26 листопада 2018 року не стало італійського режисера Бернардо Бертолуччі, кожна з робіт котрого захоплює та надихає. Згадуючи великого митця, розповідаємо про його стрічку "Зникома краса".
Фільм Бертолуччі “Зникома краса” миттєво перенесе вас на південь Італії, де ласкаве сонце, розмірений темп життя, кожен жест і слово сповнені трепету. Серед оливкових дерев і польових квітів блукатиме млосна 19-річна Люсі (Лів Тайлер), з якою відбуватимуться любовні пригоди. Ця картина про дорослішання, літо, і, звісно ж, про красу життя, яка іноді може вислизати від нас. Пропонуємо переглянути легендарний фільм італійського режисера й надихнутися.
Реклама 
— Ми полагодили старий сарай, знадобилося всього 20 років. Коли ми сюди приїхали, тут не було води, електрики, нічого. Ми витратили всі гроші, щоб збудувати цей дім.
— А навіщо ви сюди переїхали?
— Робота. У цих пагорбах велика традиція мистецтва.
— У мене є фото мами в цій сукні. Вона сказала, що після весілля погладшає і не носитиме цієї сукні.
— Господи! Ти дочка Сари Гармон? Твоя мати була прекрасною поетесою. Річард Рід. Радий познайомитися!
— Поетеса моя мама, а не я.
— Я відчуваю ніч за своєю спиною.
— Тепер ти розумієш, чому нам тут подобається жити? Хоча мені одного бракує… “Гробарі” — найкращий паб у Дубліні. Думаю, на сьогодні вистачить. Ти дуже терпляча. Добраніч.
Лишень послухайте. “Люба Наомі, у моєму житті двоє чоловіків. Один дарує мені насолоду, яку я вважала вже неможливою, але після цього забуває про моє існування. Інший мене дуже кохає, але ніякого сексу. Він співає серенади під моїм вікном. Я розриваюся між ними, що ж мені робити? Підпис: Нерішуча”. Добре, правда?
— Я ніколи нікому не показую [роботу], поки не закінчу.
— Чи означає це, що вона схожа на мене?
— Це неприпустимо.
— Неприпустимо?
— Звісно, ні. Хіба тобі ніхто не казав, що правдивий художник завжди зображує тільки себе?
— Як щодо кохання? Ви навіть про це не сказали.
— Кохання не існує, існує тільки доказ кохання.
— Люсі зробила правильний вибір?
— Обрала першого-ліпшого.
— Ти їдеш до Америки?
— Мені тут набридло.
— Але тут так чудово. Я тобі якось написав листа.
— Неправда.
— Я не підписав, від кого, ти, певно, подумала, що він від Ніколо.
— Про що писав?
— Не знаю. Про те, що ти мені сподобалася, про те, що я думав про тебе.
— Ти його написав? Обожнюю цей лист! Не можу повірити! Найулюбленіший лист, який я знаю напам’ять. І написав його ти!
— Я хочу поїхати з тобою.
— Зараз?
— Ні, в Америку.
— Я не проти.
— У мене це теж було вперше.