5 січня 1994 року не стала Пінхаса Векслера (згодом Петро Вескляров), відомого українському глядачеві як дід Панас. Нетипова зовнішність і добірна українська мова прислужилися йому щонайменше двічі: один раз врятували життя під час німецького полону в 1941 році (тоді ж, аби вижити, він і змінив прізвище), а вдруге допомогли акторові-самоуку обійти понад 200 претендентів на роль оповідача вечірніх казок для малечі. Розповідаємо про нього більше.
Дід Панас
“Вмощуйтеся зручненько та слухайте уважненько”
Зі шкільних років хлопець був активним учасником драмгуртка — і талант не лишився непоміченим: у 18 років його запросили до справжнього професійного театру. Війну він почав і закінчив також як актор, у складі похідного театру Південно-Західного фронту. Через тимчасове перебування на окупованій території Весклярову не дозволили після війни оселитися у Києві — і він переїхав до Луцька, де грав в обласному драмтеатрі.
А в 1958 році в його кар’єрі розпочався новий етап, кінематографічний. Лише за три наступні роки колоритний актор зіграв у 14 (!) фільмах, а всього в його доробку близько пів сотні кінострічок, серед яких “Олекса Довбуш” і “Лісова пісня”, “Кров людська — не водиця” і “Вій”. Та в 1962 році, шукаючи підробіток (окрім своєї родини, актор утримував також родину брата, загиблого під Сталінградом), Петро Вескляров дістав роль діда Панаса — вона і стала головною в його житті.
“Спи, мій маленький, цить, зайчик сіренький спить”
Спершу йшлося про заміну ведучого унікальної на теренах союзу дитячої вечірньої радіопередачі “Казки дідуся Панаса” (існувала з 1954 року, тоді як у москві аналогічний формат з’явився лише через 10 років — щоправда, відразу на телебаченні). Але вже скоро персонаж Весклярова був теж на телеекранах і став якщо не членом родини, то бажаним гостем українських сімей з малюками: ті із захватом чекали на зустрічі з дідом Панасом у передачі “На добраніч, діти” щоп’ятниці о 20:45.
Петро Вескляров
Упродовж двох десятків років Петро Вескляров у власній, не реквізитній, вишиванці оповідав дітям казки — іноді народні, іноді авторські, часто і вдало імпровізував. До речі, та сама примовка про зайчика мала менш відоме продовження, цензуроване: “…Тільки твій татко не спить, вийшов на варту в цю мить. Злий ворог метнувся назад. Що ж ти прокинувсь? То сад. Сад молоденький шумить. Спи, мій маленький, цить”.
“Ось і казочці кінець, а хто слухав — молодець!”
Петро Вескляров не уклав мемуарів, відео й інтерв’ю з ним майже не залишилося, бо казки він розповідав наживо, у прямому ефірі — зате ім’я діда Панаса ще за життя обросло міфами, легендами й анекдотами. Він любив одягати вишиванку, принципово не послуговувався російською мовою (жартував, що ніяк не може вивчити її — у фільмах його ролі переозвучували російською інші актори). Колись прийшов на студію підшофе — в ефір тоді випустили не його, а мультфільм.
А от свідчення щодо легендарного міцного слівця досі різняться — і дізнатися правду не випадає, бо документально такого випадку не зафіксовано. Проте фраза “Отака х*ня, малята”, приписувана дідові Панасу, вже стала мемом, її цитують письменники й пересічні громадяни. Культового діда зображують на муралах і принтах, його ім’я використовують як бренд, цей нік популярний у соцмережах — дід Панас досі з тими, хто ріс на його казках, лише пристосувався до нових реалій.