8 лютого — день народження Віктора Зарецького, унікального художника, який подобається і тим, хто любить класичне мистецтво, і тим, хто цікавиться винятково сучасним.
Реклама 
"У парку", 1950–1960-ті, папір, акварель
Віктор Зарецький — відомий український художник-живописець і графік, учасник дисидентського руху шістдесятників. Народився в 1925 році у містечку Білопілля на Сумщині. Живопис опановував уже після служби в армії (служив у запасі останні два роки Другої світової війни). Спочатку брав приватні уроки, але невдовзі став студентом Київського художнього інституту (сьогодні Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури), де навчався у видатного живописця Сергія Григор’єва. Першою дружиною Віктора Зарецького була художниця Алла Горська, відома не лише участю у відновленні української ідентичності в мистецькій діяльності, а й своєю активною громадянською позицією. Чимало робіт подружжя створило в співавторстві. Після трагічної смерті Горської і до кінця свого життя (художника не стало в 1990 році) Зарецький був одружений з дочкою свого вчителя — Майєю Григор'євою, також художницею.Згодом Зарецький і сам став педагогом, одним з його учнів був Арсен Савадов.
На початку творчої діяльності, в 1940—50-х роках, Віктор Зарецький працював у манері соцреалізму — найзатребуванішому напрямку тих часів. Потім настала “відлига” початку 1960-х, надзвичайно важливий період для українських митців, і Зарецький починає досліджувати нові теми — особливо на це вплинула його діяльність у Клубі творчої молоді “Сучасник”. Переосмислює авангардизм і модернізм, створює ескізи до вітражів, використовує селянську, народну естетику, архаїчні орнаменти різних часів. А вже наприкінці 1970-х років митець знаходить свій відомий стиль, через який його називають українським Клімтом. Тож останні роки його творчості мистецтвознавці визначають як “клімтівський період”. На перший план вийшли краса пейзажів, вишуканість жіночих портретів, пастельні кольори й декоративне оздоблення — на відміну від ідеологічної спрямованості, притаманної раннім роботам.
Малюнок був щоденною практикою художника. До своїх живописних полотен Зарецький створював безліч етюдів та попередніх підмальовків. Іноді так успішно, що ці пошуки й експерименти ставали повноцінними закінченими творами.
У 1960-х роках у творах Віктора Зарецького ще не відчувався вплив європейських художників — Альфонса Мухи та Густава Клімта. Вивчаючи творчість майстра того періоду (в контексті часу, місця та взаємного впливу художників його кола), колекціонер Олексій Василенко створив антологію “Контркультура. Графіка “неформальних академіків” 1950—80-х”. У цьому виданні 2017 року висвітлюється творчість Зарецького, а також його друзів і колег: Алли Горської, Анатолія Лимарєва, Григорія Гавриленка та Ігоря Григор’єва.
За життя Зарецький мав одну-єдину персональну виставку — в 1989 році, у виставковому залі Союзу художників України, всього за рік до смерті. Та одразу зі здобуттям Україною незалежності близько 30 його живописних полотен було виставлено та продано на міжнародному аукціоні Christie’s. Найпрестижнішу мистецьку премію імені Т. Г. Шевченка Зарецькому також було присуджено вже посмертно, в 1994 році, за роботи останніх років.
Сьогодні його творами цікавляться і колекціонери-початківці, і вже досвідчені шанувальники мистецтва. На ретроспективних показах Віктора Зарецького завжди повно відвідувачів. Це художник, якого люблять усі.
Текст: Світлана Старостенко