Бюстгальтер вже давно став каменем спотикання в сучасному світі: з одного боку, ми задаємося питанням, а чи носимо бюстгальтер за звичкою і чи варто від нього відмовитися назавжди, а з іншого, соціальні мережі часом не пропускають наші фото з чітко окресленими сосками. В результаті напрошується питання: чи носили ми бюстгальтери тільки заради дотримання застарілої соціальної норми? В історії моди може бути відповідь.
Фото: Paco Pouso
Коротка історія бюстгальтера
Сам бюстгальтер вперше з’явився на початку 1900-х, але мода тривалий час вважала спідню білизну інструментом для скульптурування тіла. В Америці бюстгальтери з’явилися приблизно в 1904 році, коли DeBevoise вперше представили рекламну кампанію і слово, яке описує їхню останню розробку для підтримання бюста.
Реклама
Відтоді обґрунтування носіння бюстгальтера майже не змінилося. Сьогоднішні “прихильники бюста” — навіть бренд Кім Кардаш’янSkims — налаштовані на те, щоб підтримувати й пропонувати елегантність, як і їхні попередники. Але що стосується медичної користі бюстгальтера, — багато досліджень засвідчили, що це неправда.
Одне з таких досліджень 2013 року, яке провів професор спортивної медицини в Університеті Франш–Конте (широко цитоване серед сучасного руху YouTube “Чому я не ношу бюстгальтер”), дійшло висновку, що без бюстгальтера тіло підтримувало форму грудей самотужки, тоді як його використання спричинилося до обвисання грудей. Інші дослідження засвідчили, що без бюстгальтера зменшується біль і дискомфорт, особливо в жінок з великими грудьми. Звідси постала ідея: ми носимо бюстгальтери лише з естетичних й емоційних міркувань, а не заради будь-якої науково підтвердженої користі.
Бюстгальтер і рух за права жінок 1960-х
Протест проти проведення конкурсу Міс Америка
У світі моди у відповідь на сексуальну революцію австрійсько-американський дизайнер Руді Гернрайх створив у 1964 році бюстгальтер NoBra, передаючи дизайном еротичні ефекти так само, як і намір звільнити жінок. Рух “без бюстгальтерів” 1960-х виступив з масштабним протестом проти проведення конкурсу Міс Америка 1968 року, який очолювала нью–йоркська група за громадянські права радикальних жінок. Пресреліз перед подією повідомив, що FreedomTrashCan (“Сміттєвий кошик свободи”) буде створено для того, щоб спалювати предмети, які являють собою штучні ідеї жіночності, як-от бюстгальтери, корсети, бігуді, накладні вії, перуки й випуски журналів Cosmopolitan, Ladies 'HomeJournal і FamilyCircle. Це було в той час, коли молоді американські чоловіки спалювали свої військові повістки на знак протесту проти війни у В’єтнамі, і ці дві течії нерозривно перепліталися. Хоча “Сміттєвий кошик свободи” насправді не підпалили в день протесту, візуальне уявлення про жінок, що спалюють ліфчики, залишилося надовго.
Демонстрантки знімають ліфчики під час акції протесту проти бюстгальтерів біля універмагу Сан-Франциско
Протест 1968 року запам’ятався як одна зі знакових подій феміністського руху другої хвилі, і до наступного року бюстгальтер як символ у боротьбі за звільнення жінок міцно закріпився в народній свідомості. У Сан-Франциско група жінок влаштувала акцію протесту проти бюстгальтера, але в 1970 році ЖерменГрір написала у своєму оригінальному тексті TheFemaleEunuch, що вимога жінок бути сміливими сама по собі є проблемою. “Бюстгальтери — це безглуздий винахід […], але якщо ви боретеся за те, щоб їхня відсутність була нормою, ви просто наражаєте себе на чергові репресії”, — заявила Грір, заклавши підвалини сучасного феміністського мислення про те, що тіло жінки — це її вибір.
Ікони стилю, які не носили бюстгальтерів
Упродовж усієї історії жінки, що вважали за краще не носити бюстгальтери або носити їх з апломбом, були живим свідченням думок, що їх виклала Грір. Джейн Біркінз’явилася на прем’єрі фільму “Слоган” у 1969 році в чорній просвітній мінісукні, про яку в розмові з VogueParis торік вона зауважила: “Я не усвідомлювала, що вона така прозора. Це ефект від спалаху камери. Якби я знала, я б не стала вдягати трусики!”
Джейн Біркін на прем’єрі фільму “Слоган” у 1969 році
Сібілл Шепард з’явилася в “Таксисті” Мартіна Скорсезе одягнена в сукню із заходом DianevonFurstenberg також без ліфчика, а пізніше перестала його носити й у повсякденному житті. Патті Сміт з голими грудьми, яку закарбувала на фото Лінн Голдсміт у 1976 році, носила шкіряну куртку без нічого, оптимізуючиандрогінну крутість, якою надихала багатьох на своєму шляху.
Кейт Мосс на вечірці EliteModels, 1993
Пізніше була Глорія Стайн, одна з лідерок феміністського руху 70-х років, яка з’явилася на святкуванні свого 50–річчя в 1984 році з оголеними грудьми, обгорненими в шовк, і Кейт Мосс у 1993 році на вечірці EliteModels у прозорій сукні в білизняному стилі. А коли репортерка запитала Ріанну про її вибір не вдягати бюстгальтер під сукню Адама Селмана на CFDAFashionAwards у 2014 році, вона зронила: “Тобі заважають мої цицьки? Вони вкриті кристалами Swarovski, дівчинко!”
Ріанна на CFDAFashionAwards, 2014
Крім того, що в жінок є вибір, носити бюстгальтери чи ні, карантин 2020 року нагадав нам про втіху бути без них. Про це чудово написала Гілларі Бренгаус у матеріалі для TheNewYorker у 2017 році: “Мені подобається, як мої груди вдаряються об мою грудну клітку, коли я спускаюся сходами […] Мені подобається носити із собою їхню вагу, так само як мені подобається носити із собою всю іншу частину мого тіла […] Вони погойдуються, вони підстрибують і збирають калюжі поту, які течуть до мого пупка. Коли я рухаюся світом, іноді роблячи лише найменші жести, завжди є частина мене, яка танцює”.
Текст: Shonagh Marshall