08:10, 16.01.2024
Український закордонний паспорт у 2022 році набув додаткового значення. Для багатьох українців, які тимчасово перебувають за кордоном, він нагадує про зв’язок із домом.
Закордонний паспорт України прикрашений зображеннями архітектурних і мистецьких об’єктів з усіх регіонів країни. Проєкт ВГО”Спілка археологів України””Об’єднані історією: культурна спадщина України на сторінках закордонного паспорта” (Facebook та YouTube-канал Спілки археологів України) розповість про цінність об’єктів під загрозою, а також нагадає про історію закордонного паспорта України, що розпочав свої історії на початку ХХ століття, повідомляє Соцпортал.
На сторінках закордонного паспорта зображені терикони Донбасу та Дніпрогес, київські святині та мальовничі вежі Кам’янець-Подільської фортеці. На жаль, частина цієї культурної спадщини зараз перебуває під загрозою або вже частково постраждала від війни РФ проти України.
Паспорт УНР і ЗУНР як маркер національної ідентифікації
vgosau.kiev.ua 
vgosau.kiev.ua
В музеї Івана Франка є закордонний паспорт його сина, авіатора Петра Франка. Він виданий 4 жовтня 1919 року у Відні, у нього 24 сторінки. На фото зразок першого українського закордонного паспорта громадян УНР і ЗУНР. Паспорт УНР має всі атрибути тогочасного документа для українців, які мали виїхати в інші країни.
На першій сторінці в лівому верхньому кутку міститься вписаний від руки номер документа, по центру – герб (лев із короною), нижче надруковано: “ПАСПОРТ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ”. На другій сторінці вміщено дані Петра Франка: місце і рік народження, заняття (сотник української армії), видано документ з метою вільного пересування територіями “з метою подорожі і на побут до Юго-Славії (Любляна і Загреб) і назад”, – зазначено в описі.
Крім того, у документі є візи, штампи, печатки країн, кордони яких перетинав Франко. Фото в документі немає. Записи українською, французькою та німецькою мовами.
Паспорти УНР і ЗУНР видавалися МВС і МЗС УНР. За кордоном паспорти видавали українські дипломатичні місії, консульства, паспортні відділи представництва УНР і ЗУНР. Здебільшого їх друкували в друкарні Globus у Будапешті. Вони діяли від півроку до 1-2 років. Переважно вони були на 24 або 16 сторінках. Часто містили фото, опис людини: зріст, обличчя, колір волосся, очей, губ, носа, особливі прикмети.
Дослідники зазначають, що завдяки паспортам УНР, вихідці з території України сприймалися за кордоном як представники певної території, представляли українців у світі. Закордонний паспорт УНР могли також отримати українські емігранти, і він був не лише документом, що посвідчував особу, а й окреслював їхню державно-національну приналежність.
Дизайн сучасного закордонного паспорта України – пам’ятки з усіх куточків країни
У незалежній Україні були закордонні паспорти кількох зразків. Почалося все з “темно-вишневої книжечки” з малим Гербом, згодом, у 1997, паспорт отримав синю обкладинку з Тризубом.
У 2015 році до дизайну закордонного паспорта нового біометричного зразка – окрім малого Державного Герба України – додали зображення у вигляді хвилястих ліній та слова “УКРАЇНА UKRAINE”. Сторінки документа прикрасили зображення важливих об’єктів культурної спадщини, що символізують майже кожен регіон України.
Розробники таким форматом закладали в паспорт мету популяризації матеріально-культурної спадщини України.
Від початку війни Росії проти України та анексії Криму 2014 року, частина об’єктів, які представлені в паспорті, перебувають під серйозною загрозою. Зокрема, йдеться про місто-фортецю Неаполь Скіфський, половецькі кам’яні баби та скіфські кургани, старовинний Херсонес Таврійський у Севастополі, Білгород-Дністровську фортецю, перлину архітектурного обличчя Одеси – Театр опери та балету, а також Дніпрогес у Запоріжжі.
Ці об’єкти є частиною культурної спадщини України. Їхня присутність у закордонному паспорті ще раз нагадує, що Україна єдина і об’єднана унікальною багатовіковою культурою.
До речі, український закордонний паспорт 2023 року ще на 4 сходинки піднявся в рейтингу найвпливовіших паспортів світу. Тож ілюстрації, що символізують неподільну Україну та нагадують про пам’ятки під загрозою, набувають ще більшого значення та символізму.
