здаватися.
«Ти можеш бути фізично готовою на тисячу відсотків, але якщо ти не готова до психологічного бою, результату не буде».
Особисте
Мені пощастило мати поруч людину, яка розуміє мій спосіб життя як ніхто інший. Мій хлопець — бар’єрист, тому навіть на збори ми виїздимо приблизно в один і той самий час. Чи важко поєднувати спорт і стосунки? Моя формула — все можливо, якщо ти хочеш поєднати і докладаєш до цього зусиль.
Гардероб
Звісно, 90% мого гардероба — це спортивні речі. Адже мій спосіб життя — це тренування, збори, стадіони, які не передбачають підборів (посміхається). Але я з дитинства обожнюю спідниці й сукні. Пам’ятаю, як ще школяркою навіть при -20 градусах між джинсами та спідницею часто обирала друге. Наче відчувала, що надалі носитиму тільки спортивне (сміється). З роками мої смаки майже не змінилися. Я й сьогодні, коли є така можливість, обираю жіночні образи. За кордоном це робити тяжче, а от коли я вдома і всі мої речі під рукою, цей процес дарує величезне задоволення. До того ж я не проти експериментів: під час нашої зйомки, де я приміряла одяг від Answear.ua, відзначила для себе кілька стилістичних прийомів, зокрема з багатошаровими образами.
«Спорт не може бути поза політикою. Сьогодні все наше життя — це політика».
Відпочинок
У мене зараз своєрідна відпустка. Я не займаюся безпосередньо легкою атлетикою, але роблю фізичні вправи, розтягування, пілатес. Я собі це дозволила тільки тому, що наступний рік буде дуже важливим: на мене чекатимуть Олімпійські ігри, і я розумію, що не зможу відпочити між зимовим і літнім сезонами, оскільки ми будемо працювати і входити у форму. Тому зараз відпочиваю у Дніпрі, спілкуюсь із рідними та друзями, а також проходжу плановий медичний огляд. Попри сирени, вдома мені значно спокійніше, ніж за кордоном. Тільки тут я по-справжньому відновлююся.
Спортивні нагороди під час війни
Сьогодні дуже важливо, аби на світових майданчиках підіймався наш прапор і лунав гімн. Крім цього, у володаря золотої медалі більше можливостей розмовляти з журналістами і нагадувати, що війна в Україні триває і ми продовжуємо захищати нашу землю. Тому ми маємо там виступати й показувати свої зуби, боротися. Зараз ведеться чимало перемовин, щоб не допустити до змагань російських і білоруських атлетів, адже так багато федерацій зняли цю заборону. Я, звичайно, вдячна, що у президентів Федерації міжнародної легкої атлетики та Європейської легкої атлетики принципова позиція щодо цього ще від початку війни. Також вони справді допомагають нашим атлетам. Перед чемпіонатом світу вони організували двотижневі збори, щоб спортсмени могли тренуватися без сирен, у більш спокійних умовах. Та навіть якщо в легкій атлетиці все чітко, я вважаю, що ми маємо робити все можливе і висловлюватися на цю тему, аби росіян і білорусів не допускали до змагань в інших видах спорту. Чесно, я не знаю, як змагатися, як виходити в сектор, коли присутні представники цих ворожих країн. Мені дуже сподобався вчинок Ольги Харлан, яка відмовилася потиснути руку суперниці з Росії. Вона знала, на які ризики йшла, проте вона зберегла гідність. Спорт не може бути поза політикою. Сьогодні все наше життя — це політика.
Фото: Андрій Грей
Стиль: Наталія Осадча
Макіяж: Світлана Римакова
Зачіска: Саша Чекрізова
Партнер зйомки: Answear.ua