Пам’ятки під загрозою на сторінках закордонного паспорта
Вікіпедія 
Вікіпедія
Херсонес Таврійський і Неаполь Скіфський – символи державності, які намагається “переписати” РФ
Два знакові об’єкти зі сторінок паспорта з 2014 року перебувають на тимчасово окупованих територіях Криму. Історію Неаполя Скіфського та Херсонеса Таврійського окупанти намагаються “підігнати” до почасти вигаданої російської історіографії.
Про це розповідає кандидат історичних наук Денис Яшний. Він акцентує, що і Неаполь Скіфський, і Херсонес Таврійський дуже важливі для історії Криму та України, а також для європейської історії загалом.
Ці дві пам’ятки майже ровесники. Херсонес Таврійський з’являється у V столітті до нашої ери. А Неаполь Скіфський на два століття пізніше отримує статус столиці так званої Малої Скіфії. Обидва об’єкти важливі. Неаполь – фактично уособлення історії Скіфії на території України, саме в Криму. А Херсонес-Таврійський – перше демократичне утворення на території України. Завдяки їм простежується безперервний розвиток різних державностей на території України – грецьких поселенців, а потім місцевого населення, яке підпорядковувалося скіфській адміністрації, – розповідає Денис Яшний.
За словами науковця, саме таку спадкоємність державності на території Криму нині намагається всіляко заперечувати Росія. Адже це йде врозріз із “великодержавною” російською історіографією, яка намагається створити ілюзію, що до Росії більш-менш стійких державних утворень у Криму не було.
Усе, що було до російської анексії 1783 року – або підганяли під зручні рамки російської історіографії, або забували. Так, наприклад, багато кримськотатарських пам’ятників пішли в небуття”, – каже Денис Яшний.
За часів XIX століття об’єкти, які присутні в українському паспорті, отримали належну увагу, там проводилися дослідження. Але при цьому, частина їхньої історії вже тоді почала знищуватися. Так, сама назва “Неаполь” (Нове місто), яку пам’ятка на той час отримала, була радше продиктована певною модою надавати особливого значення грецькому періоду в історії Криму. Хоча науковці часто ототожнюють пам’ятку з городищем Керменчик.
Доля цих об’єктів була різною. Якщо Херсонес отримав дуже велику увагу в ХІХ столітті, то Неаполь – під час будівництва нового міста Сімферополя, на місці Акместіжа, столиці Калга-Султана, який тоді використовувався як джерело каменю. І дуже багато речей було розібрано. І про це також важливо говорити, – зазначає науковець.
Наразі заповідник Неаполь Скіфський, який створили ще 2011 року, має вигляд псевдореконструкції. За словами Дениса Яшного, це перегукується з принципами російської історіографії – підігнати все під свої уявлення про історію.
І це така тенденція – дуже негативна. Коли якісь об’єкти, пам’ятки вибиваються з цього наративу – вони просто забуваються. І якщо Херсонес вдалося вписати… Але знову ж таки ми маємо розуміти, що Росія у свою історіографію вписує не Херсонес античний, а Візантійський, пов’язуючи його насамперед із так званим Хрещенням Володимира Великого. То Неаполь виглядає як ширма для багатьох не зовсім історичних речей, подаючи дуже зарозумілу інтерпретацію історії Скіфії. Саме городище Неаполя Скіфського перетворилося на псевдоісторичну реконструкцію з коров’ячими та кінськими черепами, що висять на огорожах, – каже науковець.
Він додає, що зараз необхідно привертати увагу до об’єктів під загрозою зі сторінок паспорта, адже це, зокрема, розкриття України як оператора світової спадщини.
Про Україну як країну, в якій є частина цінної європейської спадщини не так багато говорили поза офіційними колами. А ця спадщина хоч і на окупованій – але території України, це пам’ятки України. І те, що вони є в паспорті – підтверджує, що культурна спадщина є важливою частиною української ідентичності. Це не просто наші пам’ятки, тому що вони в нас на території розташовані – а також тому, що ми ними опікувалися, тому що досліджували – Херсонес зокрема у співпраці з європейськими науковцями. І що, на відміну від Росії, яка замкнула ці пам’ятки всередині окупованого Криму – Україна відкривала двері – вона зробила доступними ці пам’ятки для всього світу, – наголошує Денис Яшний.
Вікіпедія
Дніпрогес – унікальний індустріальний об’єкт і символ наукових досліджень
Зображення греблі Дніпрогесу в закордонному паспорті почало сильно відгукуватися в серцях багатьох українців влітку 2023 року, коли окупанти знищили греблю Каховської ГЕС. У серпні 1941 року греблю Дніпрогесу було знищено за наказом радянської влади. Офіційно – щоб німецькі війська не могли переправитися через Дніпро. Під час знищення греблі Дніпрогесу тоді також постраждало цивільне населення та екосистема.
Про таку асоціацію із зображенням Дніпрогесу (або Дніпробуду) розповіла кандидатка історичних наук Анна Яненко. Вона додала, що фото індустріального об’єкта водночас привертає увагу до індустріальної спадщини України, що перебуває під загрозою, яка потерпає не лише від терористичних дій країни-агресора РФ, а й тому, що недостатньо захищена законом.
Скажімо, у Польщі держава охороняє їхню індустріальну спадщину, а це величезні порти, заводи – з нею напряму пов’язані протестні рухи проти совєтчини і за незалежну Польщу. В Україні на індустріальну спадщину часто не звертають уваги. Наприклад, пивоварний завод М. Ріхерта на Подолі довгий час перебував у занедбаному стані. Законодавство щодо такої спадщини у нас недосконале, багато питань виникає щодо ревіталізації цих об’єктів. Інтерес громадськості почав виникати лише останніми роками, зараз уже є низка важливих досліджень про підприємців та українські бізнеси ХІХ – початку ХХ ст., – каже Анна Яненко.
Зображення Дніпрогесу цікаве не лише тим, що привертає увагу до проблем захисту індустріальних об’єктів, додає науковиця. У контексті ідентичності, Дніпрогес символізує безцінні охоронні археологічні дослідження, які проводили під час його зведення.
У 1927-1932 роках діяла Дніпрогесівська експедиція Наркомату освіти УСРР (Дніпрольстан/Дніпромельбуд/Дніпрогес), роботою якої опікувалася, зокрема, і Всеукраїнська академія наук. Основним завданням експедиції було зберегти матеріальну та нематеріальну історико-культурну спадщину, інформацію про природний ландшафт.
Будівництво будь-якої гідроелектростанції, так само як і її руйнування, призводить до колосальної зміни рівня води, як нижче, так і вище за течією річки. Коли 6 червня 2023 року російські терористи знищили греблю Каховської ГЕС, – нижче за течією відбулося затоплення і знищення всіх населених пунктів, усіх археологічних пам’яток, які знаходяться в землі. Вище – навпаки рівень води критично впав і на дні Каховського водосховища почали проявлятися артефакти. Подібна ситуація була, і коли будували Дніпростан. Комплексна експедиція охоронного характеру намагалася максимально дослідити територію, яка підлягала затопленню, врятувати все, що стане недоступним, – каже Анна Яненко.
Експедиція, яка працювала на територіях, де зводили Дніпрогес, зібрала величезну кількість фахівців, її очолив відомий історик, археолог, дослідник українського козацтва, дослідник археології України, музейник, засновник колекцій Дмитро Яворницький. До її складу також увійшли українські археологи-інтелектуали, більшість із яких потім потрапили в жорна радянської каральної системи.
Тоді було відкрито відомі археологічні пам’ятки періоду неоліту та бронзи. Зокрема, виявили цінну пам’ятку – так званий “Вознесенський скарб”, який нині зберігається фрагментарно в різних музеях, але частково втрачений. Дніпрогесівська експедиція вивчала і так званий чумацький промисел, оскільки після будівництва греблі, традиційні ремесла, пов’язані безпосередньо з природним ландшафтом, суттєво змінювалися або повністю зникали. Матеріали роботи експедиції, зокрема цінний фотоархів, збереглися до наших днів.
Українські археологи, незважаючи на те, що тоді вони були змушені працювати в умовах тоталітаризму, робили все можливе, щоб зберігати історико-культурну спадщину. Вони намагалися максимально бути присутніми під час будь-яких масштабних земляних робіт”, – каже Анна Яненко.
Будівництво Нікопольського південнотрубного заводу, який тепер потерпає від обстрілів ворога, дало змогу науковцям свого часу виявити цінні археологічні пам’ятки. Територія, де звели завод, – була осередком стародавніх скіфських курганів. Так само будівництво окремих об’єктів “Азовсталі” в Маріуполі супроводжувалося неабиякими дослідженнями Маріупольського Могильника. Ці археологічні студії провів Микола Макаренко. Згодом ученого репресували за вказівками радянської влади. Тож зображення Дніпрогесу – це не лише про гідроелектростанцію, а про спадкоємність історії, каже Анна Яненко.
За цією, здавалося б, звичайною картинкою – історія і будівництва, і всіх людей, які досліджували історико-культурну спадщину під час, і перед затопленням території, їхні долі. Більшість інтелектуалів, дотичних до історії Дніпрольстану, були тим чи іншим чином репресовані або знищені фізично – якщо не в 1933-34, то в 1937-38 роках. Це історія про неймовірно цікаві експонати та пам’ятки, які досі є в наших музеях. І водночас це така алюзія на сучасні злочини Російської Федерації – знищення Каховської ГЕС, – резюмує Анна Яненко.
bd-rda.od.gov.ua
Білгород-Дністровська фортеця – зразок європейської архітектури
Білгород-Дністровську фортецю 11 років досліджувала українська вчена, доктор історичних наук Світлана Біляєва.
Укрінформ Спілка археологів України
Фортеця унікальна, зведена в “молдавський час” – у ХV столітті та має ознаки витонченої європейської архітектури. Потім її добудовували турки, але загальний обрис фортеці, основні двори – це все зводили до 1484 року. І тільки на початку ХVIII ст. там добудували бастіони, які ми бачимо на зображеннях”, – каже науковиця.
Унікальна пам’ятка має чотири старовинні подвір’я: комендантське, гарнізонне, цивільне та портове (інколи називалося “нижнім”, зафіксовано й деякі ремісничі функції подвір’я). Точний час зведення найстаріших елементів частково допомогли визначити турецькі вчені, які брали участь у дослідженні пам’ятки.
Турецькі фахівці знайшли документи про побудову нижнього двору в XV ст. на березі лиману. Там був вбудований барбакан – такі були характерними для цього періоду європейської культури. Тож фортеця була зведена як найкращі зразки загальноєвропейського типу. Сама її цитадель – це кастелум Східно-Візантійського зразка. А вже зовнішні пояси укріплень – фортеця Константинопольського типу – трикутна – була збудована одразу з каменю. Таким чином бачимо перехід східноєвропейських фортець до кам’яних, – розповідає Світлана Біляєва.
Фортеця належить до споруд “баштового типу” і мала 34 вежі, з яких нині збереглося близько 30. Така пам’ятка давно мала б бути під захистом ЮНЕСКО. За її словами, фортеця, перебуваючи в небезпеці через війну, також руйнується без реставрації.
По-перше, ми не знаємо, куди прилетить. Наприклад, росіяни зруйнували фортецю Тягинь, яку я копала 6 років. Вони її розгромили і досі громлять без кінця. Дай бог, щоб збереглася Білгород-Дністровська. По-друге, фортеця сама руйнується. Їй потрібна хороша реставрація, але в Україні зараз немає школи архітектурної реставрації. А після війни пам’яток доведеться реставрувати багато – у тій самій Одесі, яка була вже під захистом ЮНЕСКО, у Харкові. І так само фортеця – їй необхідна реставрація, але немає фахівців, – каже Світлана Біляєва.
wikimapia.org
Половецькі та скіфські баби – “стели пам’яті” українського Півдня та Лівобережжя
Зображення історичних кам’яних баб в українському паспорті набули нових асоціацій, зокрема після руйнування скульптур поблизу міста Ізюм, що на Харківщині. Тоді частина цінних об’єктів постраждала через вандалізм росіян. Наразі вони захищені спеціальними конструкціями. Такі ж конструкції “прикрашають” експонати в місті Дніпро.
Для зображення скіфських баб у паспорті за моделі брали ті, що знаходяться в Національному історичному музеї в Києві. Зараз вони, на щастя, перебувають у відносній безпеці. Але більша частина цінних експонатів перебуває під загрозою. Про це розповідає кандидат історичних наук Євген Синиця.
Сама культура антропоморфних стел дуже давня, їй щонайменше 5 тисяч років. “Баби” були характерними для мешканців нашого південноукраїнського степу – як частини так званого євразійського степового коридору, що простягався від Монголії і до України. Тобто, “баби” – це типовий елемент краєвиду, історичного ландшафту, такий маркер південних територій, Лівобережжя та Слобожанщини. Їх встановлювали на курганах. Якщо подивитися офорти Шевченка – і там вони присутні – тож були впізнаваним елементом пейзажу ще навіть у ХІХ столітті. “Баби” є в будь-якому великому музеї Наддніпрянщини, Лівобережжя”, – каже науковець.
Більшість стел – це надгробні пам’ятники. Скіфські баби часто з портретними рисами, половецькі, створені за часів розвиненого Середньовіччя в XII-XIII ст., можуть бути без чіткого зображення облич. – можуть бути без чіткого зображення облич, але з деталізованим зображенням одягу, зачісок.
Тобто, йшлося, ймовірно, про зображення конкретного похованого чи похованої, яке, в принципі, згодом перетворювалося на елемент культу предків, – каже Євген Синиця.
Він підкреслює, що культ пов’язаний радше з конкретними місцевостями, жителями українського степу і прямого зв’язку з жителями сучасної України вони не мають – це частина культури степовиків.
Йдеться про те, що це наш історичний ландшафт, це шматок нашої історії, втілений в артефакти. Це частина української ідентичності, – каже Євген Синиця.
Науковець підкреслює, що кожна зі збережених “баб” цінна і є витвором мистецтва. Кожен екземпляр, навіть стародавній, “грубий” на перший погляд – унікальний. Якщо йдеться про половецьких баб, то їх збереглися сотні екземплярів, але це все одно мало. Кожна має значення і наукове, і мистецьке, зазначає науковець.
Він наголошує, що скульптури, виготовлені переважно з пісковиків, мають більшу витривалість і добре зберігаються в лапідаріях (експозиція із залишків скульптур і будівель, найчастіше представлена в місцях археологічних розкопок. – ред.), на відкритому повітрі. Однак під час повномасштабної війни артефакти не можуть бути в безпеці. Зазначається, що “баби” в зоні бойових дій можуть страждати не тільки через пряме попадання, а й від дії ударної хвилі.
Частина лапідарної скульптури, що належить до музейного фонду України, залишилася з 2014 року на тимчасово окупованих територіях. Доля об’єктів поки що невідома. Періодично в мережі з’являється інформація про вивезення цінних об’єктів на виставки в Росію.
Так, Кримські плити будівельні зі Старого Криму вивезли на виставку в РФ і, здається, так і не повернули. Є питання щодо заповідника Кам’яна могила в районі Мелітополя. Звідти немає інформації. У них теж був лапідарій досить великий. Восени в мережі прослизнула інформація про те, що музей Кам’яної могили активно готували до евакуації. Тоді частина речей із Кам’яної могили засвітилася в Криму на виставці. Це звична для росіян практика: привласнені об’єкти везуть на виставку, а потім вони просто не повертається, – каже Євген Синиця.
Він додає, що доля таких пам’яток стає відомою лише через те, що небайдужі українці викладають у мережу фото та відео, як було з експонатами Херсонського художнього музею, що “засвітилися” в Криму.
Про проєкт
Грантовий проєкт “Об’єднані історією: культурна спадщина України на сторінках закордонного паспорта” ініціювала ВГО “Спілка археологів України”. Він спрямований на популяризацію матеріальної та культурної спадщини України серед широкої аудиторії.
Культура має потенціал для подолання конфлікту цінностей і формування національної ідентичності. Ціннісні моделі формуються і продукуються у просторі культури та поширюються її засобами. Саме так вони входять у повсякденність людини. Матеріальна культурна спадщина (як частина нашого культурного простору) є складовою історичної пам’яті, основою формування національної духовності, та консолідації національної ідентичності. Тому актуальними є питання збереження, використання та розвитку світоглядного та ціннісного потенціалу культурної спадщини, – кажуть автори проєкту.
Зазначається, що тривалий час не приділялася необхідна увага дбайливому ставленню, збереженню, популяризації нашої культурної спадщини та недооцінювалося її значення і потенціал. На жаль, саме широкомасштабна війна Росії проти України і, зокрема, свідоме знищення та викрадення ворогом об’єктів і артефактів матеріальної культурної спадщини України актуалізували в суспільній свідомості ці питання.
Будучи вкрай мало обізнаними з власною культурною спадщиною, ми не в змозі ефективно й адекватно протистояти агресивній російській політиці, що заточена на привласнення собі нашої спадщини, нівелювання та/або замовчування реально наявних матеріальних свідчень, переписування історії. Утім, настав час інтелектуальним спільнотам України використати просування своєї матеріальної та нематеріальної спадщини як один із потужних елементів культурної дипломатії, – пишуть дослідники.
Проєкт передбачає створення відеоконтенту, що супроводжуватиметься пояснювальними текстами українською та англійською мовами про об’єкти та артефакти, якими проілюстровані сторінки закордонного паспорта України. Інформація буде подана в доступному науково-популярному форматі.
Люди, які навіть ніколи нічого не чули про ті чи інші об’єкти/предмети зі сторінок закордонного паспорта, ознайомившись із наданою стислою інформацією, зможуть зацікавитись та запам’ятати її, – зазначають автори проєкту.
Також метою проєкту є заохочення аудиторії дізнаватися більше – відвідувати музеї чи об’єкти (реально чи віртуально). Передбачається, що кожен відеосюжет міститиме посилання, за допомогою яких користувач зможе перейти до більш детальної інформації